Після створення військових адміністрацій у прифронтових громадах Донеччини частина міських голів фактично втратила повноваження. Втім, як показують декларації, дехто з них залишився у системі й продовжив отримувати зарплату з бюджету, не виконуючи своїх обов’язків.
У колажі "Вчасно" використані фото соцмереж та відкритих джерел
Електронне декларування показує, що частина мерів Донеччини після створення місцевих ВЦА ще залишаються у штаті та продовжують отримувати кошти з місцевих бюджетів. Йдеться про посадовців, яких не звільнили, а перевели у простій без обов’язків, але зі збереженням частини зарплати. Тобто фактично ці керівники не працюють.
У простої залишаються троє — Руслан Требушкін у Покровську, Олександр Брикалов у Мирнограді та Руслан Суков у Селидовому. Усі вони після втрати повноважень продовжували декларувати зарплату, не беручи участі в управлінні містами, повідомляє «Вчасно».
Руслан Требушкін — один із найбільш суперечливих політиків Донеччини, чия кар'єра пройшла шлях від підтримки Партії регіонів до публічного «перефарбування» після 2014 року. Свого часу він очолював Мирноград, згодом — Покровськ, а у 2019 році став народним депутатом від Опозиційного блоку. Втім, навіть після обрання до парламенту фактичний вплив на місто не втратив: спочатку керівництво перебрала секретарка міськради, а згодом — його брат.
У колажі використані скріни з відео ТК Орбіта та фото з відкритих джерел
У 2020 році Требушкін повернувся на посаду міського голови Покровська, однак уже за два роки опинився у статусі посадовця «на папері». У вересні 2022 року в місті створили військову адміністрацію, керівництво перейшло до Сергія Добряка, а самому меру оголосили простій. Фактично це означало усунення від виконання повноважень, але не від отримання заробітної плати.
Саме після відновлення декларування стало зрозуміло, скільки коштує така «формальна присутність» у владі. У 2022 році Требушкін отримав понад 580 тис. грн, а у 2023-му — ще понад 125 тис. грн. Якщо враховувати вже повний рік у статусі простою, це близько 10,4 тис. грн щомісяця за відсутності фактичної управлінської діяльності.
Після початку повномасштабної війни сам політик фактично зник із публічного простору, залишаючись водночас міським головою. Його соцмережі не оновлювалися до лютого 2025 року, коли він несподівано звернувся до Президента України російською мовою із закликами до «мирних переговорів». Звернення було записане за кордоном, у Бельгії, що викликало додаткові питання щодо його фактичного місця перебування під час війни. Після кількох місяців активності він знову зник із публічності.
Скриншот із відеозвернення Руслана Требушкіна до Президента України Володимира Зеленського та коментарі користувачів соціальної мережі Facebook під відеозверненням Руслана Требушкіна
Декларації за наступні роки додають нові деталі до цієї картини. У 2024 році Требушкін задекларував понад 170 тис. грн зарплати від Покровської міської ради, а також доходи від іноземних компаній — AUTO ONE QUESADA та LATERES INVEST, які разом принесли понад 330 тис. грн. Водночас жодних заощаджень у декларації не зазначено. Уже у 2025 році всі ці доходи формально зведені до символічної суми — по 1 гривні за кожним джерелом. І це викликає питання — на які гроші живе за кордоном Руслан Требушкін?
Окремої уваги заслуговують зміни у сімейному статусі. У 2025 році Требушкін більше не зазначає дружину у декларації. З відкритих судових реєстрів випливає, що подружжя розлучилося, а вже колишня дружина фігурує у судовій справі за позовом ПриватБанку щодо стягнення заборгованості. Паралельно вона публічно повідомляє про діяльність у сфері нерухомості в Іспанії, що виглядає як окремий напрям фінансової активності родини поза Україною.
Олександр Брикалов очолив Мирноград у 2015 році після Руслана Требушкіна і, схоже, став не стільки самостійною політичною фігурою, скільки продовженням уже сформованої місцевої системи впливу. У 2020 році його переобрали міським головою, однак повноцінно керувати громадою він зміг недовго. Як і в сусідньому Покровську, у вересні 2022 року в Мирнограді створили військову адміністрацію. Керівником призначили Юрія Ключку, а самому Брикалову оголосили простій.
Міський голова Мирнограда Олександр Брикалов/ фото з відкритого джерела
Після цього Мирноград отримав знайому для Донеччини воєнного часу ситуацію: формально обраний мер більше не управляє містом, але продовжує отримувати виплати з бюджету.
У 2022 році Брикалов задекларував 494 тис. 037 грн зарплати, а у 2023 році — ще 120 тис. 006 грн. Якщо рахувати саме 2023 рік як повний період перебування у простої, то йдеться приблизно про 10 тис. грн щомісяця. Для порівняння, ще у 2021 році, коли він виконував повноваження міського голови у звичайному режимі, його річна зарплата становила 567 тис. 607 грн, або в середньому 47 тис. 300 грн на місяць. Тобто після усунення від реального управління дохід з міського бюджету зменшився, але не зник.
Водночас навіть у період простою родина Брикалових не виглядала фінансово знедоленою. У декларації за 2024 рік Олександр Брикалов вказав придбання автомобіля Volkswagen Passat 2018 року випуску вартістю 500 тис. грн. Того ж року він задекларував 172 тис. 553 грн зарплати від виконавчого комітету Мирноградської міської ради, 35 тис. 320 грн пенсії, 49 тис. 950 грн повернення боргу та 24 тис. грн соціальних виплат як ВПО. Його дружина Ірина Брикалова також мала власні доходи: зарплату в медичних установах, пенсію та соціальні виплати. Найбільшим джерелом для неї стала зарплата у державній установі «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Дніпропетровській області» — понад 305 тис. грн за рік.
У 2025 році майновий стан родини змінився ще помітніше. Дружина Брикалова придбала квартиру у Дніпрі площею 46,6 кв. м вартістю 1 млн 312 тис. 201 грн. У цій же декларації зазначено, що саме таку суму вона отримала як компенсацію за пошкоджене або знищене майно від Міністерства розвитку громад та територій України. Крім того, серед її доходів з’явилася зарплата від української філії міжнародної організації Medicos del Mundo у розмірі 473 тис. 500 грн. Сам Брикалов задекларував 144 тис. 507 грн зарплати від виконкому Мирноградської міської ради, 19 тис. 938 грн пенсії та 80 тис. грн повернення боргу.
Попри відносно скромні офіційні доходи самого ексмера у простої, у декларації за 2025 рік він вказав 665 тис. грн готівкою та ще 150 тис. грн на банківському рахунку. Це означає, що навіть після втрати реального впливу на управління містом він зберіг помітний фінансовий ресурс. На цьому тлі особливо показовою виглядає різниця між його формальним статусом і фактичною публічною присутністю.
Останній пост-вітання на сторінці голови міської ради Мирнограда Олександра Брикалова
Чим саме зараз займається Брикалов, з відкритих джерел зрозуміти складно. Його публічна активність фактично завмерла: на відкритих сторінках останній допис від мера Мирнограда датується 01 вересня 2023 року.
Руслан Суков — ще один представник політичної команди Руслана Требушкіна, який зробив кар'єру вже не в Покровську, а в Селидовому. У 2015 році він став депутатом Покровської міської ради, а з 2021 року почав виконувати обов’язки голови Селидового.
На цій посаді він залишався до жовтня 2022 року, коли після створення військової адміністрації йому оголосили простій. Формально Суков перестав керувати громадою, але, як і в інших подібних випадках на Донеччині, це не означало негайного припинення бюджетних виплат.
У колажі використані фото Руслана Сукова з соцмережі
Найбільше Суков запам’ятався не управлінськими рішеннями, а кримінальними провадженнями. Один із найгучніших епізодів стосується закупівлі бронежилетів у квітні 2022 року. Тоді було укладено договір на постачання бронежилетів, індивідуального обмундирування, допоміжного екіпірування та приладів для стрільби на суму понад 800 тис. грн. За версією слідства, 25 поставлених бронежилетів не відповідали державним стандартам і не мали належного маркування. Попри це їх прийняли, а підприємцю перерахували 300 тис. грн бюджетних коштів. Саме цей епізод став одним із ключових у справі про зловживання службовим становищем.
Наприкінці 2022 року тодішньому очільнику Селидового інкримінували одразу п’ять статей Кримінального кодексу: від розтрати майна і незаконного поводження з боєприпасами до завідомо неправдивого повідомлення про злочин та введення в оману слідства.
Втім, навіть після оголошення простою і кримінального переслідування Суков продовжував отримувати кошти з бюджету. У 2022 році він задекларував 409 тис. 708 грн заробітної плати, а у 2023 році — ще 98 тис. грн. Якщо брати саме 2023 рік як повний період перебування у простої, то в середньому це 8 тис. 166 грн на місяць. Уже у 2024 році він задекларував 131 тис. 698 грн зарплати від Селидівської міської ради. Тобто навіть у статусі посадовця, відстороненого від реального управління, залишався на бюджетному утриманні.
На цьому тлі показовими виглядають і його грошові активи. У декларації за 2024 рік Суков вказав 250 тис. грн готівкою, а також 46 тис. доларів США. У декларації перед звільненням у лютому 2025 року ці суми не змінилися, як і розмір гривневих заощаджень.
На початку 2025 року його історія як посадовця місцевого самоврядування формально завершилася: начальник Селидівської міської військової адміністрації Анатолій Немченко нарешті припинив його повноваження секретаря міськради і виконувача обов’язків міського голови. Але Суков спробував оскаржити це рішення в суді. Він наполягав, що міська рада продовжує існувати як юридична особа, а отже, і його статус не мав бути припинений. Суд із цим не погодився. У рішенні наголосили, що в умовах окупації громади саме військова адміністрація перебирає повноваження органів місцевого самоврядування та має право припиняти трудові відносини з посадовцями ради. Сам факт існування міськради в реєстрі, за висновком суду, не робить рішення начальника МВА незаконним.
У березні 2026 року кримінальне провадження щодо нього зупинили, оскільки, за даними суду, Суков проходить військову службу з 14 грудня 2025 року. Це знайшло відображення і в новій декларації: за 2025 рік він уже вказав лише 24 тис. 690 грн грошового забезпечення від Збройних сил України. Водночас його грошові активи залишилися незмінними: ті ж 16 тис. доларів, 30 тис. доларів і 250 тис. грн готівкою.
Історії Требушкіна, Брикалова і Сукова показують не просто окремі кадрові рішення, а системну прогалину. В умовах війни громади втратили обраних керівників як управлінців, але не позбулися їх як отримувачів бюджетних коштів. Формально все законно, адже механізм простою передбачений трудовим законодавством, проте виникає ситуація, коли відповідальність зникає швидше, ніж виплати.
Це створює дивну модель: міста живуть під управлінням військових адміністрацій, а обрані голови роками залишаються у статусі «очікування», отримуючи частину зарплати без жодного впливу на громаду. При цьому публічність, підзвітність і зв’язок із виборцями фактично обриваються.
Проте, проблема не лише у конкретних прізвищах. Вона у відсутності чіткого рішення держави у питанні: що робити з такими посадовцями далі. Бо поки що система дозволяє існувати паралельно двом реальностям: одній — де є управління, і другій — де є статус і виплати без нього.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!