«Професійно і філігранно людям нав’язували російські наративи»: 11 років тому у Луганську проголосили так звану «лнр»

Майже за два місяці до цього на початку березня Луганська обласна рада, в якій на 124 місця 106 займала Партія регіонів і 13 — комуністи, під головуванням Валерія Голенка ухвалила рішення про визнання нелегітимними центральних органів виконавчої влади України.

Згодом 9 березня місцеві сепаратисти провели мітинг чисельністю близько 3 тис. осіб за відокремлення Донбасу від України та напали на мітинг українців, що відзначали 200-ту річницю від дня народження Тараса Шевченка.

А за день до проголошення так званої «лнр» «народний губернатор Луганщини» Валерій Болотов і «уповноважений представник громад області» висунули ультиматум щодо припинення антитерористичної операції та заявили про готовність перейти до активної фази спротиву на всій території області.

І вже 27 квітня група осіб, які захопили 6 квітня будівлю управління СБУ за підтримки мітингувальників, проголосила про створення так званої «Луганської народної республіки». Це проголошення відбулося через 20 днів після подібного проголошення «Донецької народної республіки».

Нині Луганськ вже 11 рік перебуває під російською окупацією, однак цьому передували не тільки події 2014-го, а й низка інших історичних подій, починаючи від розвалу Радянського союзу й активізації на повну російської машини.

Історик та краєзнавець Олександр Набока розповів журналістам «Вчасно» про події історичного минулого, які формували розвиток Луганська.

За його словами, після Другої світової війни Луганськ, а тодішній Ворошиловград, був вітриною радянського способу життя. Саме тут починав політичну кар'єру один з провідних політичних діячів, російський радянський військовий, революціонер Климент Ворошилов. Він був одним з організаторів та учасників масових репресій у СРСР.

«Луганськ тоді перебував під вагомим впливом радянщини. Там навіть після війни жителів міста набирали для радянізації західної України, коли її асимілювали й боролися проти УПА. Однак все це лише умовно вплинуло на суспільство, адже коли розвалювався союз у 1991 році, попри радянську спадщину, було багато тих, хто голосував саме за незалежність», — розповідає історик.

«При владі не було критичної маси налаштованих людей на збереження України»

Після припинення існування союзу, росія ще на початку 2000-х включила на повну свою ідеологічну машину. З цього часу почалося так зване плекання місцевої регіональної донбаської ідентичності. Почалося поступове напруження ситуації.

«Філігранно і професійно людям нав’язували російські наративи. Поступово через ті ж місцеві еліти, які були відвертими до рф, антиукраїнська істерія не вщухала, особливо коли президентом став Віктор Янукович, — зазначає Олександр Набока. - Тоді ще здавалося, що панує демократія, і всі оці висновки про нацистську Україну щодо жителів Донбасу — вони не виправдалися.

Я пам’ятаю, як зганяли студентів на мітинги із закликом, що фашизм наступає, хоча це був уже 2012 рік. Який фашизм? Однак оцей союз місцевих регіональних еліт, опозиційних комуністів так званої проросійської опозиції й плюс путінської росії вибухнув у 2014 році. Я так вважаю, що головна проблема полягає у, тому що при владі не було критичної маси налаштованих людей на збереження України", — зазначає історик.

За його словами, всі ці події стимулювати появі такого поняття, як «русская весна», яка значно активізувалася у квітні 2014-го із захопленням будівлі СБУ в Луганську.

«Я пам’ятаю, як тоді побачив одного зі спецназівців, він був накачаний, подивився на мене, і я зрозумів, що у вирішальній сутичці я обов’язково програю. Це був звір війни, — каже Олександр. — Середовище дуже насичувалося сепаратистами й російськими спецназівцями».

«В Луганську росія сприймалася як багатий край»

Історик Олександр Набока також згадав про події осені 2013-го, коли саме починалося розгойдування ситуації з підписанням угоди про Асоціацію з ЄС.

«Було розгойдування традиційних стереотипів і фашизму. Революція гідності значною кількістю населення сприймалася тоді через призму нацизму й боротьби проти російськомовних. Розповсюджували багато чуток, навіть пам’ятаю, як ніби ось-ось мали призначити міністра освіти Ірину Фаріон, а вона на Донбасі тоді асоціювалася з Йозефом Геббельсом. (прим. ред. — державний і політичний діяч нацистської Німеччини. Найближчий друг і соратник Гітлера)».

За словами історика, в події «русской весны» населення Луганська заходило дуже підготовленим, люди були налаштовані на підтримку сепаратистських ідей і «плювалися» російськими наративами.

«Українців тоді ще називали зомбі, попри те, що окрема кількість населення, зокрема Луганська, було зачароване моментом можливого мирного переходу до росії. Бо тут в Луганську росія сприймалася як багатий край. І вони думали, що всі ці заробітні плати та пенсії потечуть їм рікою, чого відповідно не сталося», — зазначив Олександр.

За його словами, в той час був розвинений і активний український рух, який складався в основному з представників освіти та культури. Однак активно проти спеціальної операції вони нічого не змогли зробити. І вже у травні 2014-го відбувся псевдореферендум, а потім проголошення так званої «незалежності».

Слідом за цими подіями вже в другій половині червня 2014 року, за словами Олександра, почався великий вихід українців із Луганська. Сам чоловік перебував в окупації до 6 червня.

«Я пам’ятаю, що наша кафедра ще після окупації виходила на так звані чергування. Ходили по території університету. Пам’ятаю, як один із моїх колег негативно висловлювався щодо сепаратистів, які сиділи буквально в трьохстах метрах від нас. Але вже через пів року він залишився у Луганську і вже проклинав мене у соціальних мережах. Тобто щиро перевзувся, але така була реальність нашого життя, такою вона залишається і зараз», — розповідає Олександр.