Перебіг бойових дій з початку повномасштабного вторгнення багатьох військовослужбовців змусив переглянути власні погляди на забобони — зокрема, написання заповіту. З лютого 2022 року оформлення цього юридичного документу стало не другорядною за потребою «бюрократичною тяганиною», а цілком адекватним ставленням до життя. І усвідомлення того факту, що будь-якої миті й цивільні, й військові можуть загинути від дій російських терористів.
Олександр Горовий, адвокат, керуючий партнер АО «ALIAS», на початку вторгнення був мобілізований та пішов служити начальником юридичної служби 115 окремої механізованої бригади ЗСУ. Через його юридичну службу проходили всі проблемні питання, пов’язані з загиблими, зниклими безвісти та пораненими побратимами, відповідно й усі листи, запити, документи та конфлікти через юридичні питання, які виникали між родичами загиблих та зниклих безвісти. Адвокат наголошує: часто невирішені проблеми — зокрема, і з документами — стають тяганиною на довгі роки для рідних загиблих військових.
Тож як убезпечити дружину, дітей і батьків від судових та бюрократичних тяганин, що слід знати про грошове забезпечення військового, коли той зникає безвісти, вмирає чи гине, та що має бути на руках у сім'ї, коли член родини йде служити — адвокат розповів журналістам «Вчасно».
Олександр Горовий зауважує: на його думку, кожна людина — військова чи цивільна — після 40 років має написати заповіт. Незалежно від статків та локації, де перебуває. Це, попри загальні настрої, не є «поганою прикметою» — а навпаки показує, наскільки людина адекватно сприймає життя.
«Усі військові переживають той переломний момент, коли усвідомлюють, що можуть будь-якої хвилини загинути, тож заповіт необхідний. Звісно, часто це усвідомлення переноситься важко, інколи з депресією. Та й цивільних, їхніх рідних, це також лякає. Бо одне питання — провести на війну, а інше — почути, що твій батько чи мати, чи дружина або чоловік, писатимуть заповіт чи розпорядження на випадок, якщо загинуть. Але згодом усі цю психологічну сходинку переступають і нормально живуть, а військові воюють і далі, без забобонів», — каже адвокат.
Фактично заповіт потрібний тим людям, які не погоджуються з загальним порядком спадкуванням за законом.
Наприклад, він має першу лінію рідні - батьки, діти та дружина. Уявімо, він хоче, щоб усе майно лишилося лише дітям (або одній дитині, наймолодшій, коли всі інші - повнолітні), або лише дружині. У випадку спадкування за законом половина майна відійде дружині (як спільно нажите), а решта буде в рівних долях розділена між всіма членами родини першої лінії споріднення.
А що, якщо він не погоджується з таким розподілом? І, наприклад, не хоче заповідати майно саме в рівних частках між родичами? У такому випадку в дію вступає заповіт, де людина на випадок смерті може вказати, кому та в яких долях він заповідає те, чим володів за життя. Проте й тут є нюанс.
«Навіть якщо в заповіті написана вимога передати все майно лише дітям (чи одній дитині), чи дружині - все одно ці дві категорії (неповнолітні діти, повнолітні діти з інвалідністю та непрацездатні батьки або старші 60 років) отримають свою половину (50%) від частки, яку б отримали, якби заповіту не існувало. Тому якщо хочете щось гарантовано передати дружині чи дітям, чи третій особі - робіть це зараз, за життя, коли є можливість технічно оформити документацію, вирішити всі проблемні питання. Оскільки посмертно це може перерости у судову чи бюрократичну тяганину. І є велика ймовірність, що за законом буде інакший розподіл того, що ви б хотіли заповідати», — пояснює адвокат.
Відтак у заповіті людина має розписати, яке конкретно майно (або все майно) вона заповідає комусь, або ж у яких долях це майно відходитиме тим, кого вона перерахує у заповіті. Наприклад, будинок — дружині, квартиру — доньці, дачу — сусідці, машину — онуку, збереження — благодійному фонду.
За законом, заповісти хоч і все майно ви можете навіть не рідні, а третій особі - наприклад, сусідці чи благодійному фонду. Так само, як і подарувати своє майно будь-якій особі, коли перебуваєте у шлюбі. Але якщо на момент смерті чоловік перебував у шлюбі, то предметом заповіту буде лише та частина, яка йому належить. Бо якщо майно набуте під час шлюбу, то половина цього майна належатиме дружині, навіть за умови, що це майно оформлене на чоловіка. Тобто якщо у заповіті прописано, що увесь будинок за певною адресою успадкує сусід Микола — слід розуміти, що сусід отримає у спадок лише половину будинку. Інша половина належатиме законній дружині померлого.
Існує й інший варіант: якщо військовослужбовець не загине, а зникне безвісти. У такому випадку заповіт спрацює, проте коли саме — існує три різних сценарії.
«Якщо військовослужбовець мав заповіт і зник безвісти — заповіт набере чинності лише після того, як військового визнають загиблим (померлим). Статус зниклого безвісти означає, що людина може бути або в полоні, або в госпіталі (й не може надати жодної інформації про себе), будучи важко пораненою, або загинути, але тіло залишилось на не підконтрольній Україні території, — пояснює Олександр Горовий.
У всіх цих випадках заповіт діятиме лише якщо тіло військовослужбовця знайдуть (або завдяки ДНК решток тіла підтвердять факт загибелі), або ж у випадку, якщо суд ухвалить рішення та визнає його загиблим (померлим) (не раніше, аніж через 6 місяців з дати присвоєння статусу «зниклий безвісти»).
До речі, через два роки після закінчення воєнного стану всі зниклі безвісти, щодо яких ніхто не звертався до суду, аби визнати їх загиблими, визнаються такими автоматично. Тоді ж вступають у дію і їхні заповіти, а також їхнім рідним (за наявності таких) будуть виплачувати одноразову грошову допомогу в розмірі 15 мільйонів гривень, якщо на це є підстави й вони за нею звернуться.
Що важливо: віднедавна військовослужбовці можуть розпоряджатися не лише нажитим майном (або тими статками, якими володіли на момент загибелі) а й одноразовою грошовою допомогою — тими самими посмертними 15 мільйонами. Раніше ця допомога виплачувалася лише батькам, неповнолітнім дітям (чи повнолітнім дітям з інвалідністю) і дружині. І вплинути на те, хто отримає певну частку, ніяк не можна було.
Але наприкінці березня 2024 набув чинності закон № 3515-IX, який дозволяє військовослужбовцям ще за життя призначити, хто отримає у випадку його загибелі ці 15 мільйонів. Проте і в цьому випадку, як і при спадкуванні, при наявності малолітніх дітей, повнолітніх дітей з інвалідністю або непрацездатних батьків їм відходить 50% від того, що було б при відсутності такого розпорядження.
А 18 червня 2024 року Уряд ухвалив постанову, згідно з якою після смерті захисника одноразову грошову допомогу можуть отримувати цивільні дружини військовослужбовців, онуки загиблого (за умови, якщо батьки померли) та діти, які народились після смерті військовослужбовця.
Розпорядження одноразовою грошовою допомогою (ОГД) не є заповітом, тож це розпорядження потрібно писати та затверджувати окремо від заповіту. При складанні особистого розпорядження Захисник обов’язково повинен визначити у відсотках частку ОГД для кожного отримувача. Якщо через розпорядження розподіляється тільки частина ОГД, то інша частина ділиться порівну між членами сім'ї. Наприклад, у Захисника є три члени сім'ї, але в особистому розпорядженні він визначив, що 40% ОГД має отримати інша особа, не член сім'ї. У такому разі кожен із трьох членів сім'ї отримає по 20% ОГД.
Важливо! Військовослужбовець може підписати особисте розпорядження тільки власноруч. Через представника по довіреності це робити заборонено. Якщо справжність підпису засвідчує нотаріус, то, згідно з поясненням Мін'юсту, особисте розпорядження викладається на спеціальних нотаріальних бланках.
Зауважимо, що у випадку із розпорядженням щодо ОГД діє аналогічний порядок «скасування», як і з заповітом: кожне наступне засвідчення скасовує дію попереднього.
Відповідне розпорядження щодо одноразової грошової допомоги так само мають посвідчити або нотаріус, або командир військової частини (після чого той має передати документ в рТЦК та СП, з якого військовослужбовець був мобілізований). Розголошувати зміст розпорядження, до речі, заборонено — до самої смерті військового.
Після загибелі добровольця, активіста та очільника руху «Захистимо Протасів Яр» Романа Ратушного, на сторінках організації з’явився допис, що у заповіті військового був пункт: «На обох схилах урочища Протасів Яр має бути збережена зелена зона і створений заказник». Скоріш за все, йшлося про те, що справою життя Романа була боротьба за частину «живої» зони у центрі Києва. Тож і продовжити її вирішили відповідно — назвавши цю боротьбу частиною його заповіту, на кшталт: «Кайдани порвіте, І вражою злою кров’ю Волю окропіте».
Та якщо трактувати слова у дописі ГО у прямому сенсі - чи може розпорядник заповісти щось (або якісь дії відносно чогось), що не є його власністю?
Річ у тім, що під час складання заповіту нотаріус не перевіряє, чи існує майно або статки, яке заповідає розпорядник. Тобто можна заповісти й Ейфелеву вежу, й Бєлгород із Ростовом будь-кому. Але юридично це розпорядження, звісно, не матиме сенсу, є нікчемним.
«Інколи трапляються випадки, коли заповіт складений на квартиру та майно у ній ще 20 років тому. Але упродовж цього терміну всі речі або навіть квартиру продали, віддали, передарували тощо. І майна вже немає фізично, а в заповіті воно ще рахується у заповіті як таке, що комусь має належати. Звісно. після смерті розпорядника ті, хто мав би те майно отримати, не отримують нічого (якщо не мають обов’язкової іншої частки, зазначеної у заповіті чи законі)», — додає Олександр Горовий.
Найкраще, аби після смерті розпорядника не було ніяких помилок і різночитань, треба приходити до нотаріуса відразу з правовстановлюючим документами на майно. Тоді нотаріус відразу зможе правильно скласти заповіт — так, аби не довелося роками ходити в суди та доводити, що в заповіті мова йшла саме про те, що було у власності розпорядника.
«Поясню на прикладі: коли ви кажете, що хочете заповісти сину квартиру № 48 — нотаріус по документах може побачити, що це не просто квартира 48, а 48/1, у будинку не просто 342, а 342/8−4 тощо. Бо те майно, якого немає в заповіті, але воно вам належить, буде розподілене у рівних частках між усіма спадкоємцями за законом. Відповідно, законний розподіл може відрізнятися від бажаного, який був викладений у заповіті», — наголошує адвокат.
Людина може писати заповіти хоч кожного дня, і кожен наступний заповіт скасовує попередній.
Але важливий нюанс: усі побажання щодо розподілу майна (тобто заповіти), які пишуться у довільній формі й не засвідчуються уповноваженим органом, не є дійсними й не матимуть юридичної сили. Тож обов’язково заповіт має бути посвідчений уповноваженим органом.
«Заповіт складають в основному у нотаріуса, і лише у виняткових випадках від цього правилу можна відходити. Наприклад, в умовах, коли поруч немає нотаріуса, у військових частинах посвідчити заповіт за наявності двох свідків може командир частини. Але після цього він зобов’язаний передати заповіт у нотаріальну контору. Така ж ситуація — і у випадку лікарні (головний лікар може посвідчити заповіт). Також це може зробити у певній громаді сільський староста (якщо поблизу немає нотаріуса). Але після посвідчень будь-хто — командир, лікар чи староста — обов’язково повинні передати заповіт нотаріусу для внесення його у Єдиний державний реєстр заповітів», — наголошує адвокат.
Як пояснює Олександр Горовий, кредитори загиблого воїна не можуть претендувати на кошти від одноразової грошової допомоги (посмертних 15 мільйонів), навіть якщо заявлять вимоги в рамках спадкової справи (або ініціюють заведення спадкової справи).
Однак після загибелі військовослужбовця, окрім його майна, спадкоємці переймають і обов’язки, які належали військовому на момент смерті, в тому числі й фінансові борги або зобов’язання. Зобов’язання припиняється смертю боржника лише у тому випадку, якщо воно нерозривно пов’язане з померлим і не може бути виконане без особистої участі (наприклад, зобов’язання військовослужбовця особисто спростувати розповсюджену ним недостовірну інформацію про іншу особу).
Тож так: спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Проте якщо згідно з розпорядженням вони отримали лише ОГД — погашення боргу неможливе.
Отже, важливий нюанс: коли військовослужбовець зникає безвісти — йому упродовж трьох років продовжують виплачувати грошове забезпечення. Ці виплати в порядку черговості отримують неповнолітні діти, діти з інвалідністю, дружина, або батьки. Протягом цього терміну рідні мають звернутися за присвоєнням статусу загиблого (померлого) цьому захиснику.
Черговість означає, що коли воїн зникає безвісти — його щомісячне грошове забезпечення отримує, наприклад, дружина. Батьки не отримують. Але вони мають право на частину від 15 мільйонів. Тобто жінка може три роки не подавати в суд для визнання свого чоловіка загиблим, а батьки, та сама матір, хоче визнати сина загиблим офіційно, й, зокрема, отримати ту одноразову посмертну виплату. І на цьому етапі інколи виникали конфлікти між родичами — що все ж робити.
Важливе питання ще й у тому, в яких взаємостосунках та чи оформлений юридично шлюб, у якому військовослужбовець перебував. Якщо цивільний — після смерті (чи зникнення безвісти військовослужбовця) цивільній дружині доведеться звертатися до суду, аби шлюб визнали законним, а її - офіційно дружиною, аби мати право на виплати.
«Я свого часу жартував, що підпрацьовував на службі „весільною феєю“ — зареєстрував кілька десятків шлюбів по відео, бо нашу бригаду створювали з нуля у березні 2022 року, й на 99% вона складалася з мобілізованих. І приходили військові, які мали 3−4−5 дітей, але не були в офіційному шлюбі з матір'ю своїх дітей. Звісно, це тягло за собою бюрократичну тяганину для цивільної дружини у випадку поранення, смерті чи зникнення воїна. Тому у 2022 році, за місяць підготовки до бойових, усі почали активно реєструвати шлюби й писати заповіти», — додає адвокат Олександр Горовий.
Адвокат наголошує: досі у нього є багато клієнтів, які звертаються з проханням перевірити наявні документи на нерухоме майно та навести у них лад. І інколи стан документації вражає навіть досвідченого юриста — оскільки часто люди ще з 80−90-х років мають неактуальні документи: техпаспорти, документи на землю, квартиру, правовстановлюючі абощо.
«Коли всі живі, ще пам’ятають деталі угод і є можливість підняти з архіву документи за ті роки — це добре, спрощує задачу, але все одно займає багато часу й нервів. А якщо розпорядник, власник майна загинув, і документами на спадщину займатимуться його спадкоємці - це буде у 10 разів складніше. Тому проблемні питання слід вирішувати самостійно, а не передавати їх дітям. Бо ті потім будуть не дякувати, а згадувати „тихим“ словом, коли доведеться поновлювати та переробляти всі документи», — радить Олександр Горовий.
Ще один надважливий момент, який необхідно врегулювати перед тим, як йти служити — оформити довіреність на того, хто лишився чекати на військового вдома. Зокрема, необхідна довіреність на право розпоряджатися рухомим і нерухомим майном (продавати, переоформлювати тощо). В ідеалі - взагалі переписати на дружину чи дітей нерухомість, розпорядитись рештою об'єктів, які чоловік чи жінка хотіли б комусь передати. Це значно легше робити самому й за життя. Важливо також залишити дружині чи дітям паролі доступу до своїх телефонів, соціальних мереж, кабінетів комунальних служб та інших інтернет-ресурсів.
Коли військовослужбовець мобілізовується чи підписує контракт, його рідні (дружина та, за потреби, діти та батьки) обов’язково мають знати:
В якій частині він служить, мати копії відповідних документів: військовий квиток чи то посвідчення офіцера;
Мати оригінальну довідку (Форму № 5) про те, що їхній чоловік, син чи батько (або ж дружина, донька чи матір) є військовослужбовцем конкретної військової частини;
Повинні регулярно (раз на один-два місяці) оновлювати контакти та телефони побратимів та командирів (хоча б трьох), з якими служить і перебуває поруч військовий.
Крім того, варто зробити дублікат картки мобільного телефону військовослужбовця, дублікат картки банку, яким він користується. Останнє необхідно, аби у випадку, якщо той стане безвісти зниклим чи загине, розпорядитися грошовими коштами, що залишилися на його банківській картці.
Наостанок адвокат наголошує: до потенційної загибелі військовослужбовці також мають ставитися виважено. І коли у них запитують контакти рідних, аби у випадку чого повідомити трагічні чи малоприємні новини — з цим кепкувати не можна.
«У військовій частині в службовців беруть контакти людини (номер телефону та адресу), якій у випадку чого повідомлятимуть про поранення, зникнення безвісти чи загибель захисника. І на моїй практиці, чоловіки давали й номери сусіда, й номери та навіть адресу куми, а не рідної дружини чи батьків або дітей. Відповідно, першими через рТЦК та СП про загибель воїна дізнавалися зовсім не ті люди, які б мали. А військова частина ще довго отримувала скарги про те, які нелюди там служать, що не повідомили матері про загибель сина», — наголошує колишній начальник юридичної служби бригади.
Розпорядження військовослужбовців щодо свого поховання — уже не рідкість. Зокрема, відома громадська діячка, доброволиця «Госпітальєрів» Ірина «Чека» Цибух у своєму заповіті попросила, аби на прощанні з нею люди співали.
«Хочу, щоб усі співали на прощанні, навчились десятьох змістовних пісень і заспівали їх одноголосо, щоб погасити журбу рідним співом», — заповіла парамедикиня.
Зокрема, серед бажаних пісень були гімн ОУН, повстанська та народні пісні, стрілецька тощо. Саме з піснями Ірину Цибух провели в останню путь на Майдані.
Інші військовослужбовці, крім боротьби та незламності, заповідають і те, як їх поховають — наприклад, просять кремувати після смерті, а не ховати тіло, а порох розвіяти у певній локації. Дехто вимагає, аби на їх могилі не встановлювали пам’ятників, а лишили хрест. Проте чи має юридичну силу заповіт військового про те, як його поховають? Чи це лише залишиться побажанням, не обов’язковим до виконання?
Відповідно до ч. 1 статті 1240 Цивільного кодексу України, розпорядник може зобов’язати спадкоємця втілити в життя його побажання щодо поховання. Інструкція військового до власного поховання може бути прописана у заповіті, й воля загиблого буде обов’язковою до виконання, якщо не суперечитиме законодавству.
Адвокат Олександр Горовий додає: з усією повагою до військових та обставин їх життя, він радить вирішувати усі проблеми (майнового чи особистісного характеру) коли ті живі. А ще краще — до мобілізації чи моменту несення служби, коли ще можна втрутитись у цей процес і його виправити. Оскільки після смерті непогоджені обставини можуть стати для сім'ї або найближчих членів родини довготривалими, проблематичними та бюрократичними кошмарами.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!
Адвокат, керуючий партнер АО «ALIAS», на початку повномасштабного вторгнення був мобілізований та пішов служити начальником юридичної служби 115 окремої механізованої бригади ЗСУ.