Кетрін Дуглас родом із Бірмінгема, що у Великобританії, з початку повномасштабного вторгнення росії в Україну прихистила у себе вдома вже дві родини переселенців. Британка сміється: кожна з родин змусила подивитися «на світ» по-новому. І немалу роль у цьому зіграли… капці.

Журналістам «Вчасно» Кетрін розповідає, що першими переселенцями стала жінка з Луганської області з двома дітьми. Старшому хлопчику було три роки, меншому ледь виповнилося пів року. На всю родину в Ольги, луганчанки, було два пакети: один — із документами, другий — із дитячими речами. Коли Керол її зустрічала в аеропорту, плакала разом із переселенкою, хоч одна одну без перекладача й не розуміли.

«Я захопилася її сміливістю! Якби не діти — вона б лишилася під вогнем із чоловіком»

«В кінці лютого моя подруга показала мені допис жінки, яка шукала прихисток у безпечній країні, бо її будинок зруйнували ворожі бомби. Її чоловік захищав країну зі зброєю, а діти з мамою жили у соціальному притулку (школі на Київщині — ред.). Моя подруга мала замало місця в будинку, їй могли заборонити прихистити переселенців. А мій будинок більший, ми тут жили великою родиною — дітей четверо, але зараз вони живуть окремо. Тому в мене було бажання допомогти українці — і я запропонувала пожити в мене.

Вперше я побачила її та малюків в аеропорту, до того спілкувалися лише в листах. Вона розповідала про Івана, чоловіка, новонародженого Метью (українською — Матвія, — ред.) і старшого сина Ніка. Я захопилася її сміливістю, бо вона не хотіла покидати чоловіка! І якби не діти, то лишилася б з ним під вогнем. Але після запрошення вона до мене приїхала — з маленькими сумками, в неї не було своїх речей. Тільки документи й дитячий одяг. Я її побачила, впізнала по фото, підійшла й заплакала. І вона теж почала плакати", — пригадує Кетрін.

Одна з одною жінки спілкувалися переважно жестовою мовою або за допомогою перекладача. Багато було незрозумілих висловів, які Кетрін і досі не знає, як перекласти. А ще перші кілька діб британка звикала до голосу гості. Жартує, що була впевнена: та на неї кричить.

«Це зараз я знаю, що українці розмовляють голосніше, ніж ми, і вони більш емоційні. А тоді думала, що гостя свариться з рідними, які лишилися в Україні, коли вони розмовляли телефоном. Навіть думала, що вона на сина постійно свариться, хвилювалася», — зізнається Кетрін.

«Я ніколи не думала, що з картоплі можна стільки всього наготувати»

Побут жінки налаштували як дві господині: Керол намагалася показати Ользі та її дітям все багатство британської кухні. Розповідає, що готувала біфштекси, ростбіф, пироги та свіжовижаті соки. Натомість українка дивувала різномаїттям української кухні… І кількістю картоплі у стравах. І в цьому Керол вбачає одну з найбільших різниць: якщо британці більше харчуються готовими стравами, які варто лише розігріти, то українка могла готувати щодня по кілька разів різні страви.

«Так багато страв з картоплі я не їла за все своє життя. Була варена картопля, смажена, запечена. І в супах багато її, у борщі теж… Але борщ дуже смачний. Українки прекрасні господині, дуже смачно готують», — запевняє Кетрін.

За місяць, протягом якого у британки жила родина переселенців, жінки навіть призвичаїлися до буденної комунікації: Кетрін знала, що Ольга разом із волонтерами збирає допізна гуманітарну допомогу, тому інколи Ніка (старшого сина) годувала сама перед роботою. Жартує, що хлопчику найбільше подобалися чіпси — тому що, певно, були картопляні. Проте вже без жартів додає, що Ольгою вона захоплюватиметься усе життя.

«Ольга сиділа під обстрілами, коли на руках спало немовля, а поруч сидів наляканий син. Її чоловік зі зброєю ризикує життя, щоб прогнати ворогів. І коли вона приїхала сюди, найбільше сумувала за ним. Але лише один раз вона заплакала — я думаю, через те, що Нік хотів до татка. А в інший час вона й мене заспокоювала, бо я дуже хвилювалася за долю українців», — пригадує Кетрін.

Українська традиція, яка «звучала як дитинство»

Британка ділиться з журналістами «Вчасно» ще однією згадкою про Ольгу: та щовечора розповідала дітям казку, а потім співала колискову. І та звучала так ніжно й щиро, що Керол не один раз плакала через цю традицію.

«Це була поведінка Матері-захисниці. Вона була така впевнена, така ніжна водночас, коли співала. Я навіть не уявляю, що вона відчувала, але я плакала. Ті пісні звучали як мелодія мого дитинства, мені ніби мама співала», — каже Кетрін.

Кілька тижнів тому Ольга з синами повернулася в Україну — з раніше окупованої території росіян прогнали, тому українка вирішила до перемоги жити в родичів чоловіка, які живуть на Київщині. Прощання, зізнається жінка, було слізним — настільки вона полюбила луганчанку. Однак розуміє, що та хотіла до коханого, а діти — до батька.

А вже після Ольги, Матвія та Нікіти Кетрін прихистила родину киян. Цього разу до неї приїхала мама з десятирічною донькою, які теж змогли здивувати британку. Ці переселенці — капцями.

«Ми не звикли ходити вдома у капцях. Зазвичай ходимо взуті або у шкарпетках. А Олена привезла з собою разом із речами й капці. Я була дуже здивована, бо до цього не зустрічала родин, які б ходили в них удома. А ще ми відрізняємось тим, що у наших будинках прохолодніше, аніж у будинках українців. І українські діти тепліше вдягнуті, ніж наші», — каже британка.

«Українкам увірветься терпець — і вони можуть „дати на горіхи“ не гірше за чоловіків»

А ще Кетрін додає: різниця між українцями та британцями помітна навіть в емоціях. Наприклад, британці доволі терплячі й в черзі, й на дорозі. Натомість українці можуть мати менше терпіння. І вони доволі прямолінійні та люблять чути правду. Тож посміхатися лишень через зоровий контакт, як британці, не будуть. Для цього у нас має бути гарний настрій… Або ж зустріч зі знайомим чи знайомою.

Попри складнощі з розумінням Керол зізнається журналістам «Вчасно»: жодного разу не пошкодувала про те, що прихистила в себе українців. Спілкуючись із ними, жінка відчуває не лише радість, а й гордість.

«Бути українкою — це дуже героїчно. Я впевнена, що росія цього не очікувала, коли її війська напали на мирних людей. Зараз вони воюють із чоловіками, але ж українкам теж може увірватися терпець і вони можуть „дати на горіхи“ не гірше», — впевнена Кетрін.

Новини Донбасу, переселенці, прихисток в Америці