Активіст із Сєвєродонецька Луганської області Левон Азізян упевнений, що Донбас має величезний туристичний потенціал.
Стереотипи, що Донбас — край степу і вугільних шахт руйнує активіст із Сєвєродонецька, правозахисник Левон Азізян. Він народився у Вірменії, весь час жив у Києві, але з початком бойових дій на Сході зрозумів, що його місце на Донбасі, повідомляє «Вчасно».
«У 2014-му році почав часто навідуватись на Схід. Через деякий час у відрядженнях я зрозумів, що без Києва мені складно, а без Луганщини я просто не можу. Тому залишив свою роботу у столиці та переїхав у Сєвєродонецьк», — зізнається Левон.
Активіст займається правозахисною та зоозахисною діяльністю, організовує на Луганщині екологічні івенти, реалізує проєкти в освітній сфері та опікується збереженням історико-культурної спадщини луганського краю. На думку Левона, несправедливо, що Луганщину сприймають лише як індустріальний район. Насправді ж регіон має свої унікальні пам’ятники історії, архітектури, природи та культури, якими можна пишатись і відкривати їх усьому світові. І це той потенціал, який наразі майже не використовується.
«Туризм — найбільш недооцінена і перспективна галузь для Луганщини. Не секрет, що промисловість занепадає. Більшість підприємств залишились на тимчасово окупованій території. Ті, які лишилися на підконтрольній частині — майже не працюють. Сільське господарство сильно постраждало через ізоляцію основної залізничної лінії під час бойових дій. Тому саме час шукати нові напрямки для розвитку регіону», — каже Левон Азізян.
В Луганській області можна було б розвивати одразу декілька туристичних напрямів, вважає активіст. Зокрема, бойові дії на території регіону сприяють розвитку так званого мілітарі-туризму, який зараз є досить популярним у світі.
«Війна — це звичайно погано. Та окрім негативних наслідків, вона має і певні моменти, які можна використовувати на власну користь. Як аварія у Чорнобилі стала каталізатором інтересу з боку туристів до чорнобильської трагедії, так само Донбас зараз притягує людей, яким цікаво на власні очі подивитись, що тут відбувається».
Покинуті промислові об’єкти могли б стати магнітами для поціновувачів урбаністики. А давно непрацюючі підприємства отримали нове життя і стали цікавими для широкого загалу.
«Шахти рано чи пізно припинять роботу, — міркує Левон Азізян. — Тисячі людей залишаться без заробітку, а ці місця стануть депресивними. Так, копальня — це режимний об’єкт, і організувати відвідування туристичних груп туди дуже складно, але це не означає, що це неможливо. Я був у вугільній шахті і в мене були неймовірні враження. Наприклад, у Лисичанську в шахті ім. Мельникова під землею є канатна дорога і залізниця. Ліфт опускає тебе на глибину 700 метрів. Це унікальна інфраструктура. Для людей, які ніколи не були у шахті — це може бути дивовижним досвідом».
Багато архітектурних цікавинок на Луганщини лиши після себе колоністи. Один з прикладів — бельгійська спадщина Лисичанська. Наразі близько 35 об’єктів, які були збудовані бельгійцями у 1880−1910 роках, збереглися до сьогодні.
«Ці будиночки розташовані дуже компактно, на одній вулиці, — каже Левон. — Там відчуваєш себе, наче в Європі. В мене мрія, щоб ця вуличка стала пішохідною, як Дерибасівська в Одесі, де люди б могли прогулюватись, купувати собі сувеніри. Це дуже цікаві місця, які відрізняються від загальної спадщини, яка залишилась від індустріалізованих міст Донбасу».
Багато чого, на жаль, не збереглося. Колись Лисичанськ мав найдовшу повітряну канатну дорогу в Європі і другу за довжиною у світі. До сьогоднішнього дня з 16 канатних доріг не лишилося жодної. Також вважається, що саме Лисичанськ є колискою Донбасу і саме тут заснована перша вугільна шахта в регіоні.
«В одному лише Лисичанську є п’ять музеїв, один з яких — унікальний музей гірничої справи. На підконтрольній території подібних музеїв вже просто не існує. Це колишня штейгерська школа, де навчали шахтарів. Погодьтеся, для людей, які гадки не мають, що таке гірництво — це досить цікаво. Крім того, це допомагає зберігати пам’ять про важливу і нелегку справу».
Багато об’єктів Луганщини мають чималий туристичний потенціал і цілком могли би стати візитівкою нового постіндустріального Донбасу. Але без уваги з боку влади розвинути його належним чином неможливо. Зусиль місцевих ентузіастів, у тому числі і Левона, замало. Аби на Луганщину приїздили мешканці з інших регіонів України та з-за кордону, потрібно змінити підхід до стратегії розвитку, зробити регіон цікавим і, головне, комфортним.
«Має бути комплексний підхід щодо того, як сюди запрошувати туристів, щоб у них була змога побачити не один об’єкт, а цілу низку. Усі ці ідеї можна розвивати і створювати нові туристичні маршрути. Але для цього має бути і підготовлена інфраструктура для туристів, а з цим поки є великі проблеми», — констатує Левон.
Більше про те, як активна молодь змінює прифронтовий регіон, читайте у матеріалі «Вони вже змінюють Донбас: молоді, амбітні, креативні».
Сєвєродонецьк, Донбас, туристичний потенціал, молодь