«На день ми вантажили по 2−3 буси гуманітарної допомоги з Італії»: вінницька казкарка мобілізувалася для служби на Донеччині

Ніна Бажура — військовослужбовиця 105 батальйону 109 окремої бригади Сил Територіальної оборони ЗСУ на позивний «Казка», яка виконує завдання з психологічного супроводу. Вона ж — письменниця з Вінничини, яка творить тексти для дітей та підлітків під псевдонімом Ніна Ягоджинська.

До вторгнення жінка працювала психологом у школі, а у вільний час писала казки та повісті для дітей і підлітків. Зазвичай — гумористичні, одна з яких навіть потрапила до списку BBC «Дитяча книга року».

Письменниця розповідає, що рішення про мобілізацію було впевненим — вона не лише хотіла служити, а навіть знала, в якій бригаді це робитиме. Тому взяла рекомендаційний лист у бригаду й уже з ним пішла в воєнкомат — підписувати контракт.

«Я вибрала 109 бригаду, тому що я шукала саме бригаду, яка безпосередньо бере участь у бойових діях довгий період. І от чогось у мене була така внутрішня впевненість, що там точно буде багато роботи», — каже Ніна Бажура.

Повномасштабне вторгнення вінничанка зустріла в Італії. Донька була з нею, молодший син — у Вінниці, а старший — у Херсонській області, біля Кримського перешийку. Жінка зізнається: боялася за всіх, бо не було відомо, що буде далі. Тим паче старший син — військовослужбовець.

«Старший син у мене служить у 59 бригаді, і тоді вони були там, де Олешківські піски. Зараз 59 бригада і, відповідно, мій син також не дуже далеко від нас. Приблизно раз на два місяці виходить побачитись. Коли почалась „повномасштабка“, деякий час я продовжувала бути в Італії. До мене туди приїхав і молодший син. Дуже багато волонтерської допомоги з Італії ми відправляли — збирали й вантажили по 2−3 мікроавтобуси на день. Не тільки я, — це була громада людей. Але душа була не на місці: всі думки — тут, а я — там. Тому з сином повернулись в Україну», — пригадує казкарка.

Після повернення жінка працювала психологом зі звільненими з полону. Проте каже. що такі «напівміри» не давали їй того відчуття, яких вона хотіла. Тому Ніна Бажура вирішила піти служити у ЗСУ.

Її батальйон тривалий час стояв у Красногорівці, тож військовослужбовиця зізнається: тяжких днів служби вистачило.

«Одним з таких був день, коли ми домовились про реабілітацію бійця, який був на позиціях, і мав „по сірому“ виходити й буквально завтра їхати. А цієї ночі він загинув. От ми з ним поспілкувалися, він мені навіть всі дані надав, які потрібні. Ми вже все внесли, вже все пішло в списки. І буквально за 2 години він загинув», — розповідає «Казка».

Сьогодні Ніна Бажура встигає поєднувати й службу, й написання нових творів. Жартує, що материнство її загартувало — працювати в умовах, коли справ більше, аніж годин у добі.

«Коли у мене було троє малих дітей, і я працювала на двох роботах, я встигала писати. Коли всередині все горить і хочеться написати, то ти знайдеш час все одно. Ти виконаєш все, що потрібно, це не під час службових обов’язків, ні в якому разі. Не шкодить службі, можете спитати моїх командирів. А от у вільний час — так. Я не дивлюсь TikTok, майже не заглядаю у YouTube, хіба що це якісь по психології відео та програми навчальні. І використовую час на написання текстів», — пояснює військовослужбовиця.