Над Алеєю Героїв дзижчать ворожі дрони й пролітають ракети, які атакують Краматорськ. Війна не відпускає воїнів навіть після смерті, а інколи спроба дістатися до місця останнього спочинку героя — випробування для їх рідних.
«Коли вже хлопці почали масово гинути, то влада вирішила, що треба робити окремий меморіал, де їх ховатимуть. Бо до того ми ховали військових хто де — на кладовищі, поруч з родичами. Як усіх. А ті, хто загинув пізніше, уже похований окремо. Там і прапори біля кожної могили стоять, і відведена територія, де можна походити між рядами. А їх стає все більше. Я минулого року була тут, то менше рядів з хлопцями було», — розповідає журналістам «Вчасно» Наталія Белкіна, вдова героя Владислава Тарасенка.
Тепер до чоловіка-добровольця, який загинув 8 серпня 2022 року біля Богородичного, вона приходить на кладовище. Доїжджати сюди з центру міста далеко, тому візити не дуже часті. Крім того, напередодні поминальних днів у Краматорську скасували автобусні рейси в цю частину міста через дронову небезпеку. Тому людям дістатися до поховань було важко або дорого — і 19 квітня, і у Радоницю. Таксі з центру Краматорська до кладовища коштує від 300 гривень. Крім того, раптове похолодання й дощ ускладнило дорогу, тому на кладовищі небагато родин.
«Мабуть, сьогодні буде мало людей. І дощ, і від автобусної зупинки, куди вони доїжджають, дуже довго йти», — каже Наталія Белкіна.
З собою вдова везе синьо-жовтий прапор — встановити біля могили чоловіка. Він похований не на Алеї Героїв, а на «цивільній» частині кладовища. Зовсім поруч, на відстані кількох кроків, могили ще трьох бійців — усі загинули до того, як місцева влада почала зводити меморіал на сусідній ділянці. Тож тепер з-поміж тисяч інших могил їх вирізняють прапори чи написи на пам’ятнику — «Герої не вмирають».
За 50 метрів — горбиста ділянка, всіяна табличками, на яких написані лише цифри. Їх сотні, і жодна не повторюється. Немає ані імен, ані прізвищ чи фото. Лише на одній могилці лежить поминальний вінок у синьо-жовтих кольорах.
«Це ті чоловіки чи жінки, кого не ідентифікували. Їх ховають поруч з цивільними людьми, на цій частині кладовища. І цих горбочків стає все більше й більше», — пояснює вдова героя свіжу землю, насипану горбами.
Нагадувань, що Краматорськ живе війною, безліч — ще дорогою до кладовища стоять розбиті будівлі, приватні будинки, вікна забиті OSB-плитами. А на самому кладовищі регулярно лунає повітряна тривога, яку чутно на Алеї, де знайшли останній спочинок бійці Сил оборони. Крім того, дається в знаки й те, що місто готують до оборони: за кількадесят метрів — колючий дріт. Що з ним буде далі — невідомо, проте близькість воєнно-оборонних атрибутів до меморіалу загиблим вражає.
З погіршенням безпекової ситуації в Краматорську Алея героїв на кладовищі стала небезпечною. Поки погода дощова, вибухів тут не чути. Проте за кілометр від Алеї — розбомблені будинки, які нагадують, що неподалік неодноразово прилітали й ракети, й дрони.
«Минулого року тут була не сама, з тіткою. Чую — дзижчить щось. І дуже поруч, чутно, як крутиться неподалік. Ми заховалися під дерево, а звук не припинявся: дзижчить і дзижчить. Було дуже страшно, тому я сказала, що треба швидше йти кудись, де можна заховатися. Тому звідси й аж до автобусної зупинки бігли підтюпцем, бо так і не зрозуміли, де дрон висів і навіщо», — пригадує Наталія Белкіна.
Лідія, подруга загиблого воїна Геннадія Кравченка, додає: минулого разу вона приходила на Алею пам’яті близько місяця тому в сонячну погоду. Бачила не один дрон, який пролітав повз кладовище, щоб атакувати Краматорськ. Тому надовго затримуватися тут небезпечно — жінка підозрює, що окупанти можуть скористатися моментом і вдарити навіть по місцю, де поховані герої, які боролися з ними.
«Сльози з’являються через усвідомлення, що вони навіть після смерті не можуть лишитися у тиші. Тут чути, як прилітає по Краматорську, чутно дрони. Війна навіть після загибелі не може їх відпустити», — каже Лідія.
Станом на початок квітня на кладовищі в мікрорайоні Біленькому, на спеціалізованому секторі, поховані 250 військовослужбовців. Коли Алея Героїв була створена, деякі родини зверталися до міськради з проханням перенести прах на облаштовану ділянку. Наталія Белкіна цього не робила — каже, що їй ніхто не пропонував, а сама вона вирішила не ініціювати перенесення. Сама жінка хотіла поховати чоловіка на іншому кладовищі — поруч з їх ріднею. Однак керівник того комунального підприємства, яке відповідало за ділянки, не погодився на це, розповідає краматорчанка.
«Треба було щось „занести“, я цього не робила. Тому поховала чоловіка на кладовищі у Біленькому. І тільки через кілька місяців поруч почали облаштовувати Алею Героїв», — пояснює жінка.
Ще на початку створення проєкту для Алеї Героїв обрали концепцію уніфікації — усі пам’ятники мають однаковий вигляд, на що міськрада Краматорська свого часу спрямувала понад 11,5 мільйона гривень. За ці кошти були вимощені доріжки між рядами поховань, встановлені надгробні пам’ятники, встановлена система відеофіксації для запобігання вандалізму. Відповідальна за територію кладовища й безпосередньо
«Наша міська рада не ініціює ніякі суботники, наскільки я знаю. Тільки туї посадили на території, оздобили її. А так — все роблять рідні хлопців, які там поховані», — зауважує Наталія Белкіна.
Інколи рідні бійців, які поховані у Краматорську, самі ініціюють перепоховання — проте не з кладовища на Алею Героїв, а в більш безпечні міста. З початку 2026 року зафіксовані три випадки, коли рідні зробили це, аби не втратити вдруге свого захисника.
Зокрема, мова про родину Єгора Шумаєва, яка самостійно шукала ритуальну службу для ексгумації, оскільки міська служба Краматорська на той момент не мала відповідних дозволів на такі роботи. Аналогічний процес пройшла й родина іншого військовослужбовця, чиє ім'я рідні вирішили не оприлюднити.
Сестра загиблого воїна, Олеся Янків, домоглася перепоховання брата з Краматорська до Львова на Марсове поле. Процес тривав пів року — з вересня 2024 по лютий 2025 року. Вона пояснювала це так: «Я не могла дозволити, щоб його вбили вдруге — його пам’ять треба було зберегти в безпечному місці».
Скасовані автобуси, розбиті будинки на під'їзді та колючий дріт оборонних споруд навколо поховань — нові умови відвідування полеглих військових на Алеї Героїв. Відвідати могилу рідної людини тепер — ризикова подорож у зону, де ворожі дрони можуть атакувати тих, хто просто прийшов покласти квіти до меморіалу. А колючий дріт за кількадесят метрів від Алеї Героїв — символ, що місто готується обороняти й живих, і мертвих, хоча імена багатьох героїв нікому невідомі.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!