10 кілометрів пішки під зливою, щоб просто вижити — умови наших бійців на лінії зіткнення під щоденними ударами КАБів. Воду, сухпаї та боєприпаси їм доставляються виключно дронами по повітрю, бо вся територія навколо щільно замінована. Навіть НРК по них не доїжджають і підриваються.
Фото 15 бригади «Кара-Даг» 1-го корпусу НГУ «Азов»
Ситуація з обороною Добропільського напрямку стає дедалі гіршою та складнішою. Російські війська кожного дня накривають місто авіацією, тож на тепер зруйновано абсолютно все — від багатоповерхівок до підвалів, де намагалися ховатися цивільні у спробах вижити. Артилерія відпрацьовує цілодобово, тож на напрямку складно, а умови стають дедалі гіршими, пояснює «Вчасно» начальник служби інформації та комунікації 15-ї бригади НГУ «Кара-Даг» Віталій Міловідов.
На сьогодні через специфічну місцевість Добропільського напрямку та контроль неба дронами рф вихід з позицій надважкий. Бійці вимушені перебувати на них понад два місяці, а «раніші» ротації смертельно небезпечні.
«Щоб просто вийти з позицій, треба пройти від 7 до 10 кілометрів пішки в гарну погоду. На практиці ж бійці намагаються виходити в погану погоду (туман, зливи), оскільки це знижує активність ворожих безпілотників і дає шанс вижити. Кожна спроба ротації особового складу — це не просто графік, а індивідуальний та точковий підхід. Потрібно чітко розуміти: якщо людей не міняють у визначений день, то це не через небажання командування, а через здоровий глузд і реальні тактичні можливості на лінії вогню», — пояснює Міловідов.
На Добропільському напрямку погода не завжди дозволяє українським БпЛА патрулювати чи полювати на окупантів, тому повноцінна робота у повітрі неможлива. Крім того, через російську тактику інфільтрації перекрити лінію фронту на 100% неможливо. Тому завдання операторів «Кара-Даг» — створити такі умови, щоб ворог навіть не знав, що підходить до піхотних позицій. Хоча інколи стрілецькі бої все одно відбуваються.
«Забезпечення піхоти — це 90% успіху оборони, але зараз це надскладна ситуація. Командир, який зацікавлений у збереженні життя та здоров’я своїх людей, знайде варіант, як доставити необхідне. Є ті ж суміжники, які навіть у випадку втрати борта можуть показати його або передати вантаж. Але на наш напрямок уже давно стягнуті спеціалізовані російські підрозділи „Рубікона“. Раніше розповіді про них сприймалися радше як лякалка, але зараз їхня присутність відчувається дуже гостро. Вони масово нарощують сили й присутні майже на кожному напрямку. Різниця між їхньою роботою, і польотами звичайних пілотів загальновійськових армій рф, колосальна. У спецпідрозділів надзвичайно потужна оптика та дистанційне мінування», — пояснює військовий.
Наземна логістика (зокрема, НРК, які у «сіряку» забезпечують позиції), контролюється окупантами. Забезпечення підрозділів «Кара-Даг» на позиціях відбувається виключно по повітрю дронами, на які росіяни так само полюють.
«Ми намагаємося контролювати всі під'їзди та виїзди до позицій, але росіяни у посиленому режимі дистанційно мінують абсолютно всі шляхи пересування. Хоч ми використовуємо дуже багато різних доріг. Роботи на напрямку застосовуються рідко через надто відкриту місцевість. Для порівняння: майже рік тому наша бригада виконувала бойові завдання на Куп’янському напрямку, де рельєф дозволяв значно активніше використовувати НРК. Але це працює і відносно росіян, бо вони теж активно залучають своїх роботів до бойових завдань», — пояснює військовий.
Фото 15 бригади «Кара-Даг» 1-го корпусу НГУ «Азов»
Порівняно з осінню 2024 року, з періоду активної оборони Селидового, тактика окупантів кардинально змінилася. Тоді місто штурмували масовано — в один момент у бій заходила піхота чисельністю до роти включно (тобто близько 80 осіб) одразу з трьох сторін. Вони одночасно блокували місто та забезпечували підтягування резервів. Зараз же піхота рф — це поодинокі пішаки, які рухаються на відстані, хоч і регулярно. Проте відстань між ними не дозволяє ліквідувати велику кількість за короткий час.
Крім того, останнім часом змінилася й поведінка піхоти рф на полі бою.
«Раніше у росіян не було дефіциту людей, тому вони використовували так звані групи «відкривашок». Це були невеликі загони піхотинців, які виходили на відкриту місцевість суто для того, щоб демаскувати наші вогневі позиції, з яких їх намагалися вразити. Після цього ворог нас «накривав», подавлював наші підрозділи.
Тепер та сама група у складі всього 2−3 військовослужбовців має просто вийти з точки А в точку Б, закріпитися і чекати. Далі їм дають вказівку, куди йти, де накопичуватися й інфільтруватися. Вони намагаються взагалі не вступати в перестрілки з нашими бійцями, а просто просочуються вглиб, накопичуються і діють відповідно до умов, які склалися", — зауважує Віталій Міловідов.
Бронетехніку росіяни майже не застосовують. На напрямку, по той бік фронту, вони пересуваються мотоциклами, інколи — цивільними автомобілями.
Мотивація російських військовослужбовців, з розповідей їхніх полонених, суто фінансова. Станом на початок січня 2026 року одноразова підйомна виплата за мобілізацію чи контракт у середньостатистичному російському регіоні (наприклад, у Новосибірську) становила 2 мільйони 700 тисяч рублів. Окупанти йдуть воювати добровільно, і ключовою є саме фінансова складова. Але окупанти визнають, що витратити їх не встигають. Єдине, на що вони витрачають кошти — це самі купляють професійніше екіпірування, ніж те, яке їм офіційно видає рф, аби було комфортніше штурмувати.
«Російські командири забирають у них „на зберігання“ абсолютно все: мобільні телефони, документи, банківські картки. Після цього направляють їх з точки А в точку Б, і на цьому все закінчується. Для тих офіцерів їхня піхота перетворилася на непоганий фінансовий інструмент для заробітку на залишках виплат загиблих», — розповідає начслужби інформації та комунікації.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!