30 операцій на тиждень та поранені з усієї країни: як лікарі донецької обласної травматології у Кропивницькому рятують життя

Травматологічна лікарня із Донецька, яка стала першою в Україні з «закритим» циклом надання допомоги, уже двічі була змушена рятуватися від російської окупації. Вибір завжди був на користь України. Збирати заклад наново важко і в сучасних умовах задорого: левову частку потужностей і послуг травматології сковує оренда на новому місці й втрачений людський потенціал.

Проте у Кропивницький, куди вдруге релокувався медзаклад з Лиману, їдуть навіть з-за кордону — до медиків, які ще у 1990-ті зробили всеукраїнський прорив.

Які умови та послуги пропонує лікарня, хто в ній працює, і чому пріоритет надається саме донецьким лікарям — бачили журналісти «Вчасно».

Початок вторгнення у 2014 році відібрав в України значний медичний потенціал: Донецька травматологічна лікарня, відома навіть у Європі, була змушена починати все наново у Лимані. На той момент втеча від окупації означала покинути все: обладнання, ліжка, документи та навіть особисті речі з кабінетів. Росіяни захопили медзаклад у Донецьку з усім нажитим десятиліттями. Водночас тодішній очільник лікарні Володимир Климовицький був змушений усе починати з нуля у Лимані — на базі зачиненої залізничної лікарні. Частина медперсоналу з Донецька також переїхала слідом за керівником.

Коли ж росіяни дотягнули фронт до Лимана навесні 2022 року, екстрену евакуацію довелося знову повторити.

«Це страшно, особливо в моєму віці — знову втрачати все. Коли люди дізналися, що йде війна, почали виїжджати. З нами лишилося два лікарі, решта виїхали з сім'ями. Я тоді якраз повернувся з відпочинку, і ми почали швидко евакуйовувати хворих, які лежали в нашому відділенні. Тих, хто не міг чекати, оперували й віддавали іншим лікарням. Ми були на низькому старті — уже шукали місце для переїзду», — пригадує 73-річний Володимир Климовицький події весни 2022 року.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Як лікар, я розумію, що путін — хвора людина»: донецький травматолог Климовицький про те, як медики двічі не зрадили Україну

Під час евакуації у 2022 році стіни лікарні у Лимані зайняли російські окупанти.

«Коли місто деокупували, ми вивезли основне обладнання: мікроскопи, електронно-оптичні перетворювачі, КТ, дорогу ортопедичну стійку. Залишили тільки операційні столи та деякі інструменти в операційних, якщо комусь буде необхідна допомога, й поруч будуть фахові медики. Тож зараз у нас повно обладнання, цілі склади. Ми готові, фахівці готові, сильні кадри є. Дайте нам лише корпус і приміщення — і ми таке тут наворотимо!», — каже Володимир Климовицький.

Але майбутній конкуренції з «донецькими» в інших областях країни ніхто не був радий — проти релокації зіграло те, наскільки відомими та фаховими були послуги травматологічної лікарні. Тож знайти постійний прихисток і місце для практики було важко.

З персоналом теж була проблема: багато лікарів розгубилися в евакуації, переїжджаючи абикуди, де не буде війни. Проте попри всі складнощі, керівництво лікарні вирішило зберегти заклад. Цього разу з Лиману Донецької області лікарня переїхала до Кропивницького. Оренду медичного блоку знайшли лише в приватній лікарні. Згодом повернулися у колектив й медики-переселенці.

«На жаль, через ряд обставин, наш Інститут травматології було закрито. Проте ми б дуже хотіли його відновити, адже це у майбутньому дає вирішення проблеми в перспективі: війна закінчиться, комусь потрібно проводити аналізи, розробляти нові методики лікування», — зауважує Климовицький.

Після повторної втрати усього нажитого — найважливіше зберегти колектив

Повномасштабна війна вдруге руйнувала колектив лікарні, який формувався у Лимані після евакуації з Донецька у 2014-му. Після повторної втрати усього нажитого було важливо зберегти бодай медичний кістяк — персонал та лікарів, які працювали на Донеччині. На сьогодні переселенці складають понад 70% від усіх працівників травматологічної лікарні, яких загалом 206, каже діючий директор КНП «Обласна клінічна травматологічна лікарня Донецької області» Роман Климовицький [син Володимира Климовицького.- ред.].

«Ми намагаємося зберігати наш колектив, бо ми після пережитого — уже сім'я. Тож якщо до мене прийдуть влаштовуватися на роботу дві медсестри, одна з яких буде з Донецької області, на роботу я прийму переселенку», — пояснює керівник.

Щоб працювати у рідній лікарні, донецьким і лиманським лікарям доводиться орендувати квартири у Кропивницькому за захмарними цінами. Житла у місті обмаль, ціни на нього з початку повномасштабного вторгнення виросли в рази. Через це частині медперсоналу доводиться об'єднуватися і жити разом, каже Роман Климовицький. Наприклад, медсестри разом по 3−4 осіб орендують будинок, бо так виходить дешевше. У середньому, кажуть медики, однокімнатна квартира коштує від 10 тисяч гривень, двокімнатна — понад близько 12−15 тис. грн. І це при середній зарплаті в межах 20−25 тисяч гривень.

«Більшість наших людей втратили житло, звичний уклад життя, рідних. Для них робота і колектив — єдине „звичне“, яке лишилося. Це буквально сім'я: усі один одного знають — і хороше, і погане. Тому хоч важко, але ми тримаємося купки. Разом легше…», — резюмує Роман Климовицький.

Операційна медсестра Тамара Любімова родом із Лимана теж зауважує, що з орендою у Кропивницькому справді не складається: жінка переїжджає уже вдев’яте. Її родина велика: мама та тітка — пенсіонерки, син має інвалідність. Ніхто не лишився з найближчих в окупації, тож тепер змінювати житло доводиться усім «табором». І повертатися у Лиман більше нікуди — її будинок зруйнувала керована авіабомба, обвалила під'їзд зсередини.

«Це якесь чи то прокляття, чи то дар: тільки заїду у квартиру й обживусь — її продають. Але складно переїжджати лише перші два рази. А дев’ятий переїзд на автоматі відбувається», — каже Тамара Любімова.

Але попри житлові та інші проблеми медики кожного дня йдуть у рідну лікарню, де щодня рятують та лікують людей зі всієї України. Спогади про мирне життя та рідний дім, який залишився у зруйнованому росіянами Лимані, зберігають у телефонах.

Щотижня в обласній травматологічній лікарні Донеччини проводять близько 30 оперативних втручань

Зараз Донецька обласна травматологічна лікарня розрахована на 128 хворих. Кількість ліжкомісць удвічі менша, ніж свого часу у Донецьку, де була можливість надавати допомогу одночасно 320 пацієнтам. Однак потужності, зважаючи на обладнання та фахівців, практично ті самі. Проблема — у браку власного приміщення, цю проблему керівництво лікарні намагається вирішити вже давно.

«Попри всі складнощі ми маємо вагому підтримку з боку обласної влади Донеччини. Десь місяць тому лікарню відвідав Вадим Філашкін, голова Донецкої ОДА. Спілкувались, озвучили наші проблемні питання. Постійно на зв’язку з новою директоркою департаменту охорони здоров’я ДонОДА Оленою Марченко. Нас чують. Це дуже важливо. Сподіваюсь, що зможемо вирішити наші проблемні моменти заради того, щоб приймати ще більше наших людей», — зауважує директор обласної травматології.

Крім того, неабияку підтримку, за словами Романа Климовицького, надають благодійники — і міжнародні, і з усієї країни.

Сьогодні щотижня в евакуйованій обласній травматологічній лікарні Донеччини проводять близько 30 оперативних втручань. Тут діє державна програма ендопротезування, роблять нейрохірургічні операції на хребті та головному мозку, тож нейрохірургічний напрямок разом з реабілітаційним — ключові. Крім того, послуги з реабілітації теж поділені: є постінсультна та посттравматична, а також психологічна підтримка.

«Нам кожен пацієнт із Донеччини — як рідний. Шкода людей, бо ми розуміємо їх: і як вони втратили житло, і як самі постраждали, і як загубили чи поховали своїх рідних, свою сім'ю. До кожного прикипаємо серцем. І подбати про кожного пацієнта хочеться. Не просто тому, що треба, а тому, що це наші люди», — каже операційна медсестра Тетяна Любімова.

На сьогодні у травматології лікується до сотні пацієнтів. Багатьох із них привезли на наступний етап лікування з попередніх медзакладів — тих, кого вдалося стабілізувати, але чиє здоров’я під ризиком без фахової допомоги.

За загальноукраїнськими даними соціологічної групи «Рейтинг», рівень медпослуг по Кіровоградській області та самому Кропивницькому на нижніх позиціях, практично аутсайдер. Проте область відносно безпечна та тилова, тож задля спокою самих пацієнтів їх везуть сюди. Роман Климовицький підозрює, що саме тому донецьку травматологію й дозволили релокувати сюди у квітні 2022 року — щоб покращити місцевий рівень надання допомоги.

«До нас активно везуть хворих із Мечникова, постраждалих від війни. Тобто зараз багато пацієнтів із Костянтинівки, Дружківки, Краматорська, Слов’янська. Людям у Дніпрі не дають померти, стабілізують їхній стан. Після цього везуть до нас здебільшого з політравмами: поранення ніг, рук, голови — все разом. Або у Мечникова проводять ампутації, а лікуватися привозять до нас. Ми вже їх відновлюємо: якщо треба — повторно оперуємо, якщо ні — реабілітуємо», — пояснює Роман Климовицький.

Часто після колег-попередників пацієнтів доводиться «перешивати» чи повторно оперувати. Власне, щоб мати необхідний рівень навичок, лікарі донецької обласної травматологічної лікарні щороку проходять стажування у Стамбулі, Арабських Еміратах, Австрії, Німеччині та Ізраїлі. Тоді як на Кіровоградщині, кажуть медики, «травма» працює по-старому — як навчали у 80-х.

У стінах лікарні діє реабілітаційна кімната, яку медики облаштували разом з волонтерами для відновлення військових. На стінах кілька десятків шевронів різних підрозділів, з яких тут лікувалися поранені.

Секрет «успіху» — тисячі врятованих пацієнтів, яких пошматувала війна

Після того, як обласна донецька травматологія евакуювалася вперше у 2014 до Лиману, багато хто приїжджав лікуватися з окупації - попри те, що всі потужності лишилися в Донецьку. Після 2022 у Кропивницький їдуть уже з інших країн — наприклад, із Польщі та Італії.

Проте, щотижня у стіни лікарні привозять постраждалих із Донеччини. Кількість хворих не меншає через постійні обстріли цивільних. Так у травматологію потрапив Сергій Наконєчний — співробітник пресслужби Донецької ОДА та волонтер із Краматорська, в тіло якого влетіли уламки від керованих російських авіабомб.

Обстріл центру міста стався 5 травня 2026, коли вулиці були переповнені цивільними. Ті якраз поверталися з роботи додому або йшли відпочивати, коли окупанти атакували Краматорськ з авіації.

«Я почув свист, коли йшов до офісу. Навіть не зрозумів, з якого боку, тому повернувся, щоб подивитися, звідки звук. Після цього все відразу потемніло. Розумів, що щось трапилося, але що — не зрозумів. Пощастило, що поруч опинилися військові й волонтери, як надали допомогу. Після вибуху у мене повністю зник зір, тому перше, що я побачив — лікаря у синій формі, уже в лікарні. Потім мене перевезли у лікарню в Дніпрі, звідти — сюди, у Кропивницький, щоб лікувати травми. Тут класні медики, хоча поранення складні. І тут зовсім інше ставлення до людей, крутий колектив. Цим лікарям повністю довіряєш», — каже чоловік.

Сергій додає, що на його досвіді донецькі лікарі завжди вирізнялися з-поміж інших підходом до того, що роблять. Тому робота не на швидкість, а на якість — те, заради чого варто їхати з інших міст на лікування у Кропивницький.

А ось Юрій Лагно приїхав до донецьких медиків лікуватися з Запоріжжя. Вісім років тому йому там зробили операцію на суглобах, але згодом болі повернулися, стан дуже погіршився. Лікуючий лікар тоді розвів руками: «Я не знаю що робити». Тоді друг Юрія порадив йому звернутися до Володимира Климовицького, у якого сам оперувався ще у Донецьку у 2010 році.

Талановитого хірурга Юрій знайшов у Кропивницькому, де зараз і працює Донецька обласна травматологія. І чоловік був дуже здивований, як прийняли, та як 73-річний Володимир Климовицький протягом 3,5 годин його оперував.

«Прекрасні люди! Шана та подяка донецьким лікарям. Я відновлююся, й у мене нарешті все добре», — не стримує свого захоплення мешканець Запоріжжя.

Кропивницький — останнє місто, куди втекла від війни донецька травматологія?

Найбільшим визнанням спроможності української військової медицини став факт, що наш досвід змусив країни НАТО переглядати власні протоколи безпеки. Раніше вони базувалися на досвіді локальних конфліктів (Іраку та Афганістану), де була абсолютна перевага в повітрі. Пораненого могли евакуювати гелікоптером за 60 хвилин. В умовах повномасштабної війни повітряна евакуація неможлива, а наземна триває щонайменше добу — до місця, де поранений отримає допомогу. Крім того, західні медики вражені, як українські лікарі працюють із комбінованими мінно-вибуховими травмами та феноменом «другого удару», коли сама операція може стати смертельною травмою для виснаженого пацієнта. Донецька обласна травматологічна лікарня працює із такими складними пораненнями понад 10 років, тож Кіровоградська область отримала той рівень медицини, якою захоплюються у Європі.

«Я дуже сподіваюся, що Кропивницький — це останнє місце нашої релокації, хоча ми це робили вже двічі. Якщо буде необхідність, то впораємося і з третім переїздом. Але нам хочеться нарешті десь осісти й думати про те, як розвивати лікарню, а не як тікати від окупації», — додає голова лікарні Роман Климовицький.

Ексочільник донецької обласної травматологічної лікарні Володимир Климовицький каже, що причиною стрибка стала війна. Вона стала рушієм зміни «традиційного» лікування, бо такого досвіду «страшних» поранень і каліцтв на сьогодні не має жодна країна. Тож на сьогодні прогресом у медичних галузях керують українські фронтові хірурги.

Крім того, ставлення до українських медиків, які працюють із травмою, теж дуже змінилося — через досвід, з яким вони щодня мають справу. До прикладу, пригадують Климовицькі, українських лікарів ще кілька років тому не запрошували на міжнародні конференції. А зараз їх кличуть спікерами — дізнатися про передовий досвід.

«Ви ж бачите: війн все більше. А у нас є досвід, що робити з наслідками тих війн. Наприклад, нам привозять хворого, а у нього множинні травми: руки поламані, печінка розірвана, селезінка травмована, очі поранені. І що йому шити або лікувати перше? Ми це знаємо й розбираємо індивідуально. А буває, що операція є додатковою травмою і спровокує погіршення стану пацієнта. Тому треба робити те, що дозволяє врятувати життя хворому. У нас на сьогодні багато демедж-контролів, розробок лікування. Навіть якщо війна завтра закінчиться, у нас залишиться найбагатший досвід на багато років наперед», — пояснює ексочільник медзакладу Володимир Климовицький.