Український військовослужбовець Максим Колесников, який нещодавно повернувся з полону тривалістю майже 11 місяців, розповів, що військові рф крали в полонених мило.
У полоні. Кадр соціальної реклами
Окрім того, що росіяни обмежували їх у часі на душ та гігієну, не менші обмеження стосувалися й проведеного часу на повітрі.
Максим Колесников зауважує: ті, хто нині перебуває в полоні росіян, попри все продовжують вірити, що їх обміняють.
Щоправда, не всі впевнені, що додому вдасться повернутися до закінчення війни. Однак тих, хто не вірить в обмін, у рази менше. І величезну роль у цьому грає взаємопідтримка самих бійців, тому що чим більше вони думають про майбутнє й плани на нього — тим сильніше військові хочуть все заплановане втілити в реальність.
Принаймні так було у групці, де був Максим — військові один одного постійно підтримували. Коли хтось «опускав руки» — побратими відразу втручалися, аби не поширювати негативне налаштування.
«Коли орки знищили Маріуполь та взяли в полон морпіхів з 36 бригади та бійців „Азову“, вони дуже раділи та пишалися. А коли їх привезли в СІЗО на територію рф, якесь невідоме орченя написало „пісню“. Текст видали нам та наказали вивчити. Нас регулярно змушували оце співати. Найогидніша мерзота, на одному рівні з гімном росії», — розповідає військовослужбовець.
«Орки дуже пишалися своїми планами катувати азовців та інших захисників Маріуполя. Пропагандисти розповідали, що ніколи їх не обмінятимуть, що всі наші бійці будуть по 20 років сидіти в тюрмах, працювати на будівництві в „ДНР“, і усіляку таку маячню», — каже Максим Колесников.
Водночас саме полонених українських захисників вони обкрадали — на моменті, коли їм видавали мило, аби полонені могли прийняти душ.
«Кожен тиждень нас водили в баню, 1 раз. Давали на «побритися» та «помитися» від 3 до 10 хвилин, але 10 хвилин — то була розкіш. Кожному мали видавати по 50 грамів мила на тиждень. Кожного разу в бані ми розписувалися, що його отримали. Наша камера (на 14 людей) розписувалася, що отримала таким чином 700 грамів мила. Але нам на всіх давали 2 куски по 200 грамів.
Бінго! В нас крали від 300 до 700 грамів мила на раз. Чому до 700? Бо бувало щонайменше двічі на місяць, коли ми розписувалися за мило, але його зовсім не отримували", — пригадує військовий.
Максим Колесников додає: вже коли стало відомо, що в СІЗО перебував «обмінний фонд», ставлення до військових змінилося. Їм нарешті дозволили більший час проводити на вулиці, і що важливіше — дозволили подивитися вгору, на сонце, а не під ноги, як місяцями до того.
«Був такий момент минулого серпня. Нас вчотирьох вивели на прогулянку на великий тюремний двір. Було сонечко, тепло. І був спецназ новий, за говором — нібито з центру раші, знаєте, — такі, що „акають“, „мааацква“, одним словом. Їх вже проінструктували, що ми — обмінний фонд, тож вони почали спілкуватися з нами, питати, що ми думаємо про війну та чи підемо після обміну воювати. Але головне — вони дозволили нам дивитися в небо замість того, щоб як завжди опустити голови вниз та тримати очі в підлогу. І гуляли ми тоді довго, хвилин не менше ніж двадцять», — пригадує військовий.
Тоді ж, каже Максим. у нього нібито відкрилося ще одне дихання.
«Раптом під цим сонцем в тому тюремному дворі я так гостро відчув, що я живий, що все це бля***во колись закінчиться, а сонечко, сім'я, щастя — залишаться. Що буде нове літо, коли я гулятиму не під решітками в концтаборі, а улюбленим Києвом чи десь біля моря. Нещодавно пригадав ті відчуття, коли сонце виходило. Я вже на волі, надія справдилася, тепер чекаю тепла і літа», — зізнається воїн.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!