Лякалка для влади Покровська: чому на Донеччині досі жахаються постаті Бандери

23 травня в Україні відзначали День Героїв — свято, засноване українськими націоналістами на честь усіх борців за незалежну Україну: від лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської доби, гайдамаків, опришків, січових стрільців, вояків Армії УНР, ОУН, УПА до сучасних героїв Небесної сотні та захисників, які і сьогодні віддають свої життя за Україну у війні з російським агресором.

Не дивлячись на те, що День Героїв був запроваджений 80 років тому, сьогодні про його існування та сенс відомо далеко не кожному українцю. Попри історичність, свято не є офіційним, тож і масштаб його відзначення — привілей місцевої влади. Тому до вшанування пам’яті Героїв у містах України підійшли по-різному. Вже традиційно більш масштабні відзначення відбулися на Західній Україні. На Сході ж День Героїв для широкого загалу пройшов майже непомітно. Не велелюдні акції провели хіба що місцеві активісти.

Крім усього, згадуючи про свято Героїв влада на місцях всіляко намагалася знеособити цей день, прибравши згадування про його головних засновників — українських націоналістів. Лакмусовим папірцем стала ситуація у Покровську, де активістам і ветеранам АТО прийшлося чи не виборювати право розмістити на вулицях міста борди із зображенням українських поборників за незалежність. Різкий спротив з боку міської влади викликала присутність на плакатах до Дня Героїв зображення лідера Організації українських націоналістів Степана Бандери.

Олександр Ситніков, ветеран АТО«Ми створили макет майбутнього банеру, написали заяву на адресу міського голови з проханням надати площі для розміщення цих плакатів у місті. Та через декілька днів нам подзвонили і сказали, що на борди ми можемо не розраховувати. Розмістити фото Степана Бандери у Покровську нам не дадуть», — розповідає ветеран АТО з Покровська Олександр Ситніков.

Чиновники запропонували активістам свій альтернативний «неперсоналізований» макет, з більш «нейтральними героями», начебто для того, щоб «не злити місцеве населення».

«Вони подзвонили усім підприємцям, хто володіє бордами у місті, щоб ті також не розміщували наш варіант малюнку. Сказали: „дайте інше обличчя — ми розмістимо. Будь-кого, але не Бандеру“. Сказали, що у нас шахтарське місто, і якщо на вулицях з'явиться Бандера — їх не зрозуміють», — каже Олександр.

Відповідь міської ради Покровська

Розміщувати «борд з Бандерою» у Покровську відмовилися усі, окрім однієї київської фірми.

Тож навіть попри значний спротив місцевих еліт банери до Дня Героїв із зображенням українських борців за незалежність у Покровську все ж таки з’явилися. І на диво для чиновників, вже декілька тижнів банери на центральних вулицях міста стоять цілі і неушкоджені.

«За цей час нічого страшного не сталося, ніхто їх не зірвав, не облив фарбою, ніяких обурень від людей не було. Тоді до чого було чинити такий опір?, — дивується Олександр. — Невже влада в українському місті стидається бути українською?».

«Боротьба патріотів Покровська за право розміщення банерів із зображенням національних героїв була боротьбою за право шанувати історію власної країни. А перешкоджання цьому з боку місцевої влади можна розцінювати як протистояння державі та порушення прав громадян, — зазначають журналісти інформагентства «Вчасно». — По-перше, місцева влада не розуміє, що патріотичне населення Покровська — це такі ж мешканці громади, як і інші. А згідно зі статтею 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Не погано було б чиновникам ознайомитися і з іншими статтями та законами України.

По-друге, місцева влада чомусь вважає, що має право диктувати та нав`язувати мешканцям громади свій світогляд та своє особисте сприйняття історії. При цьому ми впевнені, що ці ж чиновники навряд чи відкривали книги з новітньою історією України, або ознайомлювалися з оприлюдненими в останні роки історичними документами, які спростовують багато радянських міфів.

І третє. Факт, що з Покровськом нічого не сталося під час присутності на вулицях борда з Бандерою, свідчить про те, що громадяни готові змінюватися, сприймати нове та сучасне, але місцева влада вперто тягне всіх у «совок» и заганяє людей «у стійло». Про який розвиток, реформи та нове життя можна казати? Хоча саме представники влади на місцях повинні бути амбасадорами держави та сучасного розвитку".

Фото з соцмереж

«Ім'я Бандери в радянські часи використовували як лякалку»

На думку доктора історичних наук, керівника Південно-Східного територіального відділу Українського інституту національної пам’яті Ігоря Кочергіна, реакція жителів східного регіону на постать Бандери — це більше політика, ніж реалії суспільного життя.

Історик Ігор Кочергін/фото ФБ Ігор Кочергін«Ім'я Бандери в радянські часи використовували як лякалку. За використання його портретів та ідей можна було навіть отримати строк. І всіх, хто був поруч із ним, називали нацистами і фашистами. На жаль, це закріпилося у свідомості багатьох поколінь не тільки старшого, а й середнього віку у південно-східному регіоні. Оскільки Бандері після Другої світової не вдалося створити українську Україну, відповідно наступні 50 років потужна радянська пропаганда робила з лідера ОУН головного нациста, майже на рівні із Гітлером, приписуючи йому неправдиві факти та неіснуючі злочини», — розповідає Ігор Кочергін.

Радянська влада промивала мізки майже трьом поколінням українців, впроваджуючи потрібні для себе наративи. Через це відновлення історичної справедливості в Україні відбувається досить повільно, а подекуди — просто стоїть на місці.

«Ми роками трималися за минуле, яке, по суті, знищувало українську державність як таку»

За словами історика, до 2014 року в країні фактично робили «косметичний ремонт» української радянської соціалістичної республіки, замість того, щоб розбудовувати незалежну Україну.

«Ми продовжували жити в реаліях тієї ж видозміненої радянської України. І це відбувалося на всіх рівнях — починаючи від дитячого садочку до вищих ешелонів влади. Тим самим ми продовжували триматися за минуле, яке, по суті, знищувало українську державність як таку, — каже Ігор Кочергін. — Нам подавали ту радянську державність як українську, хоча насправді вона була несправжня, а маріонеткова. Навіть в молодому поколінні не виховували ідеї того, що українську державність виборювали люди, яких радянський союз здебільшого називав бандитами, фашистами та зрадниками. Тому за сім років змінити свідомість людей неможливо, попри всі суспільно-політичні та ідеологічні зміни, які відбуваються з 2014 року. Радянський союз трансформував свідомість населення майже 70 років, і навіть йому не вдалося зробити це до кінця. Тому якщо ми говоримо про якісні зміни — доведеться почекати, бо швидко це не відбудеться».

Додає проблем і те, що сьогодні, особливо у східних регіонах, влада і далі робить упор на «радянську ностальгію» частини свого електорату, тим самим відкидаючи процеси демократичного перетворення країни далеко назад. І регулярна поява у містах Донбасу різного роду агітації у стилі «совка» — черговий метод маніпуляції свідомістю населення.

Борди Покровська/ Фото ІА Вчасно

«Багато службовців на різних рівнях — від районних рад до Верховної Ради — є людьми, які насправді ностальгують за радянським минулим, які фактично прагнуть в Україні запровадити диктатуру путінського типу. І для них розбудова української держави — це, по суті, втрата їх влади. Тому що деякі політичні партії будують свою політику, спираючись на менталітет саме радянської людини: це відсутність свободи думки і слова, альтернативи, орієнтація тільки на владу, а не на власні сили. Для цього вони спекулюють деякими історичними реаліями минулого, включно з так званою великою вітчизняною війною, героями радянської доби. А відповідно українські герої, такі як Петлюра, Шухевич, Бандера, Коновалець — для них не є такими, на яких вони можуть вибудовувати свою політичну діяльність, оскільки їхній електорат це не сприймає», — зазначає Ігор Кочергін.

«Вчителі часто діють як ворожі агенти, розповідаючи дітям, яка Україна погана»

Основний недолік у роботі з сучасним населенням, на думку Ігоря Кочергіна, у відсутності належної державної підтримки і контролю за освітнім процесом, особливо що стосується національного виховання:

«У нас вчителі часто не тільки не знають української мови, а й часто діють як ворожі агенти, розповідаючи дітям, яка Україна погана. Такого допускати не можна. Саме вчителі мають розповідати дітям і про історію, і про героїв, і про культуру з позитивним підтекстом, а не постійно критикуючи. Плюс вони це часто роблять або поганою українською мовою, або навіть російською. За цим має бути відповідний контроль», — зазначає доктор історичних наук, керівник Південно-Східного територіального відділу Українського інституту національної пам’яті.

«Ми маємо розвивати своє, а не те, що нам було в різний час і спосіб нав’язано радянським союзом»

Крім залякування «бандерівцями» на східній Україні роками замовчували й існування місцевого оунівського підпілля, яке існувало в багатьох містах Сходу, включаючи Сталіно, Ворошиловград, Авдіївку, Горлівку, Маріуполь та інші. Тож у Донецькій і Луганській областях було достатньо своїх героїв та моральних авторитетів, які відстоювали право України на самостійний розвиток. Але про це радянська влада багато років воліла мовчати.

Бійці Слов'янського партизанського загону Михайла Карнаухова. Джерело:Історична правда

28 жовтня 1942 року в м. Краматорську Донецької області на місці пам'ятника Леніну на центральній площі міста встановили тризуб. Фото Історична правда

«Якщо ми хочемо бути державою зі своїми унікальними історичними, культурними, та мовними особливостями, то ми маємо, насамперед, розвивати своє, а не те, що нам було в різний час і спосіб нав’язано ззовні, зокрема і з території колишнього радянського союзу. Бо якщо ми залишимо у пантеоні тих так званих „героїв“, які фактично допомагали нищити українців через голодомор, репресії, депортації та розстріли, то ми не зможемо вирватись з цього зачарованого кола, по якому рухаємося вже понад триста років, відтоді як потрапили під владу ще тодішньої Московії. І самостійної та заможної незалежної європейської держави ми не побудуємо».