Зберегти Донеччину далеко від дому: як продовжується культурне життя регіону за межами області

Війна змінила не лише географію Донеччини, а й простір, у якому сьогодні живе її культура. Через окупацію та бойові дії тисячі людей опинилися далеко від рідних міст, однак продовжують зберігати зв’язок із регіоном — через мистецтво, локальні символи, громадські ініціативи та спільні проєкти. Культура Донеччини поступово виходить за межі самої області, але не втрачає своїх носіїв.

Для Максима Лисенка, співзасновника донецького бренду «Забой», це не просто питання популяризації регіону. Йдеться про збереження культурної ідентичності, яка в умовах війни набула особливого значення.

«Сьогодні складно говорити про повноцінне культурне життя безпосередньо на Донеччині. Через окупацію та бойові дії значна частина людей, які народилися, виросли й формували культурне середовище регіону, змушені були виїхати. Тому зараз культура Донеччини значною мірою продовжує розвиватися в інших містах України. Вона не зникла разом із вимушеним переміщенням людей, а змінила простір свого існування», — розповідає Максим Лисенко журналістам «Вчасно».

Війна змінила і саме відчуття належності до рідного краю. Для донеччан, які більше не можуть просто приїхати додому, знайомі вулиці, міські краєвиди й місцеві традиції набули особливого значення. Тепер це не просто частина звичного життя, а спогади, за якими сумують, і речі, які хочеться зберегти. Тому навіть далеко від рідних міст люди шукають способи не втрачати зв’язок із місцем, де минуло їхнє життя.

«Ми, донеччани, втратили дуже багато. Сьогодні ми не можемо просто повернутися додому, пройтися знайомими вулицями, побачити місця, з якими пов’язане наше життя. Тому наша любов до Донеччини зараз має особливий вимір. Це вже не лише прив’язаність до місця, де ти народився і виріс, а й усвідомлення того, що через окупацію та війну ти позбавлений можливості бути там. І, мабуть, саме тому для нас так важливо не втратити зв’язок із рідним краєм», — говорить співзасновник «Забою».

На його думку, збереження цієї ідентичності сьогодні має значення не лише для тих, хто виїхав, а й для майбутнього самого регіону. Адже після завершення війни відновлювати доведеться не тільки зруйновану інфраструктуру, а й культурне середовище.

«Мені важливо бачити, що люди пам’ятають своє коріння, говорять про Донеччину, розповідають про неї іншим. Культура не зводиться до території чи будівель — передусім це люди, їхня пам’ять, традиції, досвід. Якщо ми збережемо все це зараз, то матимемо основу для повернення і відновлення культурного життя регіону після війни», — переконаний Максимм Лисенко.

Терикони, абрикоси та троянди: якими символами впізнають Донеччину

Упродовж останніх років образ Донеччини в публічному просторі часто зводиться до териконів — символу промислового минулого регіону, який після початку російської агресії у 2014 році набув ще й нового значення. Водночас команда «Забою» прагне показувати Донеччину ширше — не лише через індустріальні пейзажі та воєнний контекст, а й через природні образи, міські традиції та речі, з якими повсякденно асоціюється рідний край.

Серед таких символів — абрикосові дерева, соняшникові поля та донецькі троянди. Це образи, які легко впізнати й які допомагають нагадати про інший бік регіону, часто менш помітний у новинах про війну.

«Ми хочемо, щоб Донеччину та Луганщину сприймали не тільки крізь призму війни, промисловості й териконів. Це також край абрикосових садів, соняшникових полів, троянд. Зокрема, Донецьк історично асоціюється з образом міста мільйона троянд. З початком повномасштабного вторгнення про це почали говорити менше, але для нас важливо повертати ці символи в інформаційний простір і нагадувати, що Донеччина має значно багатший культурний та візуальний образ», — розповідає Лисенко.

Ці мотиви команда використовує у дизайні одягу та комунікації бренду. Зокрема, соняшник став одним з елементів, через які «Забой» передає зв’язок із ландшафтами Донеччини.

«Соняшник для нас — теж важливий образ. Навколо териконів розташовані великі соняшникові поля, і це поєднання стало частиною впізнаваного ландшафту Донеччини. Ми використовуємо такі мотиви у своїх речах і комунікації, щоб показувати регіон через його особливості, красу та символи, а не лише через те, що з ним відбувається зараз», — пояснює співзасновник бренду.

Культурне життя Донеччини продовжується в інших містах

Збереження культурної ідентичності відбувається не лише через символіку та одяг. Важливу роль відіграють спільноти вихідців із регіону, які організовують тематичні зустрічі, досліджують місцеву історію, відтворюють традиції та створюють простір для спілкування людей зі спільним досвідом.

Зокрема, нещодавно у просторі «Забою» відбувся благодійний тематичний «Еліас». Учасники відгадували слова, пов’язані з Донеччиною, згадували місцеву лексику, обговорювали маловідомі історичні факти. Захід став не лише нагодою повернутися до спогадів про рідний край, а й можливістю об'єднатися навколо спільної теми та зібрати кошти на підтримку українських військових.

Ще одну ініціативу реалізували вихідці з Маріуполя. Захід «Надазовські та Київ 4.0» присвятили надазовським грекам, їхній історії та внеску в культурну спадщину Донеччини.

Такі події — важлива частина процесу збереження регіональної культури. Адже вона потребує не лише пам’яті про минуле, а й живої взаємодії між людьми, які готові розвивати її сьогодні.

«Ми намагаємося підтримувати різні ініціативи, пов’язані з культурою Донеччини. Це музика, громадські заходи, проєкти, присвячені історії регіону. Важливо, щоб такі ініціативи не залишалися поодинокими, а формували середовище, у якому люди можуть спілкуватися, ділитися досвідом і разом працювати над збереженням культурної спадщини», — каже Максим Лисенко.

«Забой» продовжує працювати за межами Донеччини

Війна змінила не лише культурну діяльність команди, а й роботу самого бренду. Приблизно місяць тому «Забой» припинив роботу закладу в Краматорську через безпекову ситуацію.

«Заклад був розташований у районі міста, який активно контролюється ворожими дронами — „Фпівішками“, „Молніями“. Це створювало безпосередню загрозу життю людей і безпеці команди. Тому ми ухвалили рішення закрити його», — пояснює Максим Лисенко.

Нині бренд продовжує працювати онлайн, а також у Києві та Павлограді. Попри вимушену зміну формату, команда залишається пов’язаною з Донеччиною — через свої проєкти, продукцію та ініціативи, які допомагають зберігати культурну пам’ять про регіон.