Вісім машин швидкої допомоги «Лікарів без кордонів» на сьогодні працюють на Cході України. Вони перевозять людей із лікарень поблизу лінії фронту до медзакладів у безпечніших місцях. Багато пацієнтів — люди похилого віку або ті, які зазнали травм внаслідок війни — як фізичних, так і психологічних.

«Не вистачило хвилини, щоб втекти від снаряду»: історії поранених жителів Сходу, яким пощастило вижити
«Не вистачило хвилини, щоб втекти від снаряду»: історії поранених жителів Сходу, яким пощастило вижити

«Вчасно» розповідає історії жителів Сходу України, яким пощастило вижити під ворожими обстрілами. 

Хвилина, якої не вистачило

64-річна Тетяна Мироненко з Донеччини розповідає, що їй не вистачило лишень хвилини, аби врятуватись від ворожого снаряду.

«Я з села Костянтинівки. Працювала на городі. Думаю: ще ж рано. Попрацюю ще! Вийшла — і тут чую, щось як „хукнуло“! Мене по спині вдарило — такий удар страшенний. Я думаю: та ні, мабуть, нічого страшного. А потім дивлюся — кров. Встати не можу. І починаю повзти городом до будинку», — розповідає пані Тетяна.

Жінка зізнається: їй пощастило, що перетелефонував брат. В трубку жінка хрипіла, розповідала, що її, мабуть, поранило — в той момент, доки вся спина була у крові. Тоді ж жінці відразу викликали «швидку», яка забрала її в лікарню.

З Костянтинівки, каже, втекло багато людей. Однак є й ті, які лишилися — вдома, у «рідних стінах». Хоча виживати надзвичайно складно.

«З села втекло багато людей. Мало хто залишився. Але ще є і люди з дітьми, і старші люді. Всі живемо за рахунок «гуманітарки». Роздали — ми раді.

Коли обстріли — ховаємося в погребі, але не завжди вистачає часу, щоб добігти. Як встиг — то добре, не встиг — погано. Мені хвилини не вистачило. А тепер буду лікуватися дуже довго. У мене там вся спина в осколках», — каже Тетяна Мироненко.

«Знайшла сили, бо чула, що мамі потрібна допомога»

55-річну Ольгу на Донеччині ворожий снаряд теж застав за хатніми справами. Спершу жінка почула незвичні звуки, а коли зорієнтувалася, що потрібно ховатися — стало пізно.

«Я ввечері займалась своїми справами. Нічого не віщувало біди. Потім незвичні звуки почула. І воно якось одразу — я не встигла і нічого зрозуміти, тільки хотіла перейти в глуху кімнату — і раптом там завалилась стеля. Привалило мене і мою маму в іншій кімнаті», — пригадує жінка.

Попри шоковий стан і біль, жінка змогла вилізти з-під завалів і зателефонувати у «швидку». Каже — сили знайшла, бо чула, що мама в сусідній кімнаті теж потребує допомоги.

«Коли приїхала „швидка“, нас із мамою спершу оглянули вдома, а потім привезли в лікарню. З’ясувалося, що в мене дуже сильна гематома. Хребет… Мене дуже вдарило по спині. Зверху щось упало. Я так і не зрозуміла, що. Мене прямо притиснуло до підлоги», — пригадує жінка.

«Ногу заховала, щоб не видно було, що стирчить кістка»

Алла Скалецька з Донеччини каже, що перший «приліт», який трапився вночі, спершу її не зачепив. Але саме через нього вона потрапила до лікарні.

«У племінниці розбомбило дах, вікна. І ми всі, родичі, зібрались, щоб хоча б їх засклити. Ми навіть не думали, що другий «приліт» буде наш. Хто встиг забігти у дім, той встиг. А ми четверо — брат мій, племінниця, я і племінник — не встигли.

Коли приїхала «швидка», я сховала ногу, щоб не бачили, що кістка стирчить. Кажу: «там у будинку рятуйте краще молодь». Племінницю направили до Дніпра. Сказали, що в неї осколки. А мене до лікарні одразу в операційну привезли. Тоді ніхто навіть і не знав про мою спину — на ногу спершу думали. А у спині, виявляється, був уламок», — каже Алла Скалецька.

«Підняв — воно було як мобільний телефон. А потім почало в руці нагріватися»

66-річний Діжамшид Музагім-огли Акберов із Луганщини «перечепився» об гранату, коли вранці йшов виганяти корів на пасовище. Однак коли помітив перед собою незвичний предмет, якого б не мало там бути. все ж вирішив його підняти та роздивитися ближче.

«Я прокинувся о пів на шосту ранку. Хотів виганяти корів. І дивлюсь — під ногами щось валяється. Я взяв і підняв. Воно як мобільний телефон було на вигляд — з довгими шнурками, резинкою, а всередині трос.

Взяв у руки й відчув, що кабель нагрівається. Як дало — я думав, живіт наскрізь пробило!» — пригадує події того ранку чоловік.

Йому відразу ж викликали «швидку». Чоловіка забрали в лікарню негайно — без телефона, документів, у чому був. Привезли до Бахмуту й там, як каже сам луганчанин, «перемотали». Нині чоловік відновлюється та набирається сил.

Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!

Новини Донбасу, поранення, війна, Лікарі без кордонів, Донеччина