Олена Мурашкіна — художниця з Маріуполя. До повномасштабної війни жінка працювала у Драмтеатрі, а вже в перший день вторгнення виїхала з міста.
художниця з Маріуполя Олена Мурашкіна
Зараз мисткиня живе та працює в Хмельницькому. Тут вона нещодавно презентувала серію робіт про рідний Маріуполь, який страждає від війни.
24-го лютого Олена прокинулась о 5 ранку від дзвінка друга, який мешкає в Києві. Жінка розповідає, що тоді не чула вибухів, бо жила у віддаленому районі.
«У нас був родинний план, що ми будемо робити у випадку війни. Я, звісно, знала, що треба зразу евакуюватися. Тому 24-го, приблизно до 12-ї години ми виїхали. Я мала чітке розуміння, що навіть якщо окупанти підуть тільки на Маріуполь, мені там точно робити нічого», — розповідає жінка.
Батьки Олени залишилися в місті, а вона з братом та його сім'єю виїхали. Рушили до Дніпра, це було близько, тут мали знайомих. Однак пізніше зрозуміли, що там може бути не так безпечно. Відтак, поїхали далі у Хмельницький.
«Батьки тривалий час ще лишалися в місті, ми не мали з ними зв’язку майже місяць, не могли зрозуміти, що з ними коїться. Як тільки з’явився зв’язок, то почали шукати можливості, як їм звідти вибратись. Це був ще той квест. Тепер вони живуть у Дніпрі».
Олена розповідає, що для неї малювати це навіть не хобі, а суть життя. З дитинства вона працювала у цьому напрямку та мала творчі професії.
«Останні роки я працювала художником-оформлювачем у Маріупольському Драматичному театрі. Тому після того, як місто окупували, у мене з’явилася тотальна апатія. Я не могла нічого робити. Тільки після того, як мені вперше зателефонувала мама і я почула, що у неї все нормально, мене відпустило».
Рідний Драмтеатр для Олени було важливо зафіксувати на полотні таким, яким вона його пам’ятає. Художниця розповідає, що місце, де вона працювала було розташоване на найвищому поверсі. Це був величезний цех, де створювали оформлення сцени. Коли вперше влучили по театру, удар значно пошкодив театр, тому від цеху нічого не залишилося.
Мурашкіна взялась за пензлик аж за 2 місяці після окупації Маріуполя. Перша робота йшла дуже важко — натхнення було, але руки не малювали.
«Десь місяці 2−3 я ходила навколо, щось потрохи малювала. Влітку мені вдалося закінчити цю роботу. Після цього у мене не було дня, щоб я не творила. Серія про війну народилася сама собою. З часом я почала відчувати це як полум’я зсередини. Цей вогонь дає силу і ти не можеш не відчувати його і не робити щось».
Ідеї почали приходити одна за одною. Жінка пояснює, що мала мету — підтримати маріупольців. Кожному мешканцю зараз складно — немає дому, немає цілого міста. Також хотілося показати іншим людям рідне місто, сказати, що маріупольці не чекали на «русский мир».
Картини стали терапією і лікуванням, допомогли позбутися поганих думок і відчуттів. За цей період жінка встигла виконати 6 повноцінних робіт.
«У Хмельницькому в мене була творча зустріч-знайомство. Я дуже хочу рухатися, показати свою творчість людям. Подію ми анонсували в центрі „ЯМаріуполь“, який діє зараз у всіх великих містах України. На жаль, ми спланували цю зустріч у день народження нашого президента, тому зрозуміло, що в росії там „підгорало“. Були повітряні тривоги, нам вимкнули світло і не всі люди, які хотіли прийти, змогли це зробити. Однак, я планую продовжувати, зробити повноцінну виставку, куди відвідувачі зможуть прийти і розглянути усі роботи».
На зустрічі Олена мала змогу розповісти про кожну картину, пояснити відвідувачам, яку історію вона має. Художниця каже, що люди емоційно реагували на картини, а виставку відвідали як маріупольці, так і хмельничани.
Наразі Мурашкіна зізнається, що поки не готова продавати роботи, хоч люди й питають про це. Серію картин про війну жінка хоче ще трохи «показати», аби привернути увагу до рідного Маріуполя, та підтримати усіх мешканців міста, які були змушені покинути рідний дім та шукати його в інших частинках країни.