Торік на Донеччині ситуація з поширенням сказу у тварин була контрольованою, однак в ОВА зазначали, що все ж був ризик ускладнення — винятково для тварин. Хоча у 2023 році в регіоні не реєстрували випадків сказу або гідрофобії серед людей.
Фото з рятувальної місії. Автор: 12 Вартових
Щороку з настанням потепління в Україні наступає небезпечний період — коли серед диких тварин поширюється інфікування сказом, невиліковною для них хворобою. Для людей вірус здебільшого не надто небезпечний — за умови, що вони перебувають у місті й не контактують із дикими тваринами. Щоправда, з початком повномасштабного вторгнення ризик збільшився — налякані тварини, серед яких і інфіковані, забігають у межі населених пунктів, і вже там уникнути небажаної зустрічі - вкрай складно. Ще важче — зрозуміти, чи напад (якщо він все ж стався) був наслідком хвороби, чи переляку тварини. Особливо складно це вирахувати військовим, які живуть максимально наближено до тварин, які регулярно отримують контузії, калічаться та зляться через переляк від вибухів поруч.
«Через активність бойових дій у Донецькій області та велику кількість евакуйованих чисельність безпритульних тварин зростає. Разом з цим збільшується і чисельність диких тварин, особливо, рудих лисиць, які проникають у населені пункти. В епіцентрах поширення сказу відмічається контакт домашніх тварин із лисицями. Відповідно зростають випадки сказу і серед безпритульних тварин, які контактують із дикими», — пояснювали восени 2024 року в Донецькій адміністрації.
Журналістам «Вчасно» Іван з позивним Лорік, військовослужбовець із Лиманського напрямку, зауважує: імовірно, він кілька разів бачив напади скажених тварин на окупантів. На щастя, про випадки укусів бійців Сил оборони він не чув, проте й побаченого вистачило, аби в якийсь момент навіть поспівчувати росіянам.
«Я бачив один напад лисиці - вона бігала навколо пораненого русака й кидалася, але він перші кілька годин ще кидав у неї гілки, якісь грудки землі. Вона ще відбігала. А потім йому геть х**ново стало, мабуть, і він робив якісь випади в бік лисиці - вона навіть відбігать перестала, а потім в якийсь момент накинулася на нього, точно кусала за шию й руку. Точно не пам’ятаю, що сталося з нею, але вона навряд вижила. Він ще повз кілька кілометрів — ми за ним кілька днів слідкували по посадках, але не добивали, бо до наших позицій було ще довго. А його „побратими“ проходили повз, навіть не зупинялися — їм було наплювати, що з ним стало чи що буде. В кінці в нього ніби конвульсії почалися, а потім я не відслідковував, що з ним було — він на місці лежав і крутився. Може, додихав», — каже військовий.
Військовий зауважує, що спостерігати за цим було моторошно — щонайменше від усвідомлення, що ослаблений боєць ЗСУ може натрапити на такого ж звіра. Однак, на щастя, про подібні випадки ані на Лиманському, ані на Покровському напрямках він не чув.
«У випадку з руснею — думаю, його просто наздогнала карма. Якби він не прийшов нас вбивати — може, жив би ще. Але про напади скажених тварин я чув. Вони ще й налякані вибухами, пострілами поруч — не дивно, що кидаються чи то на м’ясо, чи то на загрозу у вигляді окупантів», — впевнений Лорік.
Волонтери БО «12 Вартових» також додають: за кілька років їх роботи, евакуацій і порятунку тварин з прифронтових територій, умовні котики та собаки на руках у військових їх не розчулюють. Для них це зайвий привід нагадати бійцям, які рятують «хвостиків», що вони перебували в потенційній зоні ризику.
«Випадків сказу в реальності більше, ніж потрапляє в офіційну статистику. Просто ветсанекспертиза трупа тварини (на основі якої статистика поповнюється конкретним випадком) працює не на всій території України однаково ефективно. У нашій роботі випадок сказу був один — коли нас панічно викликали на допомогу в одному з містечок на Донбасі рік тому, коли явно скажена собака нападала на людей. Державний ветлікар тоді відмовився брати участь у спецоперації, запропонував переляканим людям „спостерігати за поведінкою тварини впродовж 10 днів“. Ми приїхали, безконтактно відловили собаку, посадили її на карантин та на зв’язку з державною ветеринарною лікарнею дотисли цей випадок», — пригадують на сторінці організації.
Волонтери зауважують, що після того випадку вакцинувалися від сказу усі учасники команди — бо у випадках інфікування людське життя залежить від швидкості реакції: наскільки швидко вдасться потрапити у медпункт чи лікарню, аби отримати вакцину.
«Смерть від сказу для людини — це мученицька страшна загибель, повільна та невідворотня. Вірус сказу вражає центральну нервову систему з усіма наслідками. Смерть наступає нарешті від паралічу дихальних шляхів. Всіх, хто має відношення до роботи з тваринами, особливо з безпритульними — ми наполегливо радимо вакцинуватися. І військових вмовляємо це зробити», — застерігають волонтери.
Фото: UAnimals
На запит журналістів «Вчасно» у Командуванні медичних сил відповіли, що з початку вторгнення і справді збільшилася кількість укусів чи подряпин військовослужбовців дикими тваринами. Тож при встановлення факту укусів, подряпин або ослизнення захисниками підозрілими дикими тваринами (навіть без підозри на сказ) військовим надають першу медичну допомогу та направляють до закладу охорони здоров’я в системі Міноборони. Там, на місці, військовим роблять протирабічну вакцину — однак лише в умовах стаціонару.
На сьогодні, зауважують у Командуванні медсил, вищезазначені заклади забезпечені не лише вакцинами від сказу, а й антирабічним імуноглобуліном та сироваткою від сказу. Ажіотажу на їх використання (або їх браку) немає.
«У період з 24 лютого 2022 року по теперішній час випадків захворювання військовослужбовців на сказ не зареєстровано», — зауважують у відповіді на журналістський запит.
Разом з тим у питання, чи необхідно додавати вакцину від сказу в обіг та використання на стабілізаційних пунктів, бойові медики одностайні у своїх відповідях. Зокрема, Поет, начмед 154 ОМБр ЗСУ, запевняє: навіть якщо вакцина й з’явиться на стабілізаційних пунктах — її не колотимуть бійцям, оскільки є значно більш нагальні процедури, обов’язкові для збереження їх життя та здоров’я.
«Весна — час максимально активного скупчення тварин, бо вони розмножують, контактують, б’ються за території. І хоча зараз сказу нібито менше, навіть є облік тварин, які були уражені цією хворобою. Крім того, для них на нулі є ще одна загроза — вибухи, які лякають, тож вони вибігають кудись подалі. Однак є ті, які лишаються, і серед тих небагатьох (відносно) є й скажені. Це правда. Тим паче вони можуть контактувати не з бійцями, а з тваринами, які живуть разом з ними. І от таким чином хвороба стає до них ближчою, бо з дикими тваринами контакти все ж не такі часті», — пояснює він у коментарі «Вчасно».
Фото: публікація військовослужбовця в мережі X
Якщо бійця вкусила тварина — на це звернути увагу потрібно негайно. І відразу ж повідомити про це медиків, які мають забрати військового (організувавши за потреби евак), аби зробити вакцину. В перспективі завжди є 7−10 днів «в запасі», однак чим раніше боєць отримає лікування — тим більша ймовірність, що цей випадок мине для нього з мінімальними хвилюваннями або наслідками. Оскільки у випадку ігнорування укусу подальше життя людини — навіть якщо вона отримає вакцину за кілька місяців — означає, що проблеми з нервовою системою в організмі уже розпочалися. І вони незворотні, зауважує медик.
Однак попри все перераховане — необхідності додавати вакцини від сказу в рюкзак бойового медика, в евакуаційний автомобіль чи на стабпункт немає. Насамперед — через те, що у випадку бойових дій пріоритетність надання допомоги пораненим зовсім інша. Якщо ж умови, в яких перебував вкушений військовий, були значно спокійніші - це тим паче означає, що він може дочекатися прибуття в медзаклад, де отримає вакцину. Тим паче умови зберігання відповідної речовини мають бути спеціальні - тож часто навіть у стабпунктах не буває можливості забезпечити правильне її зберігання.
«Перше, що я прошу в бійців як медик — це бути уважними до свого стану й стежити за здоров’ям. Це означає не тільки їсти, спати й за можливості берегтися, а й переглядати свої родимки, наприклад, звертати уваги на якісь новоутворення, слідкувати за симптомами, які чомусь з’явилися. Ми всі - дорослі люди, і відповідальність за себе маємо нести самостійно. Тож враховуючи, що сьогодні є можливість вакцинуватися від сказу, наприклад — зробіть це, якщо вбачаєте потребу чи ризики. Цивільні зараз вільно це можуть зробити, бійці ж — тільки коли потрапляють додому у відпустку або за показаннями. Тож якщо ви ще не у війську — у вас розв’язані руки, попіклуйтеся про себе зараз, поки є час і можливості», — додає Поет.
Фото: Генштаб ЗСУ
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!