«Дружина — це мої очі і мої руки»: історія військового, який після важкого поранення вчиться жити заново

На початку повномасштабного вторгнення Петро служив водієм у 95-му окремому батальйоні підтримки, а згодом — оператором БПЛА у складі 66-ї окремої механізованої бригади ім. князя Мстислава Хороброго. Про історію бійця розповідають у Національному реабілітаційному центрі «Незламні», де нині військовий проходить реабілітацію після поранення.

Ще у перший рік великої війни подружжя Петро й Альона свідомо вирішили, що вони хочуть стати батьками — не колись, а зараз.

«Страшний час, але хотілося від цієї людини мати дитину. І чоловік дуже хотів донечку», — каже Альона.

Так і сталося — у Мосійчуків народилася дівчинка Ліана. Однак, як вона росте, її тато бачив лише у телефоні. А 9 лютого 2026 року Петро назавжди втратив можливість колись побачити свою донечку.

Це сталося на Донеччині. Внаслідок влучання російського FPV-дрона Петро втратив обидві руки та весь зір. Важкопораненого воїна спершу евакуювали до Ізюма, потім до Харкова, Києва, і зрештою — до Львова. І тільки у Центрі UNBROKEN захисник повністю усвідомив наслідки свого поранення.

«Сприйняти мені було дуже важко. Я не хочу сказати, що я це сприйняв на всі сто. Але все одно треба якось підніматися, бо у мене є дружина і донечка», — каже захисник.

Уже кілька місяців Петро займається зі спеціалістами Центру UNBROKEN: щодня вчиться орієнтуватися у темряві, покращує навички самообслуговування та готується до майбутніх протезувань.

«Я тепер описую йому цей світ, де ми знаходимося, що є поруч. Ми не дамо йому впасти духом, будемо допомагати всім чим можемо. Донечка — це взагалі найкращий лікар для нього», — каже дружина Петра.

Попереду у захисника ще нелегкий і тривалий шлях відновлення.