Навесні 2014 року після Революції гідності, де загинули сотні людей за незалежність країни, яка опинилась фактично без влади та військового керівництва, на Україну відверто напала Російська Федерація.

Антон Воронов - голова ГО
Антон Воронов - голова ГО "УБД",член Донецької обласної громадської ради

Але плани їй змішав феномен добровольців та добробатів, які самоорганізувалися з вільних людей та одні з перших встали на захист батьківщини.

Здавалось б, цим героям держава повинна була бути вдячна та запам’ятати їх подвиг на віки, але, як кажуть, все пішло не так. Добровольці швидко опинилися в повному оточенні: попереду — видимий ворог в обличчі терористів «ЛДНР» та російських військ, а ззаду — державна система, яка так і не змінилась після Революції гідності. Цій системі, яка має конкретні обличчя та прізвища, дуже почали заважати люди, які сують свій ніс туди, куди не треба і все це виносять на загал.

Почалось цькування та відверте знищення добровольців: Іловайський котел, розформування добробатів, зіштовхування лобами один з одним, переслідування, а для найбільш буйних — замахи та замовні вбивства.

З початку війни постало актуальне питання про правовий статус добровольців та гарантії їх соцзахисту. У Верховну Раду з 2015 року було подано декілька законопроектів про визнання добровольців та гарантії соціального захисту, але жоден не був внесений до порядку денного для голосування.

Представники добровольчих батальйонів, громадські організації, громадські та політичні діячі пішли іншим шляхом — визнання добровольців на місцевому рівні, через сесії міських та обласних рад. І в більшості областей України завдяки прийнятим програмам вдалось це питання зрушити з «мертвої» точки.

На жаль, це не стосується Донецької та Луганської областей. Хоча з цих областей добровольцями в перші дні війни пішли дуже багато людей, з них були сформовані батальйони «Артемівськ», «Дніпро-1», «Донбас», «Айдар», «Шахтарськ» та інші, багато воїнів пішло до ДУК ПС, ОУН та інших самостійно сформованих військових формувань, які перші встали на заваді російської агресії.

Громадські діячі та ГО «ДІЯ» неодноразово зверталися до Донецької ВЦА з пропозицією визнати та надати статус добровольцям з Донецької області, це питання підіймалось і на обласній громадській раді при особистих зустрічах з тодішнім очільником області Жебрівським, але з широкого переліку повноважень голови ВЦА та перейнятих їм повноважень Донецької облради, до речі, яка досі існує, не знайшлося пункту «Про надання статусу», та нажаль не знайшлось бажання для його появи в переліку повноважень голови ВЦА.

Також була спроба надати статус добровольцям м. Маріуполь, де було сформовано декілька добровольчих батальйонів: «Аратта», «Азов» та інші. Спочатку місцева влада йшла на зустріч та всіляко підтримувала ідею, депутатами на сесії погодилися утворити комісію для удосконалення нормативних документів та розробки порядку на місцевому рівні визнання добровольців. Але програма так і не була прийнята, комісія жодного разу не зібралась, а потім в кулуарах міської ради зазначили, що в області питання визнання добровольців вважають політичним і без згоди голови ВЦА рухатись далі не будуть.

Проаналізувавши ситуацію стає ясно, що «нова=стара» місцева влада навряд чи визнає подвиг вільних людей, які встали на заваді російської агресії в 2014—2015 роках і продовжують це робити і зараз. За ці роки місцева влада на Донеччині зрослася з тими, хто цю агресію сюди привів у 2014 році.

Тому вона ігнорує проблеми тих, хто вставали на заваді російської агресії, скидали пам’ятники Леніну, блокували торгівлю з окупантами, фіксували зраду місцевих чиновників та були заявниками по їх карним справам, проводили численні мітинги та акції протесту проти колаборантів, боролись проти призначення сепаратистів на посади, проводили антикорупційні розслідування, контролювали вибори та інше.

Тому чекаємо на зміну влади, закінчення процесу децентралізації, щоб у Донецькій обласній владі, нарешті, з’явилися повноваження надати статус учасника бойових дій людині, яка це право заслуговує своїми вчинками, а поки що робимо свою справу по створенню Української Самостійної Соборної Держави і не жаліємося на долю.