Олександр Солонько з позивним «Сіль» — військовий 243 батальйону ТрО, аеророзвідник. Кілька місяців він брав участь у бойових діях у Бахмуті та на околицях міста — і, на жаль, в один із днів побратими опинилися в тій ситуації, в якій вижити, здавалося, не було шансів.
Бійці 243 батальйону ТрО потрапили в оточення росіян під Бахмутом і майже добу, закриті в ангарі, відбивалися у повному оточенні.
Одна з історій, якими поділився Олександр Солонько — те, як бійці його батальйону потрапили в оточення росіян під Бахмутом і майже добу, закриті в ангарі, відбивалися у повному оточенні. Під постійним вогнем, майже без зв’язку і шансів вижити біля Опитного опинилися шестеро його побратимів.
«Два тижні їхня рота тримала позиції в районі Кліщіївки. Навіть просунулася вперед, але мусила відійти. Закріпилися на старих позиціях і утримували їх. Потім хлопців перекинули в Опитне. Після двох днів мінометних обстрілів та періодичних стрілецьких боїв росіяни взялися конкретно за цю ділянку. Хлопці підготували спостережні пункти (СП), але нормально закопатися не вдавалося через постійний вогонь. На позиції працювали шестеро — троє на СП, а троє в ангарі чекали. Їх мали міняти позиціями», — розповідає «Сіль».
Олександр Солонько пригадує, що між спостережними пунктами було близько 50 метрів. На одному були двоє людей, на іншому — один. Троє були в ангарі за ними. За такою схемою троє бійців спостерігали, троє - відпочивали.
«Праворуч від нас були посадка і дорога на Бахмут, інші ангари. Москалі пробилися вперед по посадці й вийшли нашим хлопцям у фланг. Поки вони відбивалися з флангу, інша група пішла на них у лобову.
Він розказав, що з побратимами на СП стріляли доти, поки не вийшла зброя з ладу. У них був кулемет Калашникова на станку. Туди забилося болото, вони ще навіть спробували чистити… але стріляв кулемет лише одиночними. Так вистріляли всі патрони й почали відбиватися калашами. «Вітер» сказав, що стріляв, поки один магазин не розплавився і прикипів до автомата. Він спробував від'єднати, але потягнулася пружина. Верх магазина розплавився і не від'єднався від шахти автомата", — розповідає військовий.
В цей час окупанти посилили атаку на хлопців: пробили діру в ангарі й намагалися увірватися через неї, обстрілювали ворота з РПГ.
«Схоже, намагалися їх повністю „завалити“, але ніяк не могли влучити. Боялися заходити через них. Наші кидали звідти гранати, а вони не могли зрозуміти, з якої точки вони до них летять. Москалі наробили дір у стінах, через які потім закидали гранати. Інші ворота змогли завалити. Вони не знали, де наші точно, в якій частині ангара. З проходом темряви й дощу стало легше ховатися», — пригадує «Сіль» розповідь побратима.
Окупанти на той момент уже підтягнули мінометний розрахунок, який працював біля українських захисників — очевидно, по позиціях ЗСУ, які були вже позаду. Вони опинилися в оточенні - «Кроп», «Аляска», «Коса», «Вітер».
«Їм кричали іноді: «Хахол, здавайся, а то будєм убівать». Рація працювала лише в деяких точках ангара. Здебільшого тих, які прострілюються. Росіяни били з кулеметів запалювальними набоями, які рикошетили, потрапляючи в приміщення. Вони давали освітлення. Поки вони світилися, хлопці припиняли стріляти, щоб не виказати себе в темряві.
Хлопці кажуть, що якийсь час крім мінометів і РПГ стріляв ще танк. Він зніс частину стіни так, що вже практично весь простір всередині ангару прострілювався стрілецькою зброєю. Вони забилися в один куток. Здавалося, що туди летіло все, що можна. Падали колони, бійці просто підстрибували на бетонній підлозі від вибухів, каски злітали з голів навіть попри те, що були застебнуті на підборідді. Стояла хмара пилу. З часом стрілкотня стихла. Хлопці почали прощатися один з одним", — каже «Сіль»,
«Третім поранили „Вітра“ — рана над серцем, обидві ноги прострелені, куля „зайшла“ в районі потилиці й застрягла в щелепі»
О третій ранку «Аляска», «Кроп» і «Коса» стали під воротами й почали спостерігати. Сонце мало світити просто в ангар, тож розуміли, що тільки-но посвітліє - їх окупанти їх «зачистять». Тому вирішили виходити — мовляв, краще загинути в бою, ніж щоб добили в ангарі.
«Скотилися в неглибоку яму, де був пісок. Спостерігали. Кипіла робота, щось ремонтували, грюкали, під підошвами скрипіло скло. Повз них пройшов взвод мінометників.
Поки лежали, побачили, як в ангарі світяться ліхтарі. Москалі вже зайшли в ангар. Хлопці дивом вибралися в те віконце часу. Дивувалися, що їх лишили без нагляду, знаючи, що вони ще там. І тоді ж вирішили: якщо зустрінуть чатового — нахабно пройдуть поруч, опустивши зброю стволами вниз. Так і сталося. Майже. Натрапили на чатового. Він запитав: «Пароль?!». «Кроп» ішов… Чатовий знову запитав пароль. Другий раз, третій… Уже почав зриватися на крик. Кроп з криком «братан, свої!» розвертається і всаджує в нього чергу. Вони почали тікати", — розповідає військовий.
Під час цієї стрілянини третім був поранений Вітер. У нього — рана над серцем, куля пройшла навиліт. Обидві ноги прострелені. І ще одна куля «зайшла» в районі потилиці та застрягла в щелепі. Кровотечу зупинили, але нести побратима не могли: було спорядження, боєкомплект. Хлопці були виснажені. Тому допомагав рухатись «Вітру» — «Коса».
Двоє наших військових перебігли дорогу і залягли в посадці. Чекали інших двох. Спочатку чули стрільбу з двох сторін, потім лише з однієї. Через якийсь час вирішили йти далі - й натрапили на мінометників. Спочатку думали, що ті - свої. Увімкнули рацію, змогли зв’язатися зі своїми… З’ясувалося, що мінометники не свої. Тож хлопці змінили маршрут — через рівчак пішли на північ у бік міста. Так дісталися до своїх. Була 6 ранку 24 листопада. Прийшли до ангара вони приблизно в цей час за добу до цього.
Тим часом інші двоє хлопців — «Коса» і «Вітер» — вижили. Вони пройшли на північ, уздовж дороги до Бахмута. «Коса» дістався інших позицій українських військових.
«Підійшов зі спини до одного бійця, приставив РКК… Не знав точно, чи це наші. Почали розбиратися, хто є хто. Розібралися. Повернулися за „Вітром“, якого „Коса“ лишив трохи позаду. Допомогли йому дістатися також. За ним прилетіли „Ангели“ (евакуаційна команда) і забрали. Після того, як хлопці вийшли, нові позиції почали стирати з лиця землі. Після цього москалі, здається, забрали Опитне. Хлопці вийшли. „Коса“ сказав „Вітру“ чіплятися за нього, але тільки так, щоб той мав вільні руки для стрільби», — розповідає «Сіль».
«Вітер» вижив — нині заліковує рани. Їхню роту ми під Бахмутом кілька разів попереджали про наближення штурмовиків, коли проводили аеророзвідку.
«Про цю історію я почув вже по виходу із сектора, — наша рота працювала здебільшого ближче до Кліщіївки. Над Опитним ми літали, здається, вже після цього бою. Хлопці вижили в ситуації, коли шансів, очевидно, був нуль. Для когось це голлівудський сюжет, а для тих — реальність»…
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!