«Хто б ще допомагав, якби не звичайні люди? Адже на початку війни особливої допомоги не було, а нашим хлопцям вона була потрібна. Навіть просто поговорити, кинути гроші на рахунок, якщо в них усе зовсім туго. Тому довелося знаходити якусь можливість допомагати», — розповідає Аліна Сухомлін.
Останнім часом Аліна мешкала у Чернівцях, але ухвалила для себе рішення повернутися до рідної Дружківки.
«Це мій дім. І коли згадуються ті події 2014−2015 років, ти дивишся на місто і думаєш, яким воно було, яким є зараз, хто при владі, як людям промивають мізки пропагандою. Тут повинна бути та частина населення, яка б відкрила людям зовсім іншу сторону, не проросійську, а нашу — проукраїнську», — зазначає вона.
Аби змінювати Дружківку на краще та розвивати її саме за проукраїнським курсом, Аліна Сухомлін вирішила балотуватися від партії «Голос» у депутати міської ради. Журналісти «Вчасно» розпитали кандидатку про її плани.
— По-перше, мене спонукали прекрасна локальна команда і саме можливість балотуватися від «Голосу». Більше немає такої проукраїнської партії, яку б цікавили дійсно люди. Навіть якщо дивитися по роботі у Верховній Раді, то у 20 депутатів від «Голосу» коефіцієнт корисної дії набагато вищий, ніж в інших парламентарів.
У нашій місцевій команді зібрані чудові кандидати, нас об’єднує те, що хочеться приносити користь людям, і кожен з нас не сидить на місці, не чекає чогось від когось, а займається своєю справою. Кожен — професіонал у своїй галузі. У когось своя громадська організація та громадська діяльність, хтось — учасник бойових дій. І всі в команді хочуть одного: щоб усе було Україна.
— Спочатку треба зробити так, щоб влада нарешті навчилася чути людей. Тому що з цим дуже важко.
Я живу у селищі Сурове, у якому проживає достатньо велика кількість людей. Влітку люди сидять без води. Зараз осінь, а люди майже тиждень сиділи без газу. Так наче здається, що ну тиждень, ну літо посидіти без води, але насправді це глобальна проблема. Скільки коштів вкрадено з цього всього, і нічого не зроблено. А страждають звичайні люди. Тобто хочеться зробити все для комфортного життя мешканців.
Я обираюся по другому округу в Дружківці. До складу округу входять всі села і селища навколо Дружківки. Це і Олексієво-Дружківка, і Кіндратівка, і Куртівка, і так далі. У кожному селі та селищі, скільки я спілкувалася з людьми, хочуть доріг, освітлення, стабільного водопостачання. Депутатам треба відповідати на потреби виборців. Чути людей і по можливості вирішувати їх проблеми, щоб покращити життя в місті — це і є наш план.
Мені здається, той потенціал міста, який був, розкрали. Якщо взяти заводи, то їх у нашому місті багато: і машинобудівний, і порцеляновий. І якщо все це відновити, грамотно побудувати роботу, місто може себе чудово відчувати, а люди матимуть робочі місця. Тому що в основному люди, навіть мої знайомі, виїжджають, бо немає роботи. Потрібно це змінювати, бо лишиться дуже маленький відсоток тих, хто захоче тут жити. І, напевно, це будуть люди пенсійного віку або ті, кому просто немає куди виїхати.
— Саме ці люди взяли на себе відповідальність у 2014-му році, з початком війни. Йдуть своїм шляхом і нікуди не звертають. Я, наприклад, жила в одному місті, в другому, і бачила, як місцеве самоврядування працює там.
Я у Чернівцях працювала з депутатами місцевими, також доводилися оббивати пороги, щоб влада чула. І у нашої громадської організації це виходило. Має бути налаштований контакт із людьми. І волонтери чи ті, хто керує громадськими організаціями, знають, як це робити. Якщо навіть в громадській організації буде п’ятеро людей, але ж вони все-таки з якихось причин пішли за одним керівником. Напевно, у них є бачення і розуміння того, що і як треба робити.
— Я думаю, що, на жаль, ні. Дуже маленький відсоток людей готовий голосувати за такі партії як «Голос». Я прожила у Дружківці більшу частину життя, і незмінно люди тут більше налаштовані до таких сил, як, скажімо, «Опозиційна платформа — За життя».
Люди вірять таким обіцянкам, як «ми зробимо мир». Але люди не розуміють, чому миру зараз немає. І в принципі саме через цей відсоток населення, яке обирає собі у владу такі сили, люди і страждають.
Але хай навіть лише п’ять людей від партії «Голос» пройдуть у міську раду, і вже буде протистояння проросійській силі.
— Деякі люди взагалі не знають, що це таке «Голос». «А, „Голос“, це Вакарчук від вас пішов? Якщо від вас навіть Вакарчук пішов, то чого ми повинні вас обирати?», — ось таке я чула. Але є і багато позитивних відгуків, люди опираються на роботу партії у Верховній Раді. Вони бачать, як депутати працюють та позиціонують себе. Бо вони нікому нічого не обіцяють, а лише працюють. Ніяких обіцянок про мир, дороги, мости. Вони лише кажуть про те, що завжди будуть поруч з людьми і відстоюватимуть їхні інтереси.
І якщо виборці будуть бачити конкретну роботу нашої партії, навіть якщо невелика кількість депутатів пройде до міськради, буде рейтинг рости і з’являтиметься більше довіри.
Ми нічого не обіцяємо, а беремо і робимо. Мені здається, люди вже втомилися від обіцянок. Бо їм наобіцяють, вони вірять, обирають, а нічого з цього гарного не виходить. Ми обіцяємо лише працювати, працювати і ще раз працювати, та чути людей.
Нагадаємо, місцеві вибори в Україні відбудуться 25 жовтня 2020 року