Олена Бондаренко — вчителька української мови та літератури в ліцеї № 1 селища Біловодськ, що на Луганщині. Зараз жінка працює в онлайн-форматі з дітьми, які проживають в тимчасовій окупації.
Фото: donbasssos.org
24 лютого в школі мав відбутися «відкритий» урок. Однак, педагогів одразу зібрали на нараду: мовляв, нічого не зміниш — прийшла росія, це назавжди, тож, треба пристосовуватися до реалій. З п’яти десятків педагогів не пішли на ту зрадницьку нараду тільки 16, розповідає вчителька «Donbas SOS».
Попри те що росіяни зайшли до села аж за три тижні, як з’ясувалося, з ними існували чіткі попередні домовленості. Деякі вчителі почали їздити до Луганська на наради у так зване «міністерство».
«У Станиці Луганській захоплювали територію, а у нас нікого не було, навіть армія не їхала повз нашого селища. Але окупація почалася майже одразу — місцева влада не виїхала: голова залишився у селищі, тому не зробив вчасно переведення навчального закладу. Потім постійно змінювалися бухгалтери, словом — нам, тим, хто залишався „у простої“ і не пішов працювати за правилами окупантів, не платили жодної копійки до грудня 2022 року. А тим, хто погодився, стали платити вже росіяни», — згадує пані Олена.
Діти діляться з вчителькою, що новоприбулі з росії вчителі слідкують за «порядком». Тобто, щоб процес навчання відбувався згідно з російськими програмами.
«Є ті, хто ледь не плаче — діти не можуть фізично витримувати це. Розповідають, що приїхали з росії вчителі, які слідкують за „порядком“. Тобто, щоб процес навчання відбувався згідно з російських програм. Діти та вчителі вже їздили до якихось самар чи саратових, на уроках їм розповідають про велику росію і вчать, що треба підкорюватися правилам країни, в якій тепер вони живуть. Але я не здивуюсь, що після звільнення всі ці колеги будуть стверджувати, що „нічого поганого не робили“, навчали літер чи цифр… Але те, чим зараз займаються вчителі на окупованих територіях — це відверта допомога окупантам з поневолення наших дітей», — додає педагогиня.
Таким чином, без пропаганди ніхто там не працює. Українських дітей змушують збирати гроші на подарунки військовим-окупантам.
Пані Олена виїхала разом з молодшою 19-річною донькою-студенткою, як тільки змогла до Полтавської області, живуть у гуртожитку училища, де пані Олена тепер також викладає українську. Каже, свекри віддали свої назбирані «гробові» для того, щоб вони вибралися з окупації. Старенькі сказали — життя важливіше, а як вже їх колись поховають, у цій ситуації — другорядне.
Фото: donbasssos.org
«У Біловодську з 1 вересня запрацював ліцей в окупації. І ми відкрилися — в онлайн-форматі. Багато дітей змушені навчатися у дві зміни — зранку ходити до школи, після обіду — вмикатися через інтернет. Звісно, про це знають вчителі-зрадники. І вони не соромляться свідомо обмежувати можливість дітей навчатися за українською програмою — щоб діти не виходили на уроки, які ми проводимо суботами замість понеділків, зменшуючи навантаження, вони призначають різні виховні заходи, суботники, зустрічі. Кожну суботу — додають щось, щоб діти не встигали», — розповідає Олена.
«Я запитувала — хлопці, ви ж з Луганська, чому ви проти нас? Ми ж мали разом боронити країну від чужих! А вони, наче по завченому — чому ви вірите в Україну, коли народилися в СРСР? Що ж ви, кажу, забрали у своїх дітей право зростати у вільній, заможній Україні? Мовчать… А один зізнався, що донька вчиться у Харкові. А як стало там небезпечно, то не до Луганська поїхала, а на захід України. Діти, виходить, розумні. А батьки — дурні…»
Олена розповідає - у Біловодську померла її подруга вчителька історії. Вона не отримала вчасної меддопомоги, а тому загинула від інсульту. Її батько вважав зрадниками всіх, хто виїхав. Сама ж історикиня мріяла дочекатися звільнення, і дуже шкодувала, що відповідальність за літнього родича не дозволила поїхати. Вони бідували, але вона відмовилася йти працювати до ліцею.
«Ми з нею часто спілкувалися, я скаржилася, що скучила за домом та близькими. А вона казала — все ж краще на волі, ніж вдома за таких умов…»
Зараз серед учнів Олени є учні з Луганська, який перебуває під окупацією вже 9 рік. Так, жінка вірить — вони з дітьми дочекаються перемоги.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!