Коли росіяни сказали, що в будинку в Маріуполі буде «зачистка», мешканці в паніці почали виїжджати до росії.

Наслідки війни росії проти України у Маріуполі/фото з відкритих джерел
Наслідки війни росії проти України у Маріуполі/фото з відкритих джерел

47-річний інженер Андрій Потаєнко виїхав із Маріуполя 24-го березня. За цей місяць він бачив, як танки розстрілювали дитячий садочок і житлові будинки, і навіть посварився із деенерівцями. Він говорить, що продовжує отримувати звістки про загибель знайомих через місяці після виїзду. Його історію розповідає Харківська правозахисна група.

Обстріли були за розкладом

Андрій мешкав у Західному мікрорайоні Маріуполя, зі сторони Бердянська. Якщо у 2014-му році цей мікрорайон був найбільш віддаленим від подій 2014-го року, то на цей раз дісталося і його жителям. Вони найперші потрапили зі сторони Криму під удар росіян.

«З 2-го березня у нас вода відключилася і світла не стало, і дні за два-три у нас не стало газу. І все. Повністю без інформації, без світла, без газу, без води. Почали ми якось виживати», — згадує чоловік.

У багатоповерхівку, в якій жив Андрій, було чотири влучання.

«Приліт був у 8 поверх над нами. Обстріли були у них, як за розкладом. Ми знали: о 5 потрібно прокидатись, — каже чоловік.

Андрій Потаєнко з Маріуполя/фото ХПГ

«Я йому кажу: Ти порівняй свій Донецьк квітучий із Маріуполем»

Одного разу у Андрія стався неприємний діалог із окупантами. Вийшовши по воду у сусідній будинок та побачивши почорнілі від обстрілів багатоповерхівки, чоловік не зміг не стримати емоцій у розмові із загарбниками.

«Він (окупант — ред.) мені каже: «Звідки воду несеш?» Я розвертаюсь. Це на емоціях на таких було. Я кажу: «Я вас не розумію», повертаюсь, і йду далі. Вони: «Що ти не розумієш!? Ану стій! Ти що не розумієш?»

Вони наздоганяють мене. Двоє молодих хлопців там були. «Що ти не розумієш?» Я вже зупинився, кажу: «А як вас зрозуміти? Ви подивіться, що ви з містом зробили. Як це зрозуміти?» Ви за що, кажу, оце робите? Ви звільняєте нас? Ви кажете, що звільняєте російськомовних мешканців Донбасу. Я російськомовний мешканець Донбасу. Мені що, потрібно свій язик відрізати через те, що я російською мовою розмовляю? Що мені зробити, щоб ви мене не вбили?

Тому що ви цілеспрямовано прийшли і вбиваєте нас, руйнуєте наші будинки, руйнуєте наше житло. Стріляєте по школам, по садочкам, повністю розбиваєте магазини. Усе ви розбиваєте і знищуєте. «А як ви нас 8 років — Донецьк бомбили?» Я кажу: «Ти порівняй Донецьк свій квітучий увесь із Маріуполем».

Якщо у 2014-му щось і перепадало Донецьку на околицях міста — це були одиночні прильоти. «А це тобі що — не околиця Маріуполя?» — Говорять вони.

Почали казати: «Показуй документи, роздягайся». Вони ж усе татуювання ці дивляться. Я йому потім кажу: «А ти пам’ятаєш, у 2014-му році, із чого все починалось?» Я йому хотів сказати, що там всі керівники, Стрєлкови усілякі, Гіркіни, — це все росіяни були. А він мені: «Н,і я не пам’ятаю. Я тоді маленький був».

Оце ось підросло це покоління, яке тоді маленьким було. Він і не пам’ятає, що там було, як воно було. Але зараз їм таке втюхали в голову — що вони нас «визволяють», і тут прямо нас пригнічують. Це вже покоління виросло таке. Яке прийшло сюди вчити нас, як нам потрібно жити».

Танки стріляли по будинках

Більше у діалоги з загарбниками чоловік не вступав. Зате бачив, як російські танки заїжджали у його двір. 

«Стає танк біля одного будинку, розвертає свою пушку і стріляє в протилежний будинок. Там буквально 50 метрів між двома будинками. Ми не знали, що від нього чекати, тому що він то в одну, то в іншу сторону. Потім він переїхав і починає за будинок стріляти. Вони розстрілювали там дитячий садок. Цей же танк поїхав кудись, з іншого боку інший вже танк під’їхав. Біля нашого будинку став і прямим наведенням дитячий садок луплять. Наші чоловіки, які ще тоді в будинку жили, кажуть: «Куди вони луплять? Там у цьому садку вже кілька днів як нікого немає. Там ні військових не було, нічого. Але для них це загроза потенційна. Тобто там можуть знаходитись якісь військові люди, як вони думають, напевно. Ми намагаємось хоч якусь логіку в їхніх діях побачити. Вони смугами все розбивають. Заходять на цю територію, далі смугою розбивають будинки, все горить. Біля нас будинок з магазином АТБ повністю чорний стояв. Декілька разів туди прилітало, горів постійно».

Людей обманом змушували виїхати в росію

Маріуполець згадує, що коли надійшла інформація про зачистку у будинку, де він мешкав, люди в паніці намагалися чимскоріше виїхати.

«Пробігає російський військовий біля під'їзду і всім повідомляє: «Термінова евакуація, біля ПортCity будуть автобуси, хто не поїде — у будинку будуть якісь дії відбуватися. Будинок під загрозою, що його знесуть сьогодні вночі». Люди в паніці, бігають, спускають когось на милицях, якихось дідусів на руках виносять, на колясках. У нас сусідка на першому поверсі — вона сама ледве ходила, у неї з хребтом проблеми були. Як виявилось, вона в цій паніці теж побігла разом з усіма, кинула свого лежачого чоловіка. Він вже декілька років лежачий. Наступного дня приходить донька цих людей, вона не чула цього. Вона в сусідньому будинку жила, а люди розбіглися, все. У нас миттєво спорожнів будинок. З усього під’їзду залишилось буквально 5 родин. Ми поговорили між собою і вирішили: якщо це в росію евакуація — ми нікуди не поїдемо. Ми ліпше тут залишимось», — каже маріуполець.

За словами Андрія, тоді фактично обманом майже весь будинок вивезли в росію.

«Люди в паніці, з величезними очима, кидають своїх лежачих родичів. Це божевілля було якесь. Ось так вони евакуювали, ну, принаймні, спочатку, людей».

Евакуація з міста

Незабаром Андрій разом з рідними почув, що все таки можливо виїхати в бік Бердянська, через Токмак і Василівку. 

«Ми виїжджали 24-го березня на машині. Купа блокпостів, на кожному блокпості перевіряють, багажник відкриваєш, речі перевіряють. У нас родина, вони більш-менш лояльно [ставилися]. Нас не змушували роздягатись. На наших очах чоловіків із автобусів виводили. Вони роздягались, знімали все до трусів. Татуювання перевіряли».

Перед тим як виїжджати з Маріуполя, 23-го березня, Андрій ходив ще до себе у квартиру. Тоді біля свого під`їзду він знову побачив російських військових.

«Там і БТР їхній стояв, напевно рота солдат. Вони у нашому під’їзді на другому поверсі зламували квартири і розселялися», — каже маріуполець.

Андрій ділиться спогадами про те, яким йому запам`ятався його рідний Маріуполь перед від`їздом.

Фото Reuters

«Сіре місто, задимлене, і люди, які виходять, як на добування, кожного ранку. Раніше ми виходили на роботу і знали, що для того, щоб нормально жити, потрібно працювати. Ми заробляли гроші, на ці гроші ми купуємо собі блага. А це повністю перелаштування всього. І ти вже починаєш не просто на роботу ходити, а як на добування якесь. Частіше під обстріли потрапляли чоловіки, тому що жінки залишалися вдома, щось готували. А чоловіки ходили по району, шукали, займалися добуванням. І часто їх накривало. То мінами, то «Градами». І багато було таких випадків. Гнітючий стан».

На питання, що після усього, що довелося пережити, маріуполець відчуває до росіян, Андрій відповів:

«Що можна відчувати до цих людей, які нас за людей не вважають. Якщо вони заперечують саме існування українців. Нацистами вважають. Хоча нацист і націоналіст — це різні речі. А справжні нацисти це вони, тому що вони заперечують існування української нації взагалі. Вони затуманені люди, у них завіса. Вони живуть у своєму паралельному світі зі своїми придуманими ідолами: ці георгіївські стрічки, це 9-те травня… І вони прийшли до мене вбивати. А що я можу відчувати? Окрім ненависті, що можна до них відчувати? Любити їх потрібно, поважати? За що? За те, що вони зруйнували моє місто, за те, що вони моїх друзів повбивали? Таке враження, що там уся країна з’їхала з глузду. Я не знаю, що відбувається. Це якесь масове божевілля».

Маріуполь, росія, окупація, війна, Донеччина