На сьогодні люди в Лимані вимушені жити інколи без світла, газу та навіть води, коли окупанти обстрілюють громаду. І попри те, що місто вже два роки як вільне, оговтатися воно навряд чи зможе навіть через десятиліття.
Прифронтовий Лиман, який у травні 2022 року захопили російські терористи, вибивши з нього життя та людей, вдалося повернути того ж року нашим силам оборони. Перше відео з військовослужбовцями ЗСУ, які встановлюють прапор України на в'їзді до Лимана, з’явилося в соціальних мережах вдень 1 жовтня, і впродовж кількох наступних днів, всупереч більшій силі противника, українським воїнам вдалося відбити місто. Коли у нього зайшли місцеві та українська влада — люди були шоковані: з зеленого міста, в якому гуділи дитячий сміх та жили тисячі сімей, зробили попелище. Замість багатоповерхівок — руїни, у приватних будинках — понівечені меблі та розстріляні стіни з матюкливими «посланнями» від росіян.
Шок, зізнається журналістам «Вчасно» Ірина Коцап’юк, мешканка Лимана, лишається й досі. Щоправда, станом на зараз з ним уже вдалося навчитися жити — оскільки з жовтня 2022 року вона ухвалила рішення повернутися в місто, проте жити — у батьківській хаті, тоді як їх лишила в евакуації. Власна квартира Ірини буквально лишилася тільки у спогадах — вона була в одній із багатоповерхівок, всередині яких обвалилися усі п’ять поверхів. Проте коли жінка заїжджала в місто з сумкою зимових речей — не уявляла, наскільки складно буде жити в Лимані, у якому окупанти лишили глибокі рани.
«Моя перша поїздка в Лиман була, ніби цигани заїжджали: десятки сумок з хлібом, чаєм, соками для дітей. Я в машині везла три величезних бутлі по 20 літрів — думала, на чай і каву сусідам, якщо треба буде, та й самій пити щось. Заїжджала з колоною волонтерів. І мене дуже здивувало й злякало те, що скільки б машин із допомогою не їхало — люди завжди підходили й брали все. що лише їм пропонували. У місті не було зовсім нічого: ні хліба, ні води, ні чогось теплого. Свою куртку я віддала якійсь дівчинці-підлітку, яка стояла в кількох кофтах на вулиці, в черзі за супом. Сама поїхала в Покровськ — там і куртку собі взяла, і речей назбирала для дітей», — пригадує жінка.
Ірина зауважує, що на початку її навіть схопила панічна атака, коли вона вперше приїхала на місце будинку, де мала квартиру. У ній вона жила з псом Дереком, який помер, коли вони виїхали в евакуацію від окупантів. І коли не побачила свого житла, а замість нього — лише обвалені шматки цегли та бетону, була вражена до істерики.
«Я була не одна така — і бачила схожі ситуації з пенсіонерами, коли вони дивилися на свої - вже неіснуючі - квартири. Особливо мене розчулила ситуація, коли жінка ходила біля будинку, який обвалився, й кликала свого кота — вірила, що він просто втік з дому, але вижив і зараз прибіжить до неї… А в мене просто земля з-під ніг втекла, коли я побачила на чорні дірки замість вікон, і коли зрозуміла, що ні моєї квартири, ні сусідської, ні будинку в принципі вже немає», — пригадує мешканка Лиману.
На сьогодні у Лимані вже є вода, світло та газ — власне, все те, що не спромоглися відновити окупанти після бомбардувань міста. Всі комунікації вперше з’явилися уже в листопаді, та станом на сьогодні з ними виникають складнощі через ті самі прицільні - або й хаотичні - обстріли міста. Відтак світло може зникати по кілька разів на добу, і в такому випадку — лишається сподіватися лише на комунальників, які попри все виїжджають та ремонтують поломки чи перетягують дроти.
З водою ситуація також вкрай складна через окупантів — оскільки навіть воду з криниць або скважин доводиться витягувати власноруч (оскільки світла може не бути). Крім того, бувають дні, коли через сильні глибокі удари від бомб зсовується ґрунт, тож ту воду, яку дістають містяни з криниць, потрібно цідити, кип’ятити та чекати, поки земля осяде. Або ж кілька діб не користуватися криницею.
Журналістам «Вчасно» начальник поліції Лиманської громади Ігор Угнівенко додає, що правоохоронцям спільно з місцевою владою таки вдалося вивезти з міста та тамтешніх сіл майже усіх дітей. На сьогодні лишається лише одна родина — матір із двома дітьми — яку також невдовзі евакуйовуватимуть. Проте на зараз потрібно знайти місце, де вона зможе лишитися з донькою та сином, оскільки ті мають інвалідність, тож стандартні умови проживання їм не підійдуть.
«У місті на сьогодні лишається весь склад поліції - від дільничих до слідчих-дізнавачів і правоохоронців, які виїжджають на виклики. Особливою й головною проблемою на сьогодні лишаються обстріли, які просто знищують нашу інфраструктуру, через що умови життя тут важкі. Але тенденцій до евакуації немає. Всі розуміють. що зима буде важкою, але хто хотів — уже виїхав з Лимана, а решта людей ухвалила для себе рішення лишатися тут», — зауважує Ігор Угнівенко.
Правоохоронець також зауважує, що внаслідок обстрілів постійно руйнується житловий фонд, що теж є значною проблемою. І все ж
Журналістам «Суспільне Донбас» начальник Лиманської міської військової адміністрації Олександр Журавльов зазначив: у 2022 році з 40 населених пунктів громади лише три не були окуповані. Решту ж загарбники захопили й кошмарили.
«За період окупації були загиблі люди — як цивільні, так і військові. 236 людей ми ексгумували. Як природною смертю, так і від поранень помирали. Ніхто не відновлював ні електрику, ні газопостачання, водопостачання. Люди були залякані. Вони розказують, як їх залякували комендатурами, перевірками», — каже Журавльов.
Нині у Лимані живе 4 тисячі людей — це вп’ятеро менше, ніж до повномасштабної війни. 80 відсотків жителів — пенсіонери. Близько 90 відсотків багатоповерхівок пошкоджені або зруйновані через обстріли.
Газ у місті є частково: у вцілілих багатоповерхівках, приватний сектор — без газу. Взимку цьогоріч через руйнування комунікацій вимкнуть водопостачання, говорить Журавльов. Централізованого опалення третій рік поспіль не буде.
Людей на сьогодні будуть забезпечувати дровами на зимовий період, проте в яких обсягах та коли саме — поки що невідомо.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!