Дмитро Лисенко — захисник із Покровська, відомий у місті активіст та волонтер, який мріяв про розвиток громади та докладав до цього чимало зусиль. В перший день повномасштабного вторгнення чоловік став на захист України й до останнього бився з окупантами. Життя захисника обірвалося 1 травня 2024 року на рідній Донеччині. Нині рідні та друзі просять надати Дмитру звання Героя України (посмертно).
Полеглому захиснику та активісту Дмитру Лисенку просять присвоїти звання Героя України/ Фото взято із соцмереж
— Він став моїм кращим другом. Ми пройшли всі гарячі точки, були разом на всіх напрямках. Де був Дмитро, там був і я. Того дня я теж був поруч, в 10 метрах, коли він загинув, — так розповідає про свого побратима та друга Дмитра Лисенка, який загинув на війні 1 травня під час виконання бойового завдання на Донеччині, Олександр Романенко.
Дмитро — корінний покровчанин, активіст, який добровільно став на захист України на початку повномасштабного вторгнення. Служив у лавах 109 окремої бригади тероборони.
«Саме війна познайомила мене із Дмитром. Це сталося на другий день, коли ми виїхали із покровського військкомату і були вже в Андріївці. Він був найкращим другом, я назавжди запам’ятаю його, як сміливого та відповідального», — додає Олександр Романенко.
Нині Дмитру Лисенку, який боронив свою країну до останнього, просять надати звання Героя України (посмертно). Для цього рідні полеглого військового зареєстрували відповідну петицію.
«До останнього подиху він був вірний своїй державі, побратимам, рідним та друзям. Постійно перебуваючи у зонах активних бойових дій, Дмитро показав свою майстерність та відчайдушність. Він казав: „Що війну треба комусь воювати!“. І він став саме тією людиною, про яку можна з гордістю розповісти дітям та іншим поколінням. Я пишаюсь своїм чоловіком, він завжди був воїном, героєм та залишиться ним. Так, як і залишаться гарні спогади в наших серцях про нього. Таким буде знати його і наша маленька донечка. Дмитро віддав своє життя за нас з вами, за вільну Україну та мир! Віддав свої плани на майбутнє, котрі з часом стали мріями», — пише дружина Дмитра Маргарита Лисенко.
Відомо, що до повномасштабного вторгнення Дмитро докладав багато зусиль до розвитку рідної Донеччини й громадського сектору. Він був ініціатором та організатором багатьох проукраїнських акцій в Покровську.
Зокрема, влітку 2014-го, під час спроб тимчасової окупації міста, Дмитро встановлював українські прапори на високовольтних опорах, щоб ніхто не зміг їх зняти. Це була одна з перших екстремальних акцій місцевої молоді.
«У місті хтось малював українські прапори, а прихильники „ДНР“ їх постійно зафарбовували, тож захотілося зробити щось таке, що не змогли б дістати та зіпсувати. Було страшно підніматися на такі високі конструкції, але зараз уже нормально», — розповідав тоді Дмитро у коментарі журналістам «Вчасно».
Дмитро Лисенко, 2014 рік
У 2016 році Лисенко створив ГО «Патріоти українського Донбасу», яка обʼєднала навколо себе патріотично налаштованих юнаків та дівчат. Під час роботи в групі з декомунізації за ініціативи Дмитра вулиця Дніпропетровська стала називатись вулицею Захисників України. Ця ідея отримала схвальний відгук Українського інституту національної пам’яті. Також за ініціативи Лисенка в Покровську було встановлено пам’ятний меморіальний комплекс Героям Небесної сотні.
«Я з Дмитром познайомився у 2016 році, зустрівши його на одному із патріотичних заходів. Після цього доєднався до громадської організації „Патріоти українського Донбасу“, якою він керував, — розповідає журналістам „Вчасно“ друг Дмитра Лисенка Олександр Нестеренко. — З часом ми почали товаришувати більш тісно, організовувати разом заходи, такі як автопробіги, вшанування пам’яті Героям Небесної сотні, брали участь у всіх комісіях нашого міста. Також Дмитро Лисенко висловлював свої інтереси до молодіжної ради, куди ми вступили у 2021 році. Протягом цього часу ми дуже тісно спілкувалися й товаришували».
За словами Олександра, Дмитро був справедливою та чесною людиною. Якщо — це дружба, то вона була варта всього.
Фото із соцмереж
«Він був ладен зробити все заради друзів, навіть покласти своє життя. Він заступався за тих, кого образили. За свою родину, за батьків, за маленьку донечку, за дружину він готовий був віддати життя», — додає Нестеренко.
Коли почалося повномасштабне вторгнення Дмитро 24 лютого о 8 ранку пішов до військкомату з друзями.
«Його рішення піти до війська було очікуване. Ще напередодні цього, 23 лютого ми організували з ним останній захід у Покровську про вшанування Героїв Небесної сотні. Вже тоді у повітрі відчувався присмак війни й всі розуміли, що це скоро буде, — додає Нестеренко. — Того ж вечора ми розмовляли із Дмитром, що будемо робити якщо почнеться вторгнення й ми створили певну онлайн-спільноту з друзями, а 24 лютого коли прокинулися, всі пішли у військкомат».
Фото із соцмереж
Свою службу Дмитро Лисенко почав 7 березня 2022 року з Волновахи, Великої Новосілки.
«Після цього був на напрямку Сватове-Кремінна, там перебував у напівоточенні, тримали свої позиції. Потім був Бахмутський, Авдіївський напрямок. Також був на кордоні з рф у Харківській області», — додає Нестеренко.
Останній бій Дмитра був на рідній Донеччині біля села Катеринівка, де він загинув від вибухової травми.
«Востаннє я спілкувався із Дмитром 30 квітня ввечері. Напередодні у нас загинув товариш і ми були на похованні. Після цього ввечері він поїхав на позицію, — додає Олександр. — У нас є таке фото, там де я Дмитро і ще два товариші. Того ж дня я показав це фото Дмитру й сказав: «Цих вже двох немає». Він попросив, аби я скинув йому фото ввечері, а на ранок мені повідомили, що «Лис 200».
Фото: Олександр Нестеренко
Про полеглого Дмитра згадує і його побратим Роман Петров, який знайомий з ним із 2015 року.
«Ми займалися спільними патріотичними справами. Він був дуже ініціативним, він мав багато мрій, ідей та планів і намагався все реалізувати по максимум, — розповідає журналістам „Вчасно“ Роман. — Його фішка — це серйозність, але насправді він був дуже веселим. І коли він сміявся, то сміялися всі, бо він мав заразний сміх».
Фото із соцмереж
Фото із соцмереж
Роман з Дмитром до повномасштабного вторгнення разом воювали в групі добровольців з яких складався підрозділ «Капітошка», що був створений в кінці 2018 року.
«Я тоді був як пілот, а Дмитро — штурман. Саме з ним ми були на Горлівському напрямку й на донецькому, де нині окуповані території, — пригадує Роман. — Коли почалася повномасштабна війна ми служили у різних підрозділах, він — у ТрО, а я — в ЗСУ. Та попри це ми підтримували зв’язок. Востаннє я спілкувався із Дмитром за кілька днів до його смерті. Ми мали багато спільних планів, які хотіли реалізувати, але на жаль, цього не станеться».
Нині всі рідні та друзі просять підтримати петицію з присвоєнням Дмитру Лисенку звання Героя України. Він один із тих, хто не вагаючись пішов на війну й до кінця захищав рідний дім та відстоював свободу країни в боях з окупантами.
Фото із соцмереж
Фото із соцмереж
Фото із соцмереж
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!