Про порятунок речей із Покровська вже понад три місяці не йде мови. Єдине, що можуть робити поліцейські - спробувати врятувати людей та тварин, при цьому кожні 50−100 метрів забігаючи в підвали, щоб втекти від десятків дронів, які полюють за кожною людиною, яку через дрон бачить російський оператор.
Покровськ/ Фото волонтера Дениса Христова
На сьогодні від Покровська до лінії бойового зіткнення лишається менш як 4 кілометри. Від дороги зі степового, яку контролюють окупанти, менш як три, деінде — лише 1,8 км. Така відстань дає змогу російській армії не просто постійно спостерігати за мешканцями та будь-яким рухом у місті, а й зависнути над населеним пунктом і за лічені хвилини, а подекуди й секунди, атакувати те, що вони визначили ціллю. Найчастіше ними стають цивільні покровчани.
Волонтери, що займаються порятунком людей, розповідають, що зараз евакуації проходять стрімко, бо кожна хвилина — зайвий ризик. Якщо раніше вони були готові вмовляти людей по дві години й це було нормою, то зараз важко викроїти бодай зайвих 5 хвилин. Над головою постійно висять дрони, тож на м’які розмови немає часу. Умовляння стають різкими, інколи — ультимативними, особливо — в Покровську.
Найважче — з дітьми. Але не тому, що вони вередують чи панікують. Часто саме діти тримаються спокійніше, ніж дорослі. Проблема — у батьках. Через страх, невпевненість, звичку до свого вони ховають дітей у підвалах, аби тільки не виїжджати. Їм страшно почати з нуля. Навіть якщо залишитися означає наражати дітей на смерть.
Журналістам «Вчасно» поліцейські «Білого янгола» додають, що евакуація мешканців, які досі лишаються в Покровську, проводиться здебільшого пішки. Окремі мікрорайони вже тривалий час недоступні, тож чи евакуація буде вдалою, чи це дорога в один кінець — завжди питання, каже Дмитро Соловій, старший інспектор евакуаційного підрозділу поліції «Білий янгол». Однак заявок, які правоохоронці не виконують, немає - навіть у тій частині міста, яку росіяни фактично контролюють з неба.
«Коли авіація почала працювати, довелося почати піші евакуації. А тепер і так пішки ходимо по мікрорайонах. Автівку заховали, а самі - на своїх двох обходимо адреси, бо на машині небезпечно. До того ж доріг там просто немає», — пояснює поліцейський.
Покровськ/ фото поліції Донеччини
Покровськ/ фото поліції Донеччини
Заявки на евакуацію з Покровська й досі збираються «хаотично» — залежно від обстрілів. І хоч ситуацію в місті давно не можна назвати контрольованою, та в людей все ж лишаються сподівання, що жахи обстрілів і вбивства цивільних просто неба, розполовинені тіла чи могили біля під'їздів «припиняться». У таких умовах, каже очільник Донецької ОВА Вадим Філашкін, живуть 1787 мешканців. У громаді ж, яка теж постійно під обстрілами — 3200.
«Коли обстріли трохи затихають на кілька днів — все, люди думають, що війна закінчилася. Як тільки авіація відпрацює - знову родичі починають телефонувати, щоб ми вивезли їхніх рідних. Але у Покровську є ще одна проблема — там немає зв’язку. Тому дуже рідко хтось з місцевих „проб'ється“ до нас дзвінком, але все ж частіше заявки лишають родичі. Тільки вони не знають точно, чи хоче їхня тітка, дід або бабуся їхати, чи не хоче. Тобто бувають випадки, що ми під обстрілами біжимо на адресу — а там нам кажуть, що нікуди не поїдуть. І в результаті ми ризикуємо, їдемо — все дарма. Навіть коли показуємо їм відео, на якому донька чи син, чи внуки, плачуть і просять їх виїхати. Люди все одно відмовляються. Бувають поїздки з кількома заявками, коли ми повертаємося „пусті“ — бо ніхто з них не поїхав в евакуацію», — каже Дмитро Соловій.
Щобільше — був випадок, коли покровчанка намагалася обдурити правоохоронців, щоб не поїхати в евакуацію. Хоча заявка на її ім'я та адресу була, і є ймовірність, що вона сама її лишала «янголам».
«У попередню поїздку в Покровськ ми мали заявку на евакуацію. Жінка повісила собі на будинку табличку паралельної вулиці. А ми їздимо — і не можемо знайти ту, звідки треба її забрати. Все ж вирішили зупинитися, запитати у місцевих, де та вулиця. І натрапили якраз на той будинок, звідки мали її забрати, тобто приїхали правильно. А коли запитали в неї, навіщо вона на будинку повісила назву іншої вулиці - вона сказала, що «не хоче, щоб її шукали», і що вона нікуди не поїде…
З усім тим вивозити людей треба. Бо там наші, українці, як ми можемо їх кинути? Буває, що ми нікого не заберемо з заявок, але пройдемось містом — і вмовимо когось виїхати", — пригадує поліцейський.
Покровськ/ фото поліції Донеччини
Покровськ/ фото поліції Донеччини
Він додає, що найважче вмовити на виїзд тих, хто вже тривалий час живе під обстрілами. Для них пекло війни з часом стає звичним, а невдовзі «затихає» й інстинкт самозбереження — коли небезпечним сприймається ледь не єдиний «прямий» приліт.
«Люди звикають до ситуації, в якій живуть. Коли у „тихий“ населений пункт раптово починають прилітати дрони, КАБи, то люди за тиждень збираються в евакуацію. З Покровськом так само — коли по місту почало летіти все, за перші місяці ми вивезли дуже велику кількість мешканців. А решту тепер вмовити на евакуацію майже неможливо, — вони надто звикли жити у війні», — пояснює Дмитро Соловій.
Старший «янгол» зізнається, що робота часто невдячна — коли на місці їм відмовляють, попри
Покровськ/ фото поліції Донеччини
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!
Ця стаття/матеріал стала можливою за підтримки програми «Голоси України», яка є частиною Ініціативи Ганни Арендт і реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа і фінансується Федеральним міністерством закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.