У військкоматі йому відмовили, але він все одно вже вдруге пішов захищати Україну.

«Хребет ворогу зламаємо саме тут на Донбасі», — колишній шахтар, ветеран АТО з позивним «Чівас»
«Хребет ворогу зламаємо саме тут на Донбасі», — колишній шахтар, ветеран АТО з позивним «Чівас»

Історія цієї людини ламає стереотип про те, що всі шахтарі на Донеччині начебто не патріотичні люди. Насправді це не так. А останнім часом це зовсім не так.

До 2014 року Сергій був звичайним шахтарем, працював на одній з шахт Донецької області. Коли почалася війна у 2014 році, він одразу зайняв проукраїнську позицію, попри те, що у колективі більшість не розуміла його. Були тоді і гарячі суперечки на політичні теми, і боротьба між двома світоглядами. Але це не рятувало країну, тому у свої 53 роки він пішов до військкомату. Дома його залишилися чекати дружина з дочкою.

Потрапив Сергій до легендарного зведеного загону «Дика качка» — підрозділу ЗСУ, сформованому з добровольців Повітряних сил України, третина з яких була офіцерами. Доля звела шахтаря з надзвичайними людьми, разом з якими у 2015 році він обороняв позиції поряд з Донецьким аеропортом та шахтою «Бутівка». Серед побратимів різного віку користувався повагою. Особливо по-батьківському піклувався про молодих бійців, разом з дружиною намагалися зібрати для хлопців все необхідне. Мабуть, тому йому дали позивний «Чівас», порівнявши з благородним шотландським віскі багаторічної витримки.

Під вогнем ворога вони несли службу щоденно. Бувало по 10 обстрілів на день. До рідного міста «Чіваса» від ДАПу було трошки більше 50 кілометрів.

«Краще, щоб уламки снарядів були лише в музеї, а не в житті. Людям потрібен мир. Все буде добре!», — сказав «Чівас» у 2015 році журналістам «Вчасно», коли привіз до Покровського історичного музею експонати з передової. Разом з побратимами вони передали бойові прапори та уламки снарядів, щоб місцеві краще розуміли, що коїться у країні. Адже тоді серед місцевого населення справжніх патріотів можна було на пальцях руки перерахувати.

Фото з архіву "Вчасно"/ 2015 рік

Один прапор, який привезли тоді із Донецького аеропорту, був буквально розірваний під час мінометного обстрілу. «З людьми відбувається те саме, коли летять уламки. Цей прапор був на позиціях майже 2 місяці», — показали бійці.

Тоді, у 2015 році, у районі ДАПу була найбільш успішна ротація зведеного загону «Дика качка», і багато хто зміг повернутися додому.

Після демобілізації «Чівас» приїхав до рідного міста та знову пішов працювати у шахту.

«Коли повернувся, мене питали на роботі: «Ну що — навоювався? Заспокоївся?», — згадує сьогодні ветеран. — А я їм відповідав: «Навпаки! Якщо раніше я в чомусь був не впевнений, то зараз чітко розумію де біле, а де чорне. Війна прибирає напівтони та напівкольори. Наразі я розумію назавжди, хто є хто».

Мирне життя важко було назвати по-справжньому мирним. Його війна тривала у нічних снах, у новинах телеканалів, у соцмережах. Все це розривало зсередини. Легше ставало лише під час зустрічей із побратимами. Особливо було приємно приїжджати зі східного регіону до Львова, який був таким близьким по духу. Але він повертався і міцно тримав свою позицію на Донеччині, ставив на місце кожного, хто щось мав проти.

Якось їхав з дружиною потягом, був у формі. Зайшов у вагон якийсь нахабний молодик. Почав ображати оточуючих, потім безпосередньо ветерана АТО та взагалі захисників країни. «Чівас» тримався недовго — через декілька хвилин у тамбурі була проведена «виховна розмова», яку ледь розняли.

Згодом чоловік пішов з шахти на пенсію. Радості у житті додала онучка, яка з’явилася у цей час в родині. Здавалося, що життя налагоджувалося.

«Я завжди знав, що росія знову нападе на Україну, це не було новиною, було лише питання, коли, — говорить Сергій. — 24 лютого цього року я прокинувся вночі о 3.00, було тривожно. Ситуацію ж відстежував, бачив, до чого все йде. Потім начебто заснув, але знову прокинувся о 4.00, одразу взяв телефон, і вже все було зрозуміло».

Але ракетні удари по всій країні все одно стали шоком. В перші дні повномасштабного вторгнення росії зателефонував побратимам — всі, хто був демобілізований раніше, написали рапорти та знову пішли на фронт. Дехто потрапив знову на той же Донецький напрямок, що і у 2015-му.

«Чівас» також пішов до військкомату, але за віком його вже не взяли. Ніякі слова не переконали. «Мене відфутболили», — каже з гіркотою чоловік. Але всидіти вдома все одно не міг, тому записався до територіальної оборони. І був здивований тим, що побачив поруч із собою і багато шахтарів, і людей інших професій. Тобто цього разу не було відчуття того, що ти у місті один з небагатьох. Було відчуття, що ти один з багатьох. Саме ця війна змінила людей та об’єднала їх навколо України.

«Разом зі мною захищають нашу громаду шахтарі, таксисти, айтішники, директор пошти, інші. Всі дуже злі на руських, — говорить „Чівас“. — Я відчув, що у нас є нація! Не населення, як було у 2014-му, а саме нація».

Але він також відчув та зрозумів різницю між війною у 2015-му та цьогорічним повномасштабним вторгненням. Згадує, тоді була більш окопна війна, яка зупинилася та тривала на певних кордонах. Цього разу все інакше.

«Я звичайно розумів, що таке справжня війна — бачив Сирію та Алеппо, але ніколи не міг навіть подумати, що таке можливо в Україні, — говорить чоловік. — Авіабомбардування. Маріуполь. Ракетні удари по всій країні. Тисячі загиблих мирних людей. Це все справжнє звірство».

Що він може сьогодні зробити, щоб зупинити це? Не лише захищати самому країну, а використати весь свій військовий досвід та передати його іншим. Так він вирішив. Тому наймолодшим хлопцям у ТРО розповідає все корисне — правила ведення бою, як користуватися зброєю, основи безпеки. Вони питають — «Чівас» відповідає та навчає. Головне правило — дій без паніки. Сьогодні поряд з ним захищає місто й чоловік його дочки — отже разом йдуть до перемоги.

«Я розумію, що ця війна не закінчиться завтра або післязавтра, дуже хотілося б, щоб цього року, — міркує „Чівас“. — Але я знаю точно: ця війна почалася з Донбасу, вона тут і закінчиться. Хребет ворогу зламаємо саме тут на Донбасі. Це однозначно».

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!

Війна в Україні, ветеран АТО, територіальна оборона Донеччини, Донецькій аеропорт