«Б'ють до відмирання кінцівок, доводять синці до ампутацій, здирають заживо шкіру»: як катують полонених захисників Маріуполя
АктуальнеОкупанти систематично знищують захисників Маріуполя в російських колоніях: від голодування до жахливих тортур арматурою та струмом. Діана Старик, яка самотужки шукала коханого в списках ворога, розповідає про «систему зламу» полонених.
Героїчна оборона Маріуполя тривала 86 днів. Напередодні «почесного полону» в заблокованих хлопців та дівчат не лишалося їжі, води, медикаментів — усе скінчилося ще в перші 1,5−2 місяці. Попри це вони не склали зброю й готові були прориватися через окупантів із боєм, майже гарантовано загинувши при цьому. Але найгірше на тисячі бійців чекало попереду — в «почесному полоні», де їх повинні були оберігати, лікувати, а потім повернути додому.
Діана Старик — наречена морпіха 36 бригади, який до останнього бився за Маріуполь, був в оточенні на комбінаті ім. Ілліча. 9 квітня 2022 року вона востаннє почула голос коханого, після чого дізналася, що його з побратимами забрали в «почесний полон». Після того, як росія порушила всі гарантії та обіцянки, їй власноруч довелося шукати коханого. Готувалася навіть до найгіршого, як і тисячі родин інших полонених. Нині дівчина — учасниця БФ «Серце в дії», «Вірні завжди» та «501 Family». Від 2022 року й донині, навіть після звільнення нареченого з російського полону, вона активно займається адвокаційною діяльністю на підтримку полонених та зниклих безвісти захисників (зокрема, в рамках ініціативи «Voices of Captives»).
Журналістам «Вчасно» Діана Старик розповідає, як шукала коханого по групах окупантів, де ті виставляли закатованих полонених, як катують полонених захисників Маріуполя під керівництвом ФСБ і бійців, які не переживають тих знущань, на які росія уповноважує своїх катів.
За наказом вищого військового керівництва з комбінату «Азовсталь» у травні вийшло понад 2,5 тисячі захисників. Зі зруйнованого заводу ім. Ілліча у квітні 2022 року в полон потрапило ще 500−600 українських військових. Про багатьох не було ані згадок, ані інформації, що з ними сталося та в якому стані вони вийшли з понівеченого підприємства.
«Ми заповнювали анкети полонених, шукали родичів, інформацію про хлопців по каналах. А потім з’явилася дуже жорстока спільнота росіян — телеграм-канал, де публікують загиблих. Інколи то жорстокі, жахливі кадри», — пригадує наречена військового.
Після того як хлопці вийшли у полон, їх спершу повезли в Донецьк. Там допитували, частину бійців направили в Оленівку. Вже звідти, після теракту, їх розкидали уже по окупованій території України та по всій росії. Нині майже весь маріупольський гарнізон засуджений, або ж полоненим намагаються інкримінувати злочини, яких вони не робили. Росіяни катують їх, змушують відмовлятися нібито добровільно від обміну та намагаються перевчити на «російський лад», інколи закатовуючи до смерті. Тож найстрашніше після пережитого жаху на заводі ім. Ілліча та «Азовсталі» героїв знайшло уже в «почесному полоні».
Діана Старик під час одного з мітингу про повернення бійців Маріупольського гарнізону
Завод ім. Ілліча, звідки коханий Діани, Антон, та його побратими виходили в полон рф
«Рани починають гнити зсередини й „роздуваються“ у кілька разів»: моторошні тортури росіян з наших полонених
Частину полонених морпіхів, які захищали Маріуполь, на сьогодні тримають у в’язниці міста Кінешма на території російської федерації. Захисники, яких там утримували, свідчать, що наших бійців закатовують з нелюдською жорстокістю. Починається все з «прийомки» — на полонених натравлюють собак, б’ють настільки жорстоко, що про це навіть російські зеки розповідають із шоком. Якщо у бійців є тату — вони повинні самостійно їх із себе здерти. Буквально — знявши з себе шкіру.
«Хлопців на прийомці змусили здирати татуювання наживо. Під цю категорію попав і мій морпіх — він мав татуювання „Національну ідею“ з колосками. Його змусили стирати малюнок. Чим і як він це робив, я досі не знаю, але це страшно. Ще один звільнений із полону боєць мав тату з зображенням Котигорошка і написом „Смерть москалям“. Його теж змусили стирати. Все, що стосується України, жорстоко карається. Наприклад, за українську мову їх б’ють залізною арматурою по черепу. Після цього у хлопців і відкриті рани на голови, й струси мозку, і проблеми з опорно-руховим апаратом, бо такі побої не минають безслідно. І вони не разові, а регулярні», — розповідає дівчина.
Через нелюдську жорстокість наші полонені помирають від тортур, а помічають це росіяни лише під час ранкового огляду, коли б’ють усіх — і відносно цілих, і скалічених. Єдина причина не вийти добровільно на цю бійню — або бути мертвим, або без свідомості.
«На одну маленьку колонію є вже чотири летальні випадки — хлопців просто закатували до смерті. Вони бачили, як працівники колонії тягнули в мішках тіла. Волокли їх з камери, де були наші полонені», — розповідає наречена військового.
Перспективи загинути від травм через катування такі ж високі, як і відсутність медичної допомоги, яка також вбиває. Наших полонених бійців, які хворіють на туберкульоз, мають зламані кінцівки чи ушкоджені внутрішні органи, просто кладуть на нари. У кращому разі єдине, що вони отримують — день спокою від побиттів чи найпростіше знеболююче.
«Рани просто не встигають загоїтися, бо тюремники б’ють хлопців в одні й ті ж місця. Починається некроз тканин, який також ніхто не лікує. Ці рани жахливо болять, хлопці не можуть навіть торкатися до тих місць, бо вони розпухають і надуваються, практично починають гнити зсередини. Тому співкамерникам, навіть коли це були росіяни, доводилося брати знеболюючі нібито для себе, пхати їх у шкарпетки, вдавши, що проковтнули, а потім віддавати це знеболююче нашим хлопцям… Надлюдські сили потрібно мати, щоб пережити й вижити», — наголошує Діана Старик.
Різновиди катувань — на будь-які збочені забаганки терористів
Система покарань та знущань побудована навколо моральних і фізичних катувань: побиття арматурою, катування струмом, знущання за будь-які татуювання, «ходіння дельфіном». Часто наслідками побоїв кінцівок є внутрішні процеси — м’язи, кістки починають відмирати зсередини. У такому випадку ухвалюється рішення не про лікування чи спробу зарадити каліцтву, а про високі й неякісні ампутації рук чи ніг.
Медицина там відсутня — іноді хлопцям кидають знеболювальне просто в шкарпетку. Мета такої тюремної системи — зламати полонених морально, аби вони зневірилися й припинили чекати на звільнення з полону. Причина такої нелюдської жорстокості — у пріоритетності захисників Маріуполя для росії. На території терористичної країни морпіхів прирівнюють до азовців, оскільки ті також добровільно пішли служити й не здавалися в полон, а були готові радше загинути.
На тих територіях росії, де триває майже вічний мороз, додаються катування холодом (власне, вони не припиняються в «холодні сезони» і в інших тюрмах, де утримують бійців). Форма там цілорічно одна — літні штани та кофта. Якщо видають зимові шкарпетки, то це диво, додає Діана Старик.
«Морпіхи для ворога — „кістка в горлі“, як і „азовці“. Це помста за стійкість. Лише з Маріуполя в полоні лишається близько 900 людей. Загалом же, за моїми припущеннями, кількість полонених давно перевалила за 30 тисяч. Особливо після Курщини, де також була морська піхота», — зауважує наречена морпіха.
Фото: Костянтин і Влада Ліберови
Крім того, один з основних методів тортур. який застосовують абсолютно до всіх (і хворих, і важкопоранених, і тих, кого «залікували знеболюючим») — голодування. Наших полонених захисників морять голодом до стану, коли вони втрачають понад 30 кілограмів і перетворюються на живих скелетів.
«Дають помиї з лушпинням від картоплі. наприклад. Чи недоїдки якісь. Якщо суп, то це якась дуже гаряча водичка, майже кип’яток. І хоч ти попечеш все в роті, маєш з'їсти за дві хвилини, інакше їжу заберуть і невідомо коли (та чим) годуватимуть наступного разу. А можуть і побити за таку „неповагу до праці кухарів“. Один з полонених морпіхів загинув у колонії від голоду. Коли його повернули в рамках репатріації, то судмедексперти сказали дружині, що росіяни навіть його органи вийняли», — розповідає спогади повернених із полону бійців Діана Старик.
Від моральних знущань і насмішок — до «добровільно» підписаних відмов від обміну під час тортур
На сьогодні відомо про понад 300 місць по території федерації, де росіяни утримують наших полонених. 186 місць використовуються спеціалізовано для утримання саме українських військовополонених. До жодного з цих місць утримання немає доступу представників міжнародних організацій (Червоного Хреста, ООН, ОБСЄ) або незалежних правозахисників. Це дозволяє терористам катувати бійців настільки, що від болю та травм вони помирають або отримують важкі каліцтва на все життя. Моральні тортури — це теж «база» утримання наших військовополонених.
«Листи, якщо вони приходили чи передавалися хлопцям, могли не віддавати, але сказати, що бійцю щось надіслали. Хоча дехто з росіян на зміні віддавав, але це рідкість. І. звісно, допити ФСБ. Вони дуже залучені до всього, що відбувається з полоненими, особливо до тортур. І вони змушують їх підписувати відмови від обміну. Тортурами, залякуваннями, обманом — будь-як. Антона теж змусили підписати цей папірець у Кінешмі», — розповідає дівчина.
Морських піхотинців у в’язницях, де вони утримуються, не відводять фотографуватися — ця процедура означає, що вони повинні повідомити про їх існування, а відтак відправити на обмін. Самим полоненим кажуть, що України як такої вже немає. А те, що нібито «залишилось від неї» — частина територій, яка відмовилася від них.
Змінити жорстоку тенденцію знущань з наших бійців неможливо. Єдина інформація, яку може отримати українська сторона за підтримки усіх «гарантів», зокрема й «Червоного Хреста» — статус полоненого: або мертвий або живий. Навіть стан здоров’я невідомий. Інформацію про те, що бійців засуджують до ув’язнення волі на 15−20 або навіть 30 років родичам доводиться дізнаватися самостійно й повідомляти про це державні органи.
«На жаль, я знаю багато жінок, які все ж не витримували полону коханих. Траплялися немало випадків, коли їхні чоловіки поверталися із полону, але родини вже не було в той момент. У дівчат справді розхитана психіка. Я по собі знаю, що орієнтувалася тільки на слова коханого, які він мені сказав до того. як потрапити в полон — пообіцяв, що ми створимо сім'ю, одружимося. На цій вірі я робила все до того, як Антона повернули з полону. І продовжую це робити. Бо в такій самій ситуації зараз сотні тисяч дружин, дівчат, доньок», — каже Діана Старик.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!