У волонтерів була надія, що з Покровська вдасться вивезти якомога більше мешканців, коли у місті вимкнули світло й анонсували, що більше його не відновлюватимуть. Проте коли інформацію «підсолодили» новими поставками гуманітарки — черга охочих знову скоротилася до поодиноких заявок.
Евакуація з прифронтових територій — один з найважчих та найскладніших процесів для цивільних та волонтерів. На сьогодні десятки організацій, місцева влада та поліція намагаються вивезти якомога більше населення у безпечніші регіони, однак попри постійні обстріли та регулярні смерті по сусідству — зробити це вкрай тяжко. Зокрема й тому, що людям інколи достатньо однієї дрібниці, на кшталт обіцянки «спробувати відновити електроенергію», і вже через ці слова вони ладні відмовитися від реального існуючого, безпечного прихистку з усіма зручностями — не лише світлом, а й газом та централізованим водопостачанням.
Журналістам «Вчасно» Євгеній Ткачов, волонтер гуманітарної місії «Проліска», розповідає: сплеск охочих на евакуацію з Покровська припав саме на такий момент — коли електролінії, які постачали світло у місту, вчергове перебили окупанти. Тоді ж місцевим сказали, що відновити електропостачання неможливо. Через це покровчани почали активно виїжджати. Їх в моменті було близько сотні. Але перелік охочих поповнювався недовго.
«Невелике підвищення охочих евакуюватися з покровського напрямку закінчився, коли в місто почали приїжджати міжнародні організації й роздавати людям брикети, продуктові набори, іншу гуманітарку. І після того люди вирішили, що «якось переживуть», тим паче там ще працюють риночки, аптеки, навіть працювало відділення «Укрпошти». І каву ще де-не-де можна купити.
Але треба розуміти, що людей у будинках дуже мало, — в середньому заселені 1−2 квартири з усього під'їзду. А якщо говорити про той бік міста, який ближче до фронту — то це взагалі два різних Покровська. Один ще відносно вцілілий, інший нагадує Бахмут і Часів Яр", — каже волонтер.
На тепер евакуації з прифронтових Мирнограда й Покровська радше вимушені, пояснює Євгеній Ткачов. Зокрема, найчастіше вивозять людей старшого віку, в яких здоров’я раптово «здало», а тому вижити під обстрілами — завдання з неймовірних.
«Ще одна категорія людей, яких евакуюємо — це старенькі люди, які тягнули з виїздом до останнього, бо поруч жили якісь сусіди, знайомі, які й воду принести могли, і гуманітарки «підкинуть», і хліба купить за потреби. А коли вони виїхали — ці люди тільки зрозуміли, що без допомоги не протримаються. І вже доводиться під «бабахами» вивозить бабцю, яка лишилася одна на кілька будинків чи взагалі квартал.
Хоча є ті, хто наші пропозиції про евакуацію відкидає й робить собі підвал-«люкс»: обшиває там стіни килимами, намагається перетягнути туди якийсь диванчик, наносить гуманітарки", — пояснює чоловік.
Водночас із Костянтинівки, до якої окупанти підходять вже вкрай близько, охочих на безкоштовну евакуацію замало. Люди на сьогодні виїжджають переважно самостійно й шукають варіанти, куди можна виїхати з майном або волонтерів чи перевізників, яким в авто можна завантажити меблі чи побільше побутових приладів.
Волонтер «Проліски» каже, що головна проблема на сьогодні - не в тому, що людей буцімто немає куди селити. Насправді, запевняє, є.
«Люди просто не хочуть евакуйовуватись. Тому дуж легко знайти виправдовування й причини не їхати нікуди. А ті, хто хоче виїхати, зважуються на це. Навіть у місцевої влади є перелік громад та населених пунктів із конкретними локаціями й гуртожитками, умовами, де можуть людей розмістити. Навіть є перелік додаткової інформації, на кшталт тієї, скільки в середньому потрібно віддати за оренду квартири чи будинку, а орієнтовно у скільки буде обходитись комуналка. Наша організація цілеспрямовано виділяє цілий автобус на 20 людей і везе з Донеччини аж до того гуртожитку в іншій області. До новенького, відремонтованого гуртожитку з усіма зручностями, наголошу. Тобто з кухнями, з душами, з адекватним розселенням по кімнатах — немає такого, що люди штабелями лежать на підлозі по десятку в одній кімнаті. І в спортзали на матраси людей теж не селять», — зауважує волонтер.
Євгеній Ткачов пояснює, що думка про відсутність гуртожитків для ВПО з’явилася через те, що 2023 був роком затишшя. Тому значна кількість цивільних або студентських гуртожитків, санаторіїв, хостелів тощо не використовувалася переселенцями — і відповідно ці об'єкти почали використовувати за їх призначенням.
«Коли люди знову почали евакуйовуватися з Донеччини — ці місця знову перепрофілювали у тимчасове житло для переселенців. Крім того, є перелік громад, невеличких містечок на кшталт донецьких Нью-Йорка і Часів Яру, де оренда обходиться у 2−3 тисячі гривень, а десь — взагалі безкоштовно, де умови ще простіші. І оплата лише за комунальні. А є ті міста, в яких громада забезпечує харчування людей у перші місяці після їх приїзду», — пояснює донеччанин.
Водночас він додає, що проблеми у людей справді можуть виникнути — у випадку, якщо їх вивозять «залітні» волонтери або військові, які лише можуть довезти людину в інший населений пункт. Тому найкращий варіант для тих, хто хоче евакуюватися — все ж поїхати з волонтерами великих організацій на кшталт «Проліски». Оскільки крім варіантів розселення вони опікуються й тим, щоб люди отримали виплати від держави та одноразові 10 тисяч від ООН.
Залишити заявку на вивезення з прифронтових територій можна організаціям за наступними номерами телефонів:
контакт-центр для заявок на евакуацію: 800 500 121; 730 500 121 — цілодобово;
телефон «гарячої лінії»: 800 408 911;
контактний центр Покровської МВА: 800 300 101;
БФ «Схід SOS» (евакуація з дітьми, тяжкохворими, маломобільними, з улюбленцями): 800 332 614 з понеділка до суботи
ГО «Проліска» для супроводу тяжкохворих з медичним персоналом: 932 022 232 та 964 041 034;
БФ «Ангели Спасіння»: 0 800 334 620 або [email protected].
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!