Ілюстративне фото: Державна прикордонна служба
У березні минулого року Ірина (ім'я змінено) з чоловіком ухвалили рішення назавжди покинути окупований бойовиками Донецьк та переїхати жити на підконтрольну Україні територію. Але на заваді планів родини встала пандемія коронавірусу та закриття КПВВ у зв’язку з введенням карантину, повідомляє «Вчасно».
«Чоловік працює в Святогірську, до закриття блокпостів він туди-сюди їздив. Весною вирішили, що будемо виїжджати з окупованих територій, бо в нас маленька дитина, і життя тут немає. Чоловік поїхав, щоб знайти квартиру, усе підготувати для переїзду. І буквально через два-три дні після цього всі блокпости закрилися. Звісно, ніхто нічого не знав, на скільки це затягнеться, вирішили почекати», — розповідає Ірина.
Очікування затягнулося на майже 10 місяців. Восени стало зрозуміло, що якщо пропуск через лінію зіткнення і буде розблокований бойовиками, то дуже нескоро. Тоді Ірина вирішила подати заявку на перетин КПВВ до так званого міжвідомчого штабу «ДНР». Окупанти не випускають людей без відповідного дозволу, отримати який дуже складно.
«Я подала заявку, щоб чоловік міг в’їхати на окуповану територію на машині, забрати нас, і щоб ми могли разом виїхати, — розповідає жінка. - Цей штаб передає заявку в якийсь інший штаб. Ніхто не знає, де він знаходиться, хто там сидить та ухвалює рішення. Прочекали ми відповіді десь місяці півтора, без результатів».
Тоді Ірина наважилася їхати до України єдиним способом, що залишився: через територію Російської Федерації. Зробити це з першої спроби не вдалося. Так, родина знайшла водія, який здійснює перевезення. За послугу він запросив аж 14 тисяч гривень. Чоловікові Ірини довелося займати гроші, але іншого виходу не було. «Ми сідаємо, їдемо. Десь через годину їзди потрапили в аварію, машину винесло з траси. Це був жах», — ділиться жінка.
Десь через тиждень вона наважилася на другу спробу перетнути лінію зіткнення. Поїхала разом зі знайомими до Мілового на Луганщині. Дорога зайняла близько 10 годин. Ірина каже: це відносно швидко, адже часто жителям ОРДО доводиться діставатися України майже добу. Жінка одразу налаштувалася на те, що її оштрафують, однак все одно мала надію на розуміння з боку прикордонників.
«Все-таки видно було, що я не на прогулянку приїхала з дитиною та купою речей, — каже Ірина. - Прикордонники спитали, звідки ми їдемо. Можна було збрехати, сказати, що я їду з Росії. Але я не бачила в цьому сенсу. Одразу повідомила, що з Донецька. Почали казати, що незаконно перетнула кордон. Я намагалася пояснити, що в мене не було вибору. На що мені відповіли: „Нічого не знаємо, з нашого боку блокпости відкриті“. Я розповіла, як подавала заявку, як мене з дитиною не випускали, а чоловіка не запускали. На що почула: „Ви ж не можете цього підтвердити“. Хотіла показати їм на пошті відправлену заявку до штабу „ДНР“, але вони відмовилися. Нічого не беруся стверджувати, але мені наче натякали на хабар на кордоні. Я нічого не платила, і одразу вирішила, що піду до суду».
У результаті співробітники прикордонної служби на місці винесли рішення про притягнення Ірини до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 1700 грн. З постановою про притягнення до адміністративної відповідальності жінка вирішила звернутися до Громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини (УГСПЛ) в місті Торецьк.
Дослідивши матеріали справи правозахисники виявили ряд недоліків процесуального характеру з боку прикордонників.
Як розповідає юрист приймальній УГСПЛ у Торецьку Євген Федорічев, відповідно до Кодексу України про адмінпорушення, протокол, що був спочатку складений щодо жінки та фігурував як основний доказ правопорушення, взагалі не повинен був складатись у цій ситуації.
«У випадку, коли нібито відбувається порушення порядку перетину кордону, якщо це юрисдикція саме прикордонної служби, складається не протокол, а, як кажуть на юридичному сленгу, „постанова на колінцях“, тобто одразу на місці ухвалюється рішення. У цьому випадку також мало бути одразу прийняте рішення, якому не могло передувати складання протоколу», — пояснює Євген Федорічев.
Окрім цього доказу у посадовців не було жодного документу, який би підтверджував факт скоєння жінкою правопорушення.
«Протокол як доказ має відповідати певним параметрам та вимогам. У ньому, наприклад, мають бути відображені свідки, якщо такі є, пояснення особи, яка притягається до відповідальності. Крім того, має відображатися технічний пристрій, на який можливо велася відеофіксація правопорушення. Нічого цього не було. Лише „голий“ протокол з заповненими даними і підписом уповноваженої людини», — зазначає правозахисник.
Натомість постанова про притягнення Ірини до адміністративної відповідальності також була винесена з численними порушеннями.
«У постанові не були відображені необхідні дані, та жінці не роз’яснили її права та обов’язки. Зазвичай буває так, що і органи поліції, і прикордонники обмежуються формальним зачитуванням, тобто бубонять собі під ніс статті, і потім дають людині документ на підпис, — зазначає юрист. — Проте вони зобов’язані роз’яснити наслідки та кожну статтю».
Ще один важливий момент: Ірина неодноразово заявляла про те, що має намір скористатися правовою допомогою адвоката, але ці заяви були проігноровані прикордонниками. Коли людина відкрито заявляє про такий свій намір, на службових осіб покладається обов’язок забезпечити її право. «Але ніякої роз’яснювальної роботи не проводилося, і ніякого адвоката на місці не було», — підкреслює Євген Федорічев.
У зв’язку з цим правозахисники Торецької приймальні склали і направили від імені Ірини адміністративний позов до Міловського районного суду Луганської області. Суд задовольнив позов і в своєму рішенні визнав протиправними дії прикордонників та скасував їх постанову про притягнення жінки до адмінвідповідальності.
За словами Євгена Федорічева, подібним чином жителів ОРДЛО штрафують «буквально пачками»:
«Мене як юриста дивує, що прикордонники не хочуть вчитися на своїх помилках. Достатньо почитати будь-яке рішення суду, щоб зробити висновки про ті процесуальні недоліки, які вони допускають, і у майбутньому не робити цього. Але вони просто штампують ці постанови, а там — хай буде, що буде. Прикордонники виконують якийсь план, не турбуючись ні про долю цих рішень, ні про те, які зусилля доведеться докладати людині, щоб оскаржити такі незаконні рішення».
Зазначимо, минулого тижня у Міністерстві реінтеграції представники прикордонної служби, СБУ та Мін'юсту обговорювали можливе скасування штрафів за незаконний перетин кордону України жителями непідконтрольних територій. Однак поки що ніякого конкретного розв’язання цієї проблеми розроблено не було.
Як вважає координатор Громадської приймальні УГСПЛ у Торецьку Володимир Єлець, це дуже прикро, коли громадян з окупованого Донбасу, які прагнуть жити в Україні, держава «зустрічає» штрафами та судовими розбірками.
«Мінреінтеграції працює, робляться якісь речі, щоб повернути наших людей сюди. Але коли люди самі наважуються на це та без грошей, без можливостей, без перспективної роботи, без житла все-таки їдуть до України, держава їх „зустрічає“ штрафом. Так, в судах вони виграють справи, але чому люди мають ходити по судах та щось доводити?», — зазначає правозахисник.
На його думку, таких людей радше треба не штрафувати, а забезпечувати коштами, щоб вони могли освоїтися на новому місці та почати нове життя в Україні.