«Вже 2018-й, а Олег із родиною так само вечеряють під звуки обстрілів», — львів’яни вражені фільмом про хлопчика з Донбасу

«Хочете зрозуміти, як це — жити, коли у будь-який момент твій дім може рознести вщент, а потім все стихне так, наче нічого й не було — дивіться цей фільм», — саме так після перегляду стрічки поділилися враженнями журналісти львівського видання «Дивись інфо», передає ІА «Вчасно».

Вони відзначили, що документальна стрічка «Віддалений гавкіт собак» обов’язкова до перегляду, щоб зрозуміти події на Донбасі.

Герої стрічки — реальні люди, які проживають у селі Гнутове на Донеччині. Це 10-річний хлопчик і його бабуся Олександра, а також близькі родичи і односельці героєв.

Фото з сайту dw.com/Режисер з Данії Сімон Леренґа Вільмонт довгий час прожив поряд з мешканцями зони конфлікту. Саме тому вдалося досягти такого ефекту «відсутності» камери", — пояснює режисер, говорячи про те, як Олегу вдалося залишатися самим собою у кадрі.

«І це стосується навіть сцен із потужними обстрілами — кілька разів за фільм чутно, що „прилітає“ все ближче, — розповідає після перегляду стрічки журналістка Ганна Беловольченко. — До прикладу, сцена, коли діти йдуть купатися у річці, а потім палять багаття. Несподівано починається сильне гатіння. Сам режисер в інтерв’ю розповідав, що першим казав негайно тікати додому, але герої стали сперечатися з ним і доводити, що вибухи далеко, а також глузували з нього через страх».

Фільм є аполітичним. Тут немає оцінок дій тої чи іншої сторони конфлікту. Лише пара моментів взагалі вказують на те, про яку місцину йде мова. Час від часу герої слухають (або дивляться?) коментарі штабу АТО, де говорять про кількість обстрілів і втрати українських військових. А в одній зі сцен Костя у розмові з Олегом каже: «Если Путин очень сильно захочет, то… уже никуда не убежать».

Ця історія мешканців прифронтової Донеччини тривалістю трохи довше години, більш правдива і показова за будь-який ігровий фільм, зазначили львівські глядачи.