304 дні в оточенні: луганчанин та франківець понад десять місяців коригували вогонь на позиціях, які DeepState вважав окупованими

Після 304 днів на позиціях Ігор та Андрій нарешті повернулися із бойового виходу, На них чекали гарячий душ, чистий одяг, медичне обстеження та відпочинок. Але замість розповідей про небезпеку і виснаження вони згадують про побут і жартують про свої кулінарні експерименти. Про історію двох військовослужбовців розповіли на сторінці 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле».

«Ліниві пельмені» — так військові називали страву, яку готували з макаронів і тушонки, змінюючи інгредієнти та додаючи різні продукти, щоб урізноманітнити раціон. Їхні історії більше нагадують багатоденний туристичний похід, хоча насправді йдеться про позиції, які DeepState уже давно позначив червоним кольором як окуповані.

Ігор родом з Івано-Франківська. До початку повномасштабного вторгнення він працював будівельником у Польщі. Новини про війну застали його за кордоном.

Спочатку чоловік не наважувався повертатися до України, однак згодом ухвалив рішення повернутися додому. У квітні 2025 року його мобілізували. Після базової військової підготовки та злагодження він познайомився зі своїм майбутнім напарником Андрієм, з яким вирушив на тривалий бойовий вихід.

«Нашим завданням було слухати, що відбувається навколо, і доповідати по рації. Коригувати роботу дронів, артилерії та мінометів».

Про плин часу на позиціях Ігор згадує навіть за власними фотографіями. За місяці перебування борода ставала дедалі довшою. Спочатку він планував поголитися після повернення, однак згодом просто підстриг її ножицями.

Його напарник Андрій — уродженець Луганщини. До війни він працював електриком і, як сам каже, електриком екстракласу. Свого часу чоловік працював на Алчевському металургійному комбінаті.

На момент окупації Алчевська Андрій уже мешкав в іншому регіоні України. На Луганщині залишався лише його батько.

Повернувшись після десятимісячного бойового виходу, військовий дізнався, що його батько помер в окупації.

«Це сталося у березні, а повернувся я у червні. Хоча навіть якби не був на позиціях, усе одно не зміг би потрапити на похорон. Росіяни забрали й цю можливість».

Військові з теплотою згадують свого командира. За їхніми словами, зв’язок із ним підтримувався постійно. Щоночі на позиції доставляли необхідні речі — воду, батареї для рацій та продукти.

«Могли замовити будь-що. Але ми з Ігорем любимо готувати, тому просили якісь інгредієнти: особливий кетчуп чи цибулю, щоб наші „ліниві пельмені“ хоч чимось відрізнялися від макаронів або мівіни по-флотськи», — сміється Андрій.

Про те, що район Плавнів уже давно позначений на картах DeepState як окупована територія, військові лише здогадувалися. Російські штурмовики переховувалися у підвалах, а всіх, хто намагався пройти повз позиції Ігоря та Андрія, знищувала мала авіація 128 бригади «Дике Поле».

Найскладнішим етапом, за словами військових, став вихід із позицій.

«Найважчим був вихід. Не тому, що він був довгим — усю відстань ми подолали за день. Просто давно не ходили в такому темпі. Але вирішили: якщо вже є можливість, то не будемо ділити дорогу на два дні», — каже Ігор.

Після цього на бійців чекала евакуація квадроциклами через кілзону. Транспорт рухався на максимальній швидкості, а навіть пробите колесо не стало причиною зупинки.

«Ми були ошелешені майстерністю водіїв. Вражені роботою пілотів. Там стільки російської поторочі побито, що важко уявити. І коли ми доїхали, я подумав: ми і наші хлопці — реально круті».

Наразі Ігор та Андрій проходять лікування та відновлення. Попереду у них тривала відпустка, а після неї — подальша служба в логістичних підрозділах.

Водночас вони не забувають і про мирне життя. Професійний будівельник та електрик екстракласу після перемоги можуть стати однією з тих команд, які відбудовуватимуть українські міста та села.