Лідія Гужва — режисерка документальної трилогії про 93 Окрему Механізовану бригаду «Холодний Яр», бійці якої воювали з 2014 року на сході, а зараз мужньо боронять фортецю Бахмут.
Фото зі сторінки 93 бригади у фейсбуці
Вони одними з перших прийняли найважливіші та найперші, найболючіші бої для всієї України — Іловайськ, битву за Донецький аеропорт та оборону Пісок і Мар'їнки.
Журналістам «Вчасно» Лідія Гужва розповідає, що ідея зняти документальний фільм про бої бригади виникла спершу у Вадима Вейди, який на той момент був пресофіцером 93 ОМБр. Лідія на той момент була пресофіцеркою батальйону ОУН, який на той момент базувався в Пісках і воював з росіянами. За час, проведений неподалік один від одного, і бійці бригад, і Лідія з Вадимом здружилися — і так з’явилася ідея створити фільм, аби люди не забували, якими зусиллями виборювався схід в окупантів.
«Розповісти бойовий шлях бригад — це важлива тема, бо на той момент війна не була достатньо освітленою. Тема війни взагалі була „не модною“. Люди тоді жили іншими сенсами й вважали, що багато про війну не треба говорити. Але люди гинуть, вмирають… Тому ми вирішили зберегти історію, розповісти про подвиги, які робили бійці під час боїв. І почали збирати хронологію тих боїв», — розповідає режисерка.
Першим Україна побачила документальний фільм «93: бій за Україну. Перші Дні російсько-Української Війни». Цьому сприяв і командир бригади, який дозволив тоді ще маловідомим документалістам збирати всю необхідну для фільму інформацію. І після того, як перша частина трилогії була опублікована, Лідія з Вадимом зрозуміли: її замало.
«Коли ми випустили першу серію — зрозуміли, що визначних подій і деталей настільки багато. що ми б в одній частині згадали лише малу їх кількість. А ми хотіли розповісти про якомога більше бійців, хотіли опрацювати максимальну кількість історій», — розповідає Лідія.
У розмові з журналістами «Вчасно» режисерка пригадує, що проблем під час зйомок героїв не виникало — всі, хто потрапив у кадр, хотіли розповісти історію — і свою, і своїх побратимів. Деякі з них, на жаль, загинули під час захисту України — дехто ще на початку війни, дехто — вже після початку повномасштабного вторгнення…
«Я завжди поруч з цими людьми й відчувала ту різницю між нами. Вони говорили про втрату своїх побратимів — це особиста втрата. І коли бійці розповідали мені про загиблих друзів, побратимів — я розуміла, що, можливо, фільм — це буде так звана подяка тим людям за ті подвиги, які вони звершили, захищаючи Україну. Ці почуття конвертувалися в роботу, це мене наповнювало. Так зібрався матеріал на другу частину трилогії.
Деякі коментарі до третьої серії, останньої частини трилогії, ми записали вже цьогоріч. Зрозуміли, що в нас є потенційний учасник подій, і його коментар ми долучили до фільму — його розповідь про оборону Маріуполя у 2014. І, на жаль, вже під час повномасштабного вторгнення деякі наші герої загинули, продовжуючи захищати Україну. І це камінь на моєму серці - я б хотіла, щоб вони побачили себе на великому екрані, побачили свою історію", — каже Лідія Гужва.
Друга частина фільму побачила світ уже у 2020 році. Після неї очікування глядачів було надвисоке — режисерка та автор ідеї отримували багато повідомлень із питаннями, коли очікувати на заключну частину історії про бригаду. Тоді ж до команди приєднався оператор, і разом вдалося записати ще більше інтерв'ю — безпосередньо на позиціях, завдяки чому змогли показати частину побуту військових.
Лідія Гужва зізнається, що саме після цієї трилогії зрозуміла, що вже після першого документального фільму вирішила продовжувати — показувати героїв, висвітлювати те, що вони роблять. Знайомити світ із їхніми вчинками, які вони робили заради захисту України.
«Якщо порівняти, в чому для мене різниця між усіма трьома частинами — то перша для мене була справжнім викликом. Це був мій перший великий повноцінний проєкт, і я до нього приступила з жахом. Але коли перша серія сподобалася людям, які були вдячні за цю історію, сподобалася нашим героям — я зрозуміла, що потрібно продовжувати. Просто ми з Вадимом ухвалювали більш зрілі художні рішення, яких ще не бачили в першій серії. І особливо коли побачили, що цим цікавиться навіть міжнародна аудиторія», — пригадує Лідія.
Третя частина документального фільму — «93: бій за Україну. Активна оборона» — була опублікована вже у 2023 році, майже за рік після початку повномасштабного вторгнення.
«На кожну частину трилогії у нас йшло близько двох років. Але не лише процес займав увесь час — ми займалися пошуком фінансування, думали, як це продовжити», — пригадує Лідія.
Разом з тим після 24 лютого, коли російська техніка почала бомбити всю територію України, Лідія Гужва зрозуміла: на сьогодні відбувається настільки величезна кількість героїчних подій, що вони теж мусять бути відомими всьому світу. Тож наступним документальним фільмом вийшла історія 91 бригади — «Доброго вечора. ми з Охтирки». Розповідь про гарнізон прикордонного українського міста, яке одним і перших зустріло та відбило окупантів.
«У 2022 році я випустила фільм „Доброго ранку. ми з Охтирки“ — про 91 полк, який став на оборону рідного міста. яке розташоване за 50 кілометрів від російського кордону. Тоді о 5-й ранку, коли російська техніка вторглася на територію України, вони першими дали бій переважаючому противнику — і виграли його. Вони підпалили першу російську техніку. Але у нас стільки героїчних людей і подій, що наша команда всі не охопить. Але ми будемо продовжувати висвітлювати бої наших бійців», — каже режисерка.
Лідія Гужва пригадує: після публікації й трилогії, і документального фільму про 91 бригаду було багато скарг та образливих коментарів від російських ботів. Тривалий час доводилося видаляти їх кожні пів години.
«Натиск російських ботів був сильний і, на жаль, він впливає на рейтинг каналу через їхні скарги. З початку повномасштабного вторгнення вони багато скаржились на те, що це нібито оманлива інформація, неправдива — і скарги «виливалися» на всі ті ролики, які були актуальними й, звісно, правдивими. Тому в мене близько 10 тисяч заблокованих акаунтів — зокрема й через образливі коментарі під відео. Я за цим дуже слідкую, тому в мене такий немалий «чорний список». Особливо коли ображали полеглих чи героїв фільму — така критика не могла лишатися.
Але величезна атака була з 14 до самого 2022 року. А потім або змінилися алгоритми платформи, або ж щось сталося — і тепер коментарі можна видаляти раз у два тижні, а не кожні пів години, як усі роки до того. Лиш зараз вони інколи пишуть й іноземними мовами, оскільки наші документальні фільми перекладені на кілька мов", — пригадує Лідія.
На сьогодні, каже режисерка фільмів, потреба в такому контенті велика навіть за кордоном — і переглядів на англомовній версії трилогії та фільму про Охтирку більше, аніж на українській версії. Тож на закордонну аудиторію теж планують поширити фільми — аби міжнародна спільнота побачила історію оборони України «нашими» очима, щоб наші бійці стали такими ж близькими та рідними.
«Це моя мрія — презентувати ці фільми за кордон, щоб презентувати закордонним партнерам», — зізнається Лідія Гужва.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!