Власники приватних будинків на Черкащині вирішили заселити у свої оселі подружні пари, фактично залишивши на вулиці волонтерів, які мали приїхати з Покровська в евакуацію.
Багатьох тварин донеччани прирекли на смерть через те, що їх банально не було куди з собою забрати.
Зооволонтерка із Покровська Дар’я Корх уже кілька тижнів «пакує» притулок із прифронтового міста з 70 котами та собаками. Десятки квадратних метрів вольєрів та кілограми особистих речей безпритульних собак і котів через обстріли окупантів доводиться «трамбувати» у кілька вантажних бусів, паралельно — хаотично продумуючи шлях евакуації. І хоч найскладнішим етапом мала стати довга дорога з тваринами з інвалідністю — неочікувано найважчим питанням стало заселення помічниць-волонтерок у Черкаській області.
Журналістам «Вчасно» Дар’я пояснює: для багатьох переселенців з тваринами із Донеччини це питання також стає невирішеною проблемою. Навіть коли сплачений завдаток або й оренда за нерухомість.
«Оскільки ми прив’язані винятково до притулку, ми не можемо обирати, де нам жити. Є певні вимоги, за якими ми шукали житло: бодай село з двором, відносно недалеко щоб був райцентр або місто чи населений пункт із поштою, оскільки для котів і собак часто потрібно щось замовляти або отримувати. Житло для притулку й для себе я маю — те, в яке ми й евакуювалися до того. А три тижні тому поїхали шукати будинки для моїх помічниць, які працюють у притулку, допомагають мені доглядати за тваринами. Вони мали бути у тому ж селі чи двох сусідніх, щоб дівчата могли приходити пішки й допомагати мені з притулком.
Отже, ми маємо село, в яке двічі на тиждень лише ходить автобус. Робити нічого — шукаємо там будинки. Знаходимо два, які пустують: жінка сказала, що там колись жили військові, погодилась здати нам їх в оренду. Там мала жити мати-одиначка, яка б змогла за таких умов пішки ходити у притулок, щоб допомагати мені. Але в результаті вона нам відмовляє в оренді! При тому, що кошти за будинок уже заплачені. А відмовляє через те, що вирішила заселити у будинок знайомих, які приїжджають із дружинами на відпочинок. І мені скидають назад гроші за оренду, пояснюючи це словами «Ой, та ми родичів пустили». Тобто їй байдуже на домовленості, на сплачену оренду, на те, що жінці з дитиною ніде жити, і що ми їдемо фактично в нікуди з Донецької області", — розповідає Дар’я Корх.
Рятувати безпритульних інколи доводиться, витягуючи з того світу. На який тварин часто заганяють недобросовісні власники.
Фото Дар'ї Корх
Зооволонтерка обурюється: їй власниця будинку заявила, що «не могла не впустити рідню», зауваживши, що переселенці «щось знайдуть» — знаючи, що односельчани відмовляються принципово здавати в оренду житло переселенцям. Водночас коли Дар’я попросила у старости села втрутитися у ситуацію й бодай якось вплинути на неї - той сказав, що безсилий і ніяк не може змінити рішення власників житла.
«Найгірше — це те, що ці будинки стоять нікому не потрібні, пусті. У дворі немає ніяких комунікацій, крім світла — навіть криниці, що має бути мінімально у селі. Всі населені пункти (і той, в якому ми вирішили заселити помічниць) — напіввимираючі, двори — захаращені. А ми вже жили у цьому селі, і люди знають: ми доглядали за двором і хатою, як за рідними. Прибрали, розчистили, навели лад. І зараз нас відмовляються заселяти всередину — натомість пропонують викупити хату за більше ніж дві тисячі доларів. А в нас такі гроші на полиці, перепрошую, не лежать, — вони всі йдуть на притулок і порятунок тварин», — пояснює волонтерка.
Станом на сьогодні вся евакуація притулку із Покровська — під питанням, оскільки сама Дар’я з кількома десятками тварин фізично не впорається. Їй потрібні помічниці, які беруть на себе величезну частину роботи по догляду за собаками, котами та притулком загалом.
Разом з тим, каже донеччанка, такі проблеми мають не лише люди з тваринами чи тим паче власники притулків. Звичайні пенсіонери, яких нині десятки тисяч на евакуацію, постають перед подібною байдужістю — коли їх не можуть впустити ані власники хат у пусті будинки, ані місцева влада на рівні селищ у ті об'єкти нерухомості, які стоять захаращені уже десятки років.
«Цю проблему потрібно вирішувати на рівні військової адміністрації, аби було розпорядження про перепис незаселених будинків у регіоні, куди можуть заїхати на тимчасове проживання волонтери. Тому що викладати значні гроші з пенсії, або навіть нам, достатньо молодим людям, просто немає звідки. Лишається варіант хіба що вмирати тут, під ракетами, бо в іншому регіоні нас просто не пускають у хати, щоб вижити», — зауважує дівчина.
Лала Тарапакіна, зооволонтерка та співзасновниця БФ «12 Вартових», також допомагає донеччанам із пошуками житла, де ті можуть жити з улюбленцями. Багато хто з них уже втрачав домівку неодноразово, проте лишався на сході до останнього. Нині ж, коли людей окупанти витісняють під загрозою смерті, знайти житло разом з улюбленцями — надважка справа.
«Історія з заявки: родина з Покровська. Їх троє: мама, донечка та Боня — звичайна собачка, дворова, вивезена з Авдіївки. Раніше родина не виїжджала, бо два роки боролись за життя дитини, донечки. Грошей і сил на переїзд не було. Зараз дівчина в ремісії, і це велика радість — але родина вимушена бігти, бо ворог все ближче. Вони кілька тижнів шукали житло, але їх нікуди не пускали з Бонею. Потім ще кілька тижнів довелося шукати перетримку для собачки. І коли нарешті знайшли — родина знову шукає житло, але таки щоб забрати собаку з собою. Боню благають перевезти, бо навіть у транспорт із собакою не пускають.
Ніби в одну мить цілий великий регіон йде під воду, а решта України — як великий ковчег, але без Ноя. Ми не маємо куди переносити тварин та людей цілими районами та областями", — розповідає Лала.
Зооволонтерка зауважує: допомога та відгуки з пропозиціями надходять. Проте їхня «географія» вражає.
«Допомога приходить з Дніпра, Запоріжжя, Харкова, Полтавської області - приблизно 70% із локаціями для тварин, для притулків тощо. Центральна частина України — це 20%. Вся західна Україна — 3% (тобто Хотин, Хмельниччина, Коломия). Якщо окремо брати Закарпаття — то за нашою внутрішньою статистикою пропозицій по перетримці та прилаштуванню звідти рівно 0,01% лише 1 контакт. Без висновків, просто фактаж», — додає дівчина.
Мова здебільшого про малий відгук допомоги від місцевих притулків. Тож, на жаль, на захід України евакуаційна місія «12 Вартових» майже не везе тварин. А допомагає найбільше саме той, хто відчув біду на собі.
«У цілому в закарпатців ставлення до тварин не дуже файне, на родини, які згодяться на перетримку, я навіть не розраховую. І якщо свого часу навіть у Львові можна було знайти квартиру, щоб жити з котом, то на Закарпатті ця задача нереальна. Всі питаюсь одне: «В сенсі, собака буде жити в домі? Це як?», — пояснює волонтерка.
Скриншот обговорень поселення переселенців і волонтерів з тваринами
Нині найгірше, що чекає на людей із тваринами — це або смерть під ракетами на Донеччині, якщо вони так і не знайдуть куди евакуюватися, або життя просто неба разом з улюбленцями. «Персональне пекло» для тварин також існує - якщо через десятки відмов родини зважаться відмовитися від своїх чотирилапих, які їм довіряють, аби врятуватися самим.
Дар’я Корх, зооволонтерка, додає: єдиний варіант вирішити питання — це рухатися від обласних військових адміністрацій та нижче, до влади містечок і селищ. Переписувати адресно пусті будинки, формувати внутрішні списки об'єктів нерухомості, де бодай тимчасово зможуть пожити переселенці з тваринами.
«Коли ми таки евакуюємось — я йтиму до начальника ОВА, стукатиму до всіх. І дуже міцно займусь будинками для переселенців. Я нагадаю людям, що війна не тільки в нас. Бо навіть шукати собі житло можуть дозволити не всі. Ті самі старенькі люди з пенсіями у максимальні 2,5 тисячі - їм би взагалі знайти гроші на те, щоб знімати якусь хатинку. А я витратила майже 20 тисяч, щоб знайти ці будинки, в оренді яких нам потім і відмовили. І приїхати з Донеччини для стареньких людей або ВПО з тваринами — виклик, бо це дуже дорого. Відстань між селами на Черкащині - велика, і щоб доїхати кудись в область — треба тисячі гривень», — зауважує донеччанка.
Зауважимо, що учора, 18 серпня, Ірина Верещук, Віцепремʼєрка, міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, нагадала, що ситуація на Покровському напрямку лишається стабільно тяжкою. І закликала людей до евакуації, зазначивши, що в ній вони можуть зіштовхнутися з труднощами.
«Розумію, що в евакуації ви можете зіштовхнутись із труднощами та невідомістю. Але це краще, аніж під обстрілами, на лінії вогню. Також в евакуації ви будете не самі. Уряд, місцева влада, волонтери, міжнародні організації та, власне, приймаючі громади — всі ми допоможемо», — написала у своєму телеграм-каналі міністерка.
Зауважимо, що звернутися за допомогою чи консультацією щодо евакуації ви можете за наступними номерами:
Загальна гаряча лінія по Донецькій області: 0−800−500−121;
Покровська громада: 0−800−300−101;
Селидівська громада: 080−033−64−54;
Мирноградська громада: 050−648−15−19;
Мінреінтеграції: 15−48.
Також пропозиції безкоштовних або недорогих об'єктів нерухомості для переселенців можна подивитися на сайтах, де пропонують орендувати житло. Зокрема, на OLX.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!