«Ця „Штука“ служить народу та продовжує підтримувати культуру українського сходу»: історія активістів, які ціною життя відстоюють свободу держави

Євген розказує, що Іван Парамонов ще з Революції Гідності активно боровся за незалежність України. Організовував освітні табори та проєкти у Києві, працював у проєкті «БУР» та з ГО «Новий Донбас» у місті Щастя, де реалізовував волонтерські й культурні ініціативи.

У 2019 році став співзасновником ГО «Штука», що активно реалізовувала культурні та молодіжні проєкти на сході України. Під час повномасштабного вторгнення допомагав армії та постраждалим. У лютому 2024-го року Іван добровільно вступив до лав ЗСУ, а 8 червня він загинув під час бойового завдання на Харківському напрямку.

Попри важкі втрати та велику ціну, яка щодня сплачується за свободу, боротьба триває. Попри всі труднощі, ГО «Штука» продовжує свою діяльність — як в тилу, так і на лінії вогню.

За словами Євгена, організація «Штука» заснована у 2017 році, однак у тому вигляді, який вона має зараз, повноцінно сформувалася у 2019-му. Це сталося після того, як Євген відвідав молодіжний захід у Львові, який організовували активісти Іван Парамонов та Максим Романюк.

«Вони тоді знайомили нас з місцевими громадськими активістами, але найбільше мене вразило те, як хлопці боліли східними регіонами. Вони працювали на Донбасі попри те, що Максим сам з Волині, а Іван — з Києва», — додає Євген.

Він неодноразово ще перетинався із хлопцями, зокрема на одному із проєктів від програми «Будуємо Україну разом», де Максим та Іван були представниками команди.

«Я тоді представляв там свій проєкт. Він не виграв, проте ми дуже добре познайомились і зійшлися на якихось спільних цінностях, спільних баченнях розвитку країни та регіону. І фактично з того часу почалася наша робота. Ми домовились про те, що хочемо цей проєкт реалізувати разом, почали шукати ресурси й описувати його. Вже повноцінні проєкти почалися з 2020 року», — каже активіст.

Про «Ветерани будують» та PostСхід

Один із найперших проєктів, який був реалізований до повномасштабного вторгнення, став «Ветерани будують».

«Це перший і великий проєкт, де ми разом із ветеранами та молоддю будували скейт-майданчик у місті Попасна, то був 2021 рік. Наскільки я знаю, потім той майданчик поїхав десь у Луганськ чи Алчевськ, його просто викрали, — розповідає активіст. —  Пам’ятаю, що з ідеєю будівництва до нас прийшов наш друг Міша. Це його історія з дитинства, коли він ходив десь із мамою й просив купити скейт, а вона казала: „Навіщо він треба, якщо немає де кататися?“. Це йому запам’яталося, й саме так через побудову скейт-майданчика він хотів долучитися до об'єднання ветеранів і молоді».

Через дружні зв’язки із активістами й владою, майданчик збудували саме у Попасній. Однак місцева адміністрація тоді запевняла команду, що ніхто не буде на ньому кататися.

«Але я пам’ятаю, як у перший день, коли ми вийшли на майданчик прибирати й готуватися, там було вже близько 40 молодих людей. Це було наскільки класно, що коли всі роз'їжджалися, то ветерани подружилися із молоддю й продовжували своє спілкування поза цим проєктом», — додає Євген.

Ще один важливим проєктом для активістів став PostСхід. Це збірка подкастів, інтерв'ю з митцями культури зі сходу, які розповідають про донецькі міста й розвіюють стереотипи.

«PostСхід для мене — це болюча тема, тому що я сам з Мирнограда і постійно стикався зі стереотипами, що Схід це — радянщина, економічний занепад, й це не про Європу, — каже Євген. — Але фактично ж індустріальні об'єкти будувалися європейськими колоністами, і я хотів показувати це не тільки назовні, але щоб й місцеві люди знали про цю історію. Тому ми зібралися із хлопцями в експедицію. Ми поїхали у 2021 році, знайшли дівчину із Києва, яка була умовною ведучою цього всього. Тоді ми встигли проїхати Бахмут, Лисичанськ і Маріуполь. Тепер фактично всі ці міста знищені й окуповані. Однак ми маємо унікальні архівні відео тих об'єктів, які знімали й тих людей, які проводили екскурсію».

Зокрема об'єкти Маріуполя хлопцям показувала журналістка й активістка Алевтина Швецова.

Екскурсію Бахмутом проводила місцева волонтерка та краєзнавиця Світлана Кравченко. Там, за її порадою, активісти зафільмували будівлю повітового земства. Будівля була збудована у 1898 році. У 1917 році над земством був піднятий український синьо-жовтий прапор — вперше у Донецькій області. Лише пізніше тут почали працювати різні органи комуністичної влади. У Лисичанську екскурсію провели друг Євгена Тимур, митець Віталій Матухно та юрист Левон Азізян.

«Наразі це вже більш історія не про об'єкти, будівлі, а про людей, які опікувалися цією спадщиною та про їх власні переживання, — додає Євген. — Нині ми намагаємося через них відобразити ті міста, в яких вони жили. Тому фільм буде перероблюватися, бо той сенс, який ми закладали до повномасштабного вторгнення, вже змінився. Загалом задумана нами ідея зі стереотипів та висвітлення реальної культури східних регіонів, нині проходить по більшості наших проєктів. Ми завжди говоримо про Схід й ті класні речі, які є там», — додає активіст.

Крім створення власних проєктів команда ГО «Штука» займається навчанням людей, передаючи їм свої знання. Це один з інструментів, який об'єднує та підсилює культурні та актуальні ініціативи задля розвитку суспільства.

«Ми маємо декілька проєктів на основі „Хакатонів“ та „Штукатонів“, де навчаємо й допомагаємо людям реалізувати вже власні проєкти. У нас є дві команди у Львові та Києві, які ми зараз підтримуємо, — каже Євген. — Це молоді хлопці, яким допомагаємо організувати дискусійні клуби, артпроєкти, такий як „Рубікон“ від хлопця-переселенця зі Сходу. Він нині живе в Києві й збирає людей на арттерапію, аби розкрити почуття українців, пов’язані з повномасштабним вторгненням. Люди малюють свої почуття, і з цього буде найближчим часом виставка».

Повномасштабне вторгнення й місія волонтерства

ГО «Штука» — одна із тих організацій, яка зробила та продовжує робити великі внески у формування української нації. Свідченням цього є реалізовані й чинні проєкти. Однак з приходом окупантів активістам довелося переформатували свою роботу, зайнявшись волонтерською діяльністю.

«Саме в цей період наша команда пережила найбільші труднощі. Так сталося, що ми почали займатися гуманітарною допомогою й розуміли, що це не наша діяльність. Однак в той момент ми намагалися реагували на потреби суспільства, — розповідає Євген. — Розуміючи, що ми не велика гуманітарна організація, ми брали на себе певну нішу. Це була допомога містам, які знаходяться на лінії зіткнення, прифронтовим регіонам, куди не можуть доїхати великі фури».

Євген пригадує, що доставляли гуманітарну допомогу на мікроавтобусі, який постійно ламався.

«Він спочатку називався „Штукамобіль“, а потім ми його називали як завгодно, бо він у нас постійно ламався. Але нам від цього було весело, ми ніколи не опускали руки, — каже активіст. — Особливо пам’ятаю той момент, коли оголосили повну евакуацію Донецької області, й ніхто не розумів, що буде далі. Ми їхали на бусіку у Покровськ, ледь не одні, бо всі виїжджали звідти. За 60 км від міста цей бусік ламається, ми намагалися щось зробити з авто, але марно. Тоді зупинилися військові, які запропонували допомогу, вони нас дотягнули до Покровська на цьому бусіку й теж поламалися. Й поки всі виїжджали, ми тиждень сиділи у місті й лагодили той бусік».

Євген пригадує, що до самого повномасштабного вторгнення команда «Штука» готувалася, робили план евакуації й план подальших дій.

«Але все не спрацювало, бо це було неочікувано. Можливо на підсвідомості не всі до кінця у це вірили і я теж. Хоча всі казали, що це буде, — каже Євген. — До початку 2023 року ми активно займалися гуманітаркою, а потім поступово почали повертатися до своєї основної діяльності. Провели старт-нараду, переосмислили все й розробили програму нашої діяльності».

На цьому зміни в громадській організації не закінчилися. У лютому 2024 року Євген з Іваном та Максимом добровільно поповнили лави ЗСУ.

«Ми намагалися підготувати нашу команду до того, що йтимемо на війну. З хлопцями про це неодноразово говорили, тому вони розуміли, що ми у будь-якому разі там будемо, просто чекали, доки доведемо до кінця певні справи, — каже Євген. — Команда не була здивована, але водночас для них це було неочікувано. Пам’ятаю, як у грудні провели чергову стратегічну нараду, розробили нову програму, а вже в січні сказали, що йдемо, передаючи всі справи».

Нині із команди «Штука» Євген та Максим боронять країну на передових позиціях, а сама організація продовжує паралельно працювати й реалізовувати різні проєкти.

«Наша ціль — це розвиток громадянського суспільства України, а громадянське суспільство неможливе без існування країни. Тому ми на війні, аби працювати над розвитком громадянського суспільства іншими інструментами. Але ми якоюсь мірою повертаємося і продовжуємо працювати у ГО. Нашою організацією нині займаються дівчата й хлопці, які не можуть воювати за станом здоров’я. Поки вони працюють, ми плануємо займатися більш наглядово-стратегічним управлінням організації», — додав Євген Бражко.