Ворог на відстані 40 метрів і скиди «газів» у Серебрянському лісі: історія іноземного добровольця, який приїхав із Бразилії служити в Україні

22-річний боєць 2 інтернаціонального легіону бразилець Луїс ще у своїй країні, перед своїм зваженим рішенням, встиг побачити багато відео, як росіяни вбивали жінок і дітей. Тоді ж і вирішив, що йому потрібно їхати в Україну й допомагати її бійцям відновлювати справедливість, розповідають історію військового у 2 Інтернаціональному легіоні.

До відправлення в Україну Луїс служив у бразильській армії. До того — працював на різних роботах: механіком, мʼясником, посудомийником.

«В армію я пішов не заради грошей, а тому, що я це люблю. Але армія в Бразилії дуже відрізняється. Поїхати в Україну і бути тут у війську, допомагати людям — я вважаю, що це правильно. Бо це погана війна. Росіяни вбивають багато людей. Вони не повинні цього робити. Україна гарна, надзвичайна. Культура дуже багата. Українці щирі та щедрі, дуже розумні, освічені. До війни я не знав про Україну, лише про Чорнобиль. У Бразилії, на жаль, немає поширеної інформації про цю країну», — пояснює військовий.

З Бразилії Луїс спершу дістався до Португалії, звідти — до Польщі, й тоді вже в Україну. Каже. що думок про повернення додому не було, хоч дорогою назустріч війні його всі відмовляли від цього кроку.

«Мені казали: „Там же війна“. Я відповідав, що знаю, тому туди і їду. Мені подобаються різні міста: Львів, Київ, Словʼянськ, Краматорськ, Черкаси… Я поїхав до Харкова, отримав зброю, спорядження, і попрямував до Костянтинівки. Пройшов тренування з медицини й потім — на Бахмут. Спочатку я був у 1 Інтернаціональному легіоні. За кілька місяців перейшов до Другого легіону», — каже доброволець.

Одна з переваг служби у 2 Інтернаціональному легіоні, каже Луїс, — це велика кількість людей із різних країн. Завдяки побратимам він дізнається про культури інших країн, і саме це йому цікаво. Водночас найважче під час служби для бразильця — бачити, як помирають люди: і його побратими, й цивільні.

«В Бахмуті я бачив, як помирають і росіяни, й українці. Це було важко. Моя перша „місія“ була складна: пʼять днів без води та їжі, страшний сморід. Важко», — пригадує чоловік.

Тоді, коли він ще служив в іншому легіоні, друзі йому надсилали відео боїв. Вони йому імпонували — хотілося бути частиною того. Нині ж, коли він і сам служить у 2 ІЛ, задоволений. Каже, що в підрозділі багато дронів, хороші командири. Він може бачити, як вражати ворога та координувати дії, коли когось поранено.

А у Серебрянському лісі він перебував на відстані 40 метрів від позицій окупантів. Там він провів 9 місяців своєї служби, під час яких на нього з побратимами окупанти скидали снаряди з газами.

«Наші позиції були за 100 метрів від ворожих. Там ми з побратимами були як сімʼя. Якось я підійшов до побратима і ми обговорювали, як можемо атакувати ворога. В одній із битв ми обʼєднались у групу і планували атаку. Шість днів були на бойовій позиції, потім я повернувся в українські окопи за підмогою. У нас була група атаки, ми йшли на позиції, атакували ворога, розбивали позиції з РПГ. Це було круто. Накривали їх ще автоматами та гранатометами. Атакували 5−6 бійців, але на підтримці у нас були інші, які після атаки крили автоматами та гранатометами.

Але й веселих моментів було багато. Коли нищили ворога мінометом — ішли в бункер і жартували: «О, який міномет поганий». А ще в нас був чувак, який готував мʼясо і рис, а ми якраз стріляли із РПГ. А він у той момент вийшов і сказав: «Агов, ідіть їсти», — пригадує військовий.

Вперше Луїс отримав поранення в Бахмуті. У Серебрянському лісі теж не обійшлося без ушкоджень. Зокрема, наприкінці червня 2024-го окупанти мінометом влучили в бункер, де був Луїс. Усе розірвалось у нього над головою. Внаслідок цього бразилець отримав проблеми зі спиною та сильну контузію.

Після війни Луїс планує залишитися в Україні. Каже, що в нього буде багато роботи — розмінування, відновлення України. Так само він думає й про створення сім'ї в Україні.