21 березня 2022 року Олекса Ворон, один із героїчних оборонців Маріуполя, вижив дивом. Попри те, що він був невіруючою людиною, після того, як він вижив після попадання в нього п’яти куль, зізнається: пережите змусило задуматись про те, що хтось чи щось може його оберігати.
Олекса Ворон з побратимами у бункері госпіталя на заводі ім. Ілліча в Маріуполі після поранення.Фото: Олекса Ворон
Того дня він разом зі своїми побратимами потрапив у засідку в центрі Маріуполя — у волонтерському хабі, в який він йшов, уже були вороги. Перші секунди зустрічі з ними вже мали б стати смертельними для Олекси — якби не каска, подарована йому ще у 2014 році.
«Одна куля прилетіла мені в голову, прямо в ліве вухо — мене врятувала каска, подарована ще у 2014 році товаришем. Ті, хто ту каску бачили — дуже дивувались цьому щасливому випадку. Побратими, які лежали поруч зі мною в госпіталі, підтвердять… Ще одна куля летіла до мене з лівого боку в серце, але вдарилася об металеву ручку-шило й розчепилася. Сердечник десь відлетів, а оболонка впилася в плече, звідки її дістали вже у жовтні, коли я повернувся з полону. Третя куля (точніше, якийсь її уламок), потрапив у праву ногу, зовсім недалеко від артерії. Ще б кілька сантиметрів вбік — і я б стік кров’ю дуже швидко. Але я навіть зміг піти своїми ногами… Четверта куля прошила мені наскрізь променево-зап'ястковий суглоб, зруйнувавши його, через що я випустив з рук автомат і більше не зміг відстрелюватись», — пригадує військовий.
Після того, як Олекса був поранений, він із побратимами був змушений відступити на позиції своїх, до бійців полку «Азов».
«Якийсь цивільний лікар, молодий хлопець, обробив і навіть зашив мені руку просто там, у брудному під'їзді, під світлом кишенькового ліхтарика і звуки стрілянини й вибухів. А я навіть не знаю, як його звуть, чи вижив він, чи вибрався звідти», — зауважує Ворон.
Після того боєць кілька годин чекав евакуації й, зізнається, не вірив у неї.
«Навколо тоді коїлося щось абсолютно неймовірне у своїй пекельній злобі. Але медики приїхали. На той час я втратив доволі багато крові, але все ж усе обійшлося без переливання.
Я ніколи не відчував такої радості, коли мене привезли таки в «шпиталь», який організували в підземному переході на заводі Ілліча. В народі його називали «протяг», бо це звичайний підземний перехід, тобто труба, яка продувалася усіма вітрами", — пригадує Олекса Ворон.
Проте того ж дня поранений військовий переїхав у бункер, де йому кололи антибіотики та лікували — однак в силу тодішніх можливостей.
«Там врятували багато людей, і я назавжди буду вдячний і низько вклоняюся лікарям і медичному персоналу. У тих умовах вони вчиняли цілодобовий подвиг поза межами людських можливостей. Але досі багато хто з них в полоні. Тому знову прошу вжити всіх можливих заходів для обміну полонених. Прошу президента, МЗС, СБУ, ГУР, — усіх, хто до того дотичний. В полоні у ворога багато поранених, там досі медики… Витягніть їх. Повірте, там зовсім не солодко. Вони там вмирають», — наголошує Олекса Ворон.
21 вересня Олексу Ворона повернули з російського полону, в який він потрапив, коли бійці виходили з заводу Ілліча. Проте в руках ворога досі перебувають його побратими — і, як наголошує військовий, на них болісно відкладаються усі зміни фронту та інформації в мережах. Тому найбільше він просить і чекає повернення побратимів — живих, яких зможе обійняти й подякувати за все, що вони зробили один для одного.
«Я хочу перемоги й миру. Але не за будь-яку ціну. Наших хлопців в полоні десь 10 000. І далеко не всі здалися добровільно. Їх треба витягти», — наголошує військовий.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!