Перші мозаїчні твори присвячувала Донеччині: 18 вересня народилася відома мисткиня та дисидентка Алла Горська

Горська здійснювала не тільки художню, а й правозахисну діяльність. Вона гостро відгукнулася на серію арештів української інтелігенції в 1965 році, надіславши протест на ім'я прокурора. Матеріально й морально підтримувала родини політв'язнів, листувалася з ними, їздила на судові процеси, організовувала збори коштів на допомогу сім'ям засуджених, організовувала зустрічі з тими, хто повертався з таборів.

У квітні 1968 року поставила свій підпис під відомим листом-протестом 139 діячів науки й культури до тодішніх керівників СРСР. Це стосувалося незаконних арештів і закритих судів над дисидентами.

Горську неодноразово викликали в КДБ на допити та на «профілактичні розмови» з попередженнями й погрозами. У 1970 році її викликали на допит до Івано-Франківська у справі заарештованого Валентина Мороза, але вона відмовилася від свідчень. За декілька днів до смерті, Алла склала протест до Верховного суду УРСР про незаконність і жорстокість вироку.

За Горською, куди б вона не йшла, стежили. І художниця, і усі її однодумці жили під цим постійним пресом, в атмосфері несвободи, але при цьому примудрялися займатися творчістю.

28 листопада 1970 року Горська поїхала до Василькова, що на Київщині. Там жив її свекор Іван Зарецький. 2 грудня її тіло знайшли в льосі хати із розтрощеною головою. За день до цього у Фастові на залізничній колії виявили тіло й Івана Зарецького з відрізаною головою. Слідство зупинилося на версії, що Горську вбив свекор «на ґрунті глибокої особистої неприязні» і закрило справу «у зв’язку зі смертю підозрюваного». Обставини її загибелі ніхто не досліджував, хоча у справі було багато невідповідностей.

Аллу Горську хотіли поховати на Байковому кладовищі, але влада не дозволила і змусила поховати художницю на кладовищі у Берківцях.

Про творчість на Донеччині

Одні з перших творів Горської були присвячені оформленню приміщень у Донецьку, Маріуполі, Краснодоні (нині Сорокине). Роботи вважались важливими та мали ідеологічний ухил — зокрема, панно у меморіальному комплексі «Молода гвардія». Деякі з цих робіт у 2012 році були внесені в реєстр пам’яток архітектури і мистецтва національного значення. Утім багато ескізів Алли Горської так і лишилися ескізами.

Разом з цим, з 1965 року художниця займалася монументалізмом. Вона із Віктором Зарецьким, Григорієм Синицею, Галею Зубченко, Геннадієм Марченком, Олександром Короваєм, Іваном Куликом, Василем Парахіним працювала над новобудовах Донеччини, власноруч виконуючи мозаїки.

Перші картини Горської були присвячені шахтарській праці. Її роботи одразу потрапили на всесоюзні виставки, її чекала блискуча кар'єра «радянського художника». Але Аллу захопила українська стихія.

Як зазначають в Донецькому обласному художньому музеї, більшість мозаїк мали дещо експериментальний характер, оскільки митці широко використовували нестандартні матеріали: шлакоситал та метал. Наприклад, в архітектурі «Дерева життя» особливе місце зайняв листовий алюміній, який надав роботі химерної прозорості та сяяння. «Боривітер» містить навіть фрагменти нержавіючих ложок. Сміливі фактурні сполучення матеріалів, чергування рельєфів та контррельєфів надали композиціям унікальний ефект руху.

Частина творів на Донеччині була знищена внаслідок обстрілів в 2022 та 2023 роках.

«Маріупольським шедеврам Алли Горської прийшов кінець, — написав у Facebook місцевий фотограф Іван Станіславський. — Роботи „Дерево Життя“ та „Боривітер“ були створені в інтер'єрі ресторану „Україна“ впродовж творчого відрядження в Маріуполь, що тривало з 23 травня до 12 червня 1967 року. Сюжетно позачасові, досконалі естетично та позбавлені будь-яких соцреалістичних концепцій, ці дві роботи бригади Алли Горської були перлинами маріупольського зібрання монументалістики».