Майже 300 світлин рідного міста Ольга Плаксіна зберегла на сторінках свого альбому. С
Переселенка з Сєвєродонецька створює альбоми про міста Луганщини / колаж з фото Ольги Плаксіної в Фейсбуці та Інстаграмі
Спочатку переселенка робила альбом про міста Луганщини для себе, але коли сєвєродончани побачили його у соцмережах — захотіли такий і собі. Потім почали звертатися мешканці інших міст з такими ж побажаннями. Тепер жінка готується продавати альбом вже про третє місто України, яке нещадно руйнує росія, повідомляє «Вчасно».
Ольга Плаксіна народилася в Сєвєродонецьку. Там вона вчилася, працювала, побудувала родину. Журналістам «Вчасно» жінка розповідає, що події 24 лютого, як і для багатьох інших, були для неї несподіванкою.
«Напередодні повномасштабного вторгнення на роботі начальник покликав мене із колективом до себе. Далі нас почали питати про те, чи є нам куди їхати. Я ще так насторожилась, думаю, до чого це. За новинами я особливо не стежила, жила реальним життям», — ділиться вона.
23 лютого у доньки Ольги був день народження — три роки. Сім'я влаштувала святкування, поруч були рідні та друзі. Та вже наступного дня ранок почався не з радісних новин. Ользі зателефонувала сестра з Харкова, яка повідомила, що у них бомблять аеродром. Жінка вирішила не відправляти сина до школи, доньку теж залишила вдома — групу в садку ще раніше закрили на карантин.
Останні три місяці перед повномасштабним вторгненням Оля працювала дизайнером на великому підприємстві «Імпульс». Компанія нараховувала близько 700 працівників. Ольга розробляла брендбуки, поліграфічну продукцію, робила відеомонтаж роликів. 24 лютого, пригадує, багато хто не прийшов на роботу.
Руїни «Ми посиділи на роботі лише пів години. Я ще подумала: „заберу навушники й окуляри“. Речі залишила, якраз принесла на роботу графічний планшет, тільки новий, подарований. Подумала, що потім заберу. Так і не забрала. Він залишився у шухляді. А зараз там самі руїни від тієї споруди. Стіни стоять, але дах та вікна — усе це вигоріле, побите, на жаль».
У Сєвєродонецьку сім'я жила на четвертому поверсі багатоповерхівки. Ольга каже, було важко ховатися із дітьми по підвалах; з магазинів зникали продукти, медичну допомогу ставало складно отримати. Весь час прислуховувались — куди і що летить. Коли перебралися до батьків, було трохи легше. Але теж жили на верхньому поверсі, доводилось бігати туди-сюди. Старший син боявся ночувати в квартирі, казав, що лишиться спати внизу.
«А внизу ж теж холодно, до -30. Потім всі дружно почали хворіти. 5 березня у сина був день народження, я мала плани піти в дитячу кімнату, в лазертаг. У висновку сиділи в підвалі. Мій брат десь навіть знайшов торт, приніс до нас, так і святкували», — розповідає жінка.
Родина переховувалася у підвалах
13 березня сім'я Ольги вирвалася з Сєвєродонецька та приїхала до Кропивницького. Жили перший час у родичів.
Жінка знайшла через сайт роботу — теж дизайнером у рекламному агентстві. Ще до того, як піти працювати, в Олі з’явився план — хотілося зберегти собі пам’ять про рідне місто. Коли їхали, то не збереглося жодних фото, навіть на телефоні. Усе залишилось вдома. На мобільному були лише сімейні світлини. А хотілося не забути, яким гарним було рідне місто до початку воєнних дій.
«Думала, що зроблю такий альбом для себе. Я дуже люблю колажі, навіть робила їх із домашніх фотографій, вішала на стіну. Також фотоальбоми робила. І от мені хотілося створити щось таке про місто в друкованому вигляді. Бо в інтернеті ніби є інформація, але ти подивишся — і все. А так воно лежить, це візуалізація, скажімо, краще сприймається, аніж на сайті з телефону просто пролистати. Там ці фото більші за розміром, більш живі такі».
Ольга збирала фото серед знайомих фотографів / фото з архіву переселенки
Так Ольга почала збирати фото, питати у знайомих фотографів, чи можна використати їх знімки. За якийсь час з’явився перший альбом — жінка написала про нього в соцмережах. Це побачили місцеві журналісти, запросили дизайнерку на інтерв'ю. Відтак глядачі із Сєвєродонецька почали знаходити Олю і просити, аби вона виготовила такі альбоми і їм.
Перший тираж альбомів містив 80 сторінок. Коштувала така збірка 400 гривень. Потім люди почали надсилати жінці ще більше світлин міста. Просили, аби додала окремі місця: музичну школу, училище, до прикладу.
Фото з архіву Ольги Плаксіної
Доповнена збірка містила вже 116 сторінок. Ціна теж зросла — 600 гривень за штуку. Друкується один тираж приблизно два тижні.
«Багато замовлень було із закордону. Була доставка в Канаду, Нідерланди, Чехію, Польщу. За межі України дуже багато поїхало спершу сєвєродонецького альбому. Це було близько 250 штук. Лисичанський менше, але теж замовляли. Було таке, що люди закордоном, і доставлення виходило вдвічі дорожче, ніж сам альбом. Було й таке, що просили, аби я надіслала фото, з якими працювала, через хмарне сховище. Був момент, що хтось у коментарях написав, що якщо це не комерція, надішліть вихідний файл, а ми самі надрукуємо. Я відповіла, що вибачте, але це моя робота, я потім ці свої файли побачу під іншим прізвищем і десь у продажі. Тоді я відмовила просто».
Загалом Ольга відправила близько 250 штук альбомів про Сєвєродонецьк. Ще 30 зараз в процесі. Лисичанських виготовила близько 50, а альбомів про Рубіжне друкується наразі перший тираж. Оля обрала саме ці міста, бо такими були запити людей. Нещодавно колеги в Києві запропонували Ользі зробити альбом по Соледару. Тому після того, як завершить альбом із фото Рубіжного, займеться цим містом.
Фото з архіву Ольги Плаксіної
Усі фотографії дуже яскраві, але найбільше Ользі подобаються світлини, зроблені з висоти пташиного польоту. Це пейзажі із заходом сонця, або фото, зроблені над озером чи над містом.
«Всі, хто отримує альбоми, пишуть подяки, задоволені, кажуть, що хочуть додому, плачуть. Знаєте, це ж дивишся на фото і згадуєш момент, як тут гуляв. А там видно твій дім з висоти пташиного польоту, чи парк, у який ходили відпочивати. Кожне місце викликає свою асоціацію», — каже вона.
Окрім фото, в альбомах є інформація про міста: коли вони виникли, як будувалися. Інформацію брала з відкритих джерел, також Ользі допомагали експерти.
Основною ідеєю альбомів дизайнерка вважає збереження пам’яті про місця, де люди були щасливими. Каже, що коли дивиться на ці фото, то подумки туди повертається. Тому її альбоми — це спосіб віртуально опинитися вдома для тих, хто ще не скоро зможе це зробити.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!