Юлії Скабічевській — 35 років, і вона вже директор школи. Юлія очолила Бахмутську міську загальноосвітню школу № 1 і нині є одним із наймолодших директорів шкіл у місті. Саме тут вона працює вже понад 10 років — спочатку вчителем англійської, потім заступником директора. При цьому очолювати їй довелося непростий навчальний заклад, який знаходиться на околиці міста — тут ілюзія мирного життя закінчується, а війна не дає про себе забути.

Юлія Скабічевська
Юлія Скабічевська

На дорогах міста часто зустрічається військова техніка, іноді доносяться звуки обстрілів з лінії фронту, до якої зовсім недалеко, а діти здригаються, коли чують гучні звуки, що нагадують постріли чи вибухи снарядів. Здається, що звідси ближче до лінії розмежування, ніж до центра Бахмуту.

Про життя школи у прифронтовому районі та про зміни, які прагнуть впроваджувати у цьому навчальному закладі, Юлія Скабічевська розповіла журналістам «Вчасно».

Війна та недофінансування

За словами Юлії Скабічевської, школа, яку вона очолює — невелика і має певну історію. Вона заснована у 1958 році. На сьогодні тут навчаються 143 учні. Це має свої плюси та мінуси. Через невелику кількість дітей школа є достатньо сімейною, але саме через це її утримання дорожче обходиться місту та державі.

«Школа знаходиться далеченько від центру міста, від великої інфраструктури, тому ми є певним осередком для мешканців мікрорайону, — говорить пані Юлія. — На базі нашої школи проходять свята для мешканців мікрорайону, загальні збори також проходять біля нашої будівлі.

Але головна особливість школи — її близькість до лінії розмежування.

«Від нас навпростець дуже близько до Майорська, — говорить директорка. —  Останні пару років ми не чуємо постійні вибухи, як це було раніше. Тоді було дуже чутно і дуже страшно. Наразі значно тихіше, але школа знаходиться біля роздоріжжя, і по дорозі постійно їде військова техніка. Тому як би нам не хотілося забути про війну, як ми не відвертаємо дітей від цієї теми, але військові колони не дають забути про війну. Діти сидять у класі на уроці, а за вікном їдуть військові. І це впливає на психіку дітей та навіть педагогічного персоналу. Ми всі знаходимось у постійному стресі».

Саме стрес директорка вважає однією з головних проблем, яка вимагає уваги. На друге місце Юлія Володимирівна ставить необхідність залучення додаткових коштів для фінансування школи.

«Цього року ми написали стратегію розвитку школи на найближчі 5 років, — каже директорка. — Головною проблемою ми вказали саме психологічний стан дітей, те, що на них тисне близькість до військових дій та навчання в умовах пандемії. І наступні 5 років плануємо працювати таким чином, щоб психологічно розвантажувати дітей, і освітній процес будемо спрямовувати на це.

Школа — це не стіни

Для того, щоб знизити рівень стресу у дітей та педагогів, школа бере участь у спеціальних програмах.

«Ми брали участь у проєкті Міністерства освіти й дитячого фонду ЮНІСЕФ «Безпечна та дружна до дитини школа», цей проєкт стартував саме для навчальних закладів Донецької та Луганської областей, — розповідає пані Юлія. — Вчителі нашої школи пройшли низку тренінгів зі стресостійкості, з розвитку безпечного і комфортного освітнього середовища. Ми ввели низку факультативних курсів з розвитку компетенції учнів. Перед початком проєкту ми заміряли показники того, наскільки діти відчувають себе у безпеці. Після проведення тренінгів ці показники змінилися, вони стали значно вище. Тобто низка тренінгів, які відбулися для дітей, мали позитивний вплив.

Директорка зазначила, що тренінги зі стресостійкості проводяться у школі для педагогів, школярів і навіть їх батьків постійно.

До того ж завдяки участі у цьому проєкті у школі з’явилася Служба порозуміння — команда підготовлених старшокласників-посередників (медіаторів), які допомагають своїм ровесникам розв'язувати конфлікти мирним шляхом, використовуючи у роботі відновні практики — медіацію однолітків. Це сприяє формуванню безпечної атмосфери в навчальному закладі.

«Наразі бачення школи інше, ніж раніше, — розповідає директорка. — Ми розуміємо, що школа — то не стіни, не суперобладнання, не нові вікна чи стеля, хоча все це теж вкрай важливе. Але насамперед головніше — це психологічна атмосфера закладу освіти.

Школа повинна бути безпечним та дружним для дитини середовищем, коли дитину оточують друзі та товариші, коли самі діти розуміють поняття булінгу, розуміють, що таке цькування, що таке насилля і знають, чому це припустимо. А також знають, як правильно поводитися, якщо побачать це і мають до кого звернутися про допомогу, якщо це буде потрібно.

Наразі школа бере участь ще в одному проєкті, мета якого — допомогти дітям боротися ці стресом. Це проєкт Обласного інституту післядипломної педагогічної освіти «Технології психологічного супроводу та конструювання поведінкових моделей особистості у несприятливих умовах».

«В рамках цього проєкту ми дітей навчаємо, яким чином вони можуть впоратися зі стресом, — говорить пані Юлія. — Але він тільки стартував і буде тривати аж до 2024 року,.

Інтерактивна дошка для Тетянки

Оскільки школа, яку очолює пані Юлія, знаходиться далеко від центра міста, багато дітей мікрорайону не мають можливості їздити туди, щоб займатися у гуртках або інших дитячих закладах позашкільної освіти. Саме тому директорка має намір зробити на базі школи вільний простір для дітей та молоді.

«Школа відокремлена від міста, є проблема з транспортом, і дітям незручно добиратися до центру, щоб займатися у гуртках, — говорить директорка. — Ми хочемо зробити на базі школи Freedom Hub — вільний простір для дітей та молоді, куди діти будуть приходити, відвідувати гуртки, займатися малюванням, співом чи танцями. Або брати участь у майстеркласах чи тренінгах. Хочемо долучити до цього фахівців з міського центру технічної творчості, ми знаємо, що вони мають дуже цікаві майстеркласи та тренінги. Ми могли б просто давати можливість дітям корисно проводити час, спілкуватися, отримувати корисні навички.

Інший проєкт, який планує реалізувати молода директорка, це — інклюзивна ресурсна кімната.

«У нас в школі займається семеро діток на індивідуальному навчанні, шестеро з них мають особливі освітні потреби, — розповіла пані Юлія. — Ми хочемо створити на базі школи такий клас, де буде все необхідне, щоб вони відчували себе зручно та комфортне. Я так гадаю, що це буде пісочний стіл, м’якенькі кульки для зняття стресу, певний набір ігор. А ще хотілося б інтерактивну дошку. Річ у тому, що у нас на індивідуальному навчанні є дівчинка Тетянка, вона раніше вчилася у звичайному класі, потім її перевели на індивідуальне навчання. І в клас, де вона раніше навчалася, придбали інтерактивну дошку. Коли вона побачила, що це таке, вона сказала: „Ух ти, я також хочу, щоб і в мене було таке“. Тому і я хочу, щоб у цих дітей був клас з такою дошкою, парою комп’ютерів, щоб вони теж могли навчатися працювати з комп’ютерами, щоб коли дитина заходила у цей клас, вона відчувала, що це її рідна кімната».

Директорка розповіла, що школа вже написала проєкт та подала його на конкурс до дитячого фонду ЮНІСЕФ, та дуже сподівається, що у фонді підтримають цю ідею.

«Ці дітки дуже відкриті, дуже добрі та усміхнені, — говорить пані Юлія. — І повз них не можна пройти просто так, вони завжди тобі усміхнуться, обіймуть, скажуть щось добре. І ми всі хочемо зробити для них комфортний та цікавий простір.

Задача керівника — не вимагати кошти, а шукати джерела фінансування

За словами пані Юлії, одна із задач, яку вона ставить перед собою як перед керівником — це зробити школу більш сучасною.

«Я хочу осучаснити школу і планую робити це через участь у проєктах та грантових програмах, — говорить директорка. — Наразі ми хочемо створити свою громадську організацію, щоб мати можливість долучати до фінансування школи додаткові кошти. Завдання керівника — не вимагати гроші з батьків чи з держави, а шукати додаткові джерела фінансування».

Пані Юлія говорить, що навчання одного учня в її школі обходиться державі у 27 тисяч, а у більшій школі — у два рази менше.

«Наша школа малогабаритна, — говорить директорка. — Тому ми дорого обходимось і державі, і місту. Утримувати великі школи дешевше, але ми намагаємось цю проблему вирішувати. Намагаймось підвищувати імідж школи, намагаємось брати участь в різних проєктах, підвищувати компетентність нашого педагогічного персоналу. Ми беремо участь у грантових програмах, покращуємо заклад матеріально. Наприклад, участь у проєкті ЮНІСЕФ дала нам можливість зробити ремонти туалетів, наразі в нашій школі сучасні нові туалети, є туалетні кабінки, є тепла вода, є рідке мило».

Також школа планує участь ще у кількох програмах.

«Шукаємо спонсорів, шукаємо донорів, які захочуть нас підтримати, — говорить директорка. — Сподіваюсь, що знайдемо. Ми тільки почали зміни та зупинятися не плануємо».

Донеччина, директорка, Бахмут, школа

Додати коментар