Владислав Жайворонок на позивний “Вікіпедія” втратив ногу і дістав поранення ока під час оборони “Азовсталі” у Маріуполі. До "Азову" приєднався 2018 року. В інтерв'ю "Фронт Присяжного" він розповів про свій досвід перебування на заводі, про те, який вигляд мав Маріуполь після регулярних обстрілів із боку російських окупантів, про поранення та дав поради українцям, які не воюють.

Як потрапив на "Азовсталь" та яким був настрій військових на "Азовсталі" саме зсередини

Владислав Жайворонок – пілот коптерів. Наприкінці березня він потрапив на "Азовсталь" разом зі своїм підрозділом.

Спочатку це була база, де військові відпочивали, там було спорядження, там харчувалися. Тобто із самого початку на "Азовсталі" лише відпочивали.

Морально-психологічний стан у всіх був досить жорсткий. Намагалися все одно виконувати свою роботу так, як це було можливо. 

Жайворонок: Територія "Азовсталі" була настільки пошкоджена, що пересуватися можна було лише пішими групами. Фото: ЕРА

“У нас було дуже багато поранених. Фактично майже всі, хто виконував якісь бойові завдання, вже мали якісь поранення різного ступеня. Також було багато хлопців із дуже тяжкими пораненнями, багато – з контузією. І було б недоречно давати їм якусь серйозну роботу”.

В останні тижні оборони "Азовсталі" пересуватися територією заводу автомобільним і навіть легким гусеничним (якби навіть він був) вже не було можливо. Пересуватися можна було лише пішими групами, а територія була дуже пошкоджена та в уламках. Будь-якої секунди ви можете зламати ногу і вийдете з ладу.

“Територію "Азовсталі" постійно обстрілювали – кожну секунду щось кудись прилітало. І якщо ти йдеш пішки й у тебе не стріляють, це означає одне з двох: або ти зараз непріоритетна ціль і вони чекають на іншу ціль, або просто стріляють у якогось іншого. От і все”.

Були також бункери з великою кількістю людей, їх постійно обстрілювали й закидали бомбами з літаків. Деякі з таких бункерів знищили, і люди загинули. 

Авіацію росіяни використовували насамперед для ураження бункерів, де було багато людей.

Про ліки на “Азовсталі”

Потрібні були антибіотики. Їх бракувало. У багатьох були поранення, які потребували серйозного лікування. І без нього їм доводилося довго сидіти на знеболювальних. Запаси були обмежені. Анестезії було дуже мало, взагалі недостатньо. 

“Наскільки мені відомо, нам кілька разів намагалися привезти медикаменти за домовленістю зі стороною противника. Але противник пропускав дуже невелику кількість цих медикаментів, а інше забирав собі. У цьому немає нічого дивного – мені невідомі випадки, коли вони дотримувалися свого слова в тому обсязі, в якому його давали”.

Люди, які постачали харчі та ліки на “Азовсталь”

“Одразу скажу, що це мої кумири. І не лише мої. Це були хлопці – на 100% добровольці. До того ж охочих полетіти до нас добровольців було більше, ніж гелікоптерів у наявності. Це були спроби прориву дуже серйозної протиповітряної оборони противника, щоб хоч щось нам привезти. Я знаю про кілька випадків таких успішних операцій, коли нам привезли трохи медикаментів і протитанкових засобів, щоб можна було боротися з броньованою технікою противника. І під'їхало ще приблизно 60 людей (я можу помилятися) – назвемо це підкріпленням. Це хлопці, які виявили бажання допомогти нам у боротьбі за Маріуполь”.

Був випадок, коли один гелікоптер збили дорогою назад. Там були поранені, яких намагалися евакуювати. В одному зі збитих гелікоптерів був командир “Вікіпедії” із позивним Міні. На жаль, чоловік загинув. У нього було серйозне поранення. І якби він залишився на "Азовсталі", він би помер. Тому спробували його евакуювати – на жаль, не вийшло.

Що дав тривалий опір захисників Маріуполя й "Азовсталі" стратегічно

“Мені здається, це дало час, щонайменше, Запоріжжю. Сили, які кинули на нас, могли кинути в якесь інше місце, іншу ділянку фронту. І Україна могла втратити контроль над ще більшими територіями. Розумієте, кожне місто чи село, яке захопили б росіяни, – це знову тисячі трупів”.

На думку хлопця, оборона Маріуполя дала українцям настрій. Це продемонструвало, що ми можемо нормально так “буцатися”. Воєнну математику там було зламано.

Перевага щодо людей у них була одна до 14, у них був безлімітний боєкомплект на будь-які види важкого озброєння. 

Жайворонок: Я вважав, що логічним кінцем усього цього буде спроба прориву з "Азовсталі". Очевидно, це було б самогубство. Фото: ЕРА

Хлопці навіть жартували, що в них якісь не такі стволи – чому вони не вибухають від такої кількості боєкомплекту? Тобто кілька діб міг бути обстріл, коли якийсь снаряд прилітав раз на хвилину. До того ж це не одна зброя працювала і не по одній точці.

рашисти обстрілювали всю підконтрольну нам територію, зокрема й там, де взагалі нікого не було із сил оборони Маріуполя. Противник знищував цивільний приватний сектор, де, на його думку, могла бути оборона. Тобто винищував усе, щоб не було місць для ведення оборони.

Оборона була неуспішною за фактом – Маріуполь зараз під контролем супротивника, – але цей час українці виграли. І стратегічно, і в плані настрою. Багато хто зрозумів, наскільки вперед можна зайти, маючи такий мізер ресурсів, як у сил оборони Маріуполя. І на який час це можна розтягнути. 

“Тому всі, у кого є мозок, розуміють зараз, що в умовах, коли Україна не оточена і отримує допомогу від наших партнерів, Росія не може сконцентрувати такий вогонь, як у Маріуполі, по всьому фронту. І тут уже не стоїть питання, скільки ми протримаємося, тут питання, коли ми в Херсон на кавуни поїдемо. От і все”.

Про масштаби трагедії

Лівий берег Маріуполя зовсім не вцілів. Зараз це місто-привид, можливо кілька квартир або кілька прольотів у деяких будинках не згоріли.

Жайворонок: Знайти тіло, яке згоріло разом з будинком, по якому росіяни вдарили "Солнцепеком" або "Буратіно", неможливо. Фото: ЕРА

“Я кілька разів був у Прип'яті – ось це те саме, тільки Маріуполь у гіршому стані. Будинки зруйновані, майже весь житловий сектор – аварійний. Росія розказує, що відновлює місто. Що вона там може відновити? Це місто відновити практично неможливо. Це просто одна величезна братська могила для всіх цивільних, які там загинули. Цифра 100 тис. – абсолютно не крайня. Фактично вона більша. Усі, хто безвісти зникли у Маріуполі, – це все загиблі”.

За словами Владислава, зараз знайти тіло, яке згоріло разом із будинком, по якому росіяни вдарили "Солнцепеком" або "Буратіно", неможливо. Ми нічого там не знайдемо. Можливо, будуть фрагменти якихось металевих предметів. Там і квартир уже немає – перекриття поплавилися.

Жайворонок каже, що не може звинувачувати людей, які виїжджали у Ростов чи ще кудись. Для них важливіше було вижити та врятуватися.

“Я розумію якогось батька сімейства, який приїхав у Ростов, коли до нього підходили люди зі зброєю й відеокамерою і питали: "Ну що, це ж вас нацисти обстрілювали?", а він відповідав їм: "Угу, так, звичайно, нацисти обстрілювали, дуже погані нацисти. Ой дякую, зберегли ви нам життя, дякую, Ростов". Усі розумні люди зрозуміють, чому він це каже. Тому що для нього головне було – виживання його сім'ї”.

Як дістав поранення

Владислав брав участь у спробі евакуювати пораненого бійця на територію медичного бункера, який мав назву "Залізяка". Хлопці, які прийшли на допомогу, також діставали поранення. Тому треба було чекати темряви. Коли стемнішало, знову почали намагатися евакуювати пораненого, але на той час він був уже у критичному стані. Він загинув, поки його несли. Нести було недовго – приблизно 700 метрів. Але ці 700 метрів були важкими. 

“І ось на шляху назад ми зловили протитанкову керовану ракету, яка летіла в нас. Із чотирьох людей двоє дістали поранення, я зокрема. Операцію мені зробили приблизно за годину, може, навіть раніше. Я дістав множинні осколкові поранення, один з осколків перебив кістку – практично ногу. І коли мене несли в бункер, я розумів, що ногу я втратив. І в цьому бункері мені дорізали залишки ноги і зашили те, що залишилося. Ще буквально за кілька годин мене серед інших поранених вивезли до Новоазовська, а вже потім у Донецьк”.

Про лікування в Донецьку 

Лікування було формальним, швидше не для того, щоб вилікувати, а не допустити смерті. Постійно був брак якихось медичних препаратів. Знеболювальні були малоефективними – анальгін з димедролом і всякі такі дрібниці. Постійно бракувало перев'язувальних матеріалів і економили все – бинти, пластирі

“Я дивом не втратив зір на обидва ока. Бо у Донецьку моїм оком не займалися. І якби я почав втрачати зір, ніхто б мене не оперував, нічого не робили б. Обміняти можна буде? Можна. От і добре”.

Годували хлопців чотири рази на добу. Проте, порції були мізерними. Владислав зізнається, що коли побачив як годують полонених росіян, то зрозумів, що у них разова порція їжі така сама, як українським військовим давали за добу.

Про мотиви теракту в Оленівці

Жайворонок не відкидає, що в Оленівці стався неконтрольований підрив. Фото: ЕРА

“Противник заявив, що це був прильот ракети HIMARS і показав її уламки. Мовляв, ось бачите! А я бачу, що деякі тіла просто вплавлені у ліжко, обгорівши так, ніби їх смажили там кілька годин. А поруч лежить зовсім цілий матрац. Це ненормально. На ліжку, де згоріло тіло, не злізла фарба. Це також ненормально. Ліжка стоять у рядок, як і стояли. Отже, це не був фугасний підрив, який би просто розкидав ліжка. Це не був постріл з якогось вогнемету. Усе вказує на те, що тіла після цього допалювали”.

Що б сказав українцям, які не воюють

Хлопцям у будь-якому разі треба готуватися до війни. Ви не знаєте, в який момент вам доведеться взяти зброю до рук. Можливо, це буде мобілізація, а може, ДРГ – та що завгодно.

Треба працювати на перемогу. Може, ви вмієте плести маскувальні сітки та в'язати светри – скоро зима. Ви зв'яжете один светр якомусь бійцю ЗСУ – і вже будете спати спокійно. Ви самі це відчуєте – що зробили не нуль, а хоч щось. І ось що більше цього буде, то швидше закінчиться війна. Так більше хлопців повернеться додому. І так краще буде для вас самих.


Додати коментар