Олег Сенцов / фотоколаж: "Вчасно", Фейсбук Олега Сенцова
Український кінорежисер, колишній в’язень Кремля Олег Сенцов періодично відвідує прифронтовий Донбас у волонтерських справах. Він зазначає, що, окрім самої допомоги війську, йому важливе спілкування з українськими воїнами. Адже те, що вони скажуть про війну, не озвучить більше ніхто. Своїми враженнями про крайню поїздку на передову Олег Сенцов поділився з журналістами інформаційного агентства «Вчасно».
«Зараз, слава Богу, вже не 14-ий рік, коли нічого не було. Зараз потрібні більше коптери, якась серйозна техніка. Так і допомагаємо. Окрім волонтерства, є спілкування з людьми. Почути, що люди, які носять камуфляж, думають тут на передовій про цю війну та те, що відбувається», — розповідає Олег Сенцов.
У квітні 2021 почало лунати багато заяв про загострення на Донбасі та можливий повномасштабний наступ Росії. РФ під приводом підготовки військових навчань нарощувала свої війська вздовж українського кордону. До окупованого Донбасу для війни проти України прибували добровольці з різних регіонів Росії. «Згорнула» РФ цю діяльність лише наприкінці квітня. Олег Сенцов зазначає: було зрозуміло, що великого загострення не буде. При цьому такі моменти показують, що в розвитку українських Збройних Сил, на жаль, є проблеми.
«У цілому армія наша не розвивається так, як нам всім хотілося б. Тому що немає бажання державних керівників, службовців, які займають найвищі посади у нашій державі, робити справжню реформу армії, робити її боєздатною, сучасною, за стандартами НАТО, а не повертатися знову в бік Радянського Союзу, і робити ту номенклатурну, бюрократичну, паперову армію», — зазначає кінорежисер.
При цьому, за словами пана Олега, бажання та ресурси для розвитку армії насправді є. «Люди готові воювати, захищати свою країну, але вони не готові писати сотні звітів та потрапляти під судові справи за будь-яку ініціативу».
На питання, чи справді українці, наприклад, у Києві воліють дистанціюватися від війни та не особливо і обізнані про те, що відбувається на фронті, Олег Сенцов відповідає:
«Є люди, які взагалі нічого не хотіли б знати про війну. І це для мене було щось таке дивне, коли я повернувся до України. Що у нас відсоток активних громадян не такий великий, як би нам усім хотілося. Так завжди буває, людей активних завжди меншість. Меншість робить Майдан, меншість іде добровольцями на фронт, меншість волонтерить. Більшість — це пасивна політична. Це стосується не тільки України, а й будь-якої іншої держави. Людям більше цікава економіка їх родини, а не політика держави. Але саме та активна меншість робить зміни у країні. Ми їх зробили на Майдані, робили і продовжуємо робити тут (на Донбасі, — ред)».
Але Олег Сенцов переконаний, що на українське суспільство все-таки чекає сплеск пасіонарності — тобто бажання й потенціалу людей творити зміни на краще.
«Сплеск пасіонарності, який був у 2014 році, повториться рано чи пізно. Тоді, коли складуться всі обставини. У нас сплеск пасіонарності буде тоді, коли рухне режим Путіна, і ми зможемо звільнити окуповану частину Донецької області. Це буде дуже великий сплеск пасіонарності», — підкреслює митець.
Натомість, на думку Олега Сенцова, ментально змінити жителів нині окупованих територій України зараз практично неможливо через постійний токсичний російський вплив.
«Ті люди, які були за Україну, і не змогли там жити, вони виїхали. Багато моїх друзів виїхало з Криму та Донбасу, тому що не змогли жити в тих умовах. Деякі не змогли виїхати, але залишилися прибічниками України. Ті люди, які голосували за Росію, або чекали на Росію, або воювали проти України, і бажали смерті нашій державі і воїнам, вони не змінилися. І ми їх не змінимо, — каже режисер. — Якщо навіть запустимо п’ять каналів і зробимо що завгодно, поки у них є таке велике радіаційне джерело як Чорнобиль — тобто Російська Федерація — і поки вона існує у тому вигляді, у якому вона існує зараз, ця проблема залишиться. Ми не зможемо людей переконати».
На його переконання, першочерговою ціллю держави має бути все-таки звільнення територій, а не людей.
Олег Сенцов додає: теми Донбасу, Криму, Майдану — особливо болючі для нього. Тому принаймні зараз відображення в його творчості не знаходять:
«Я взагалі не пишу ні про Майдан, ні про Крим, ні про Донбас, ні про війну. І про в’язницю написав тільки одну книжку. Коли був у в’язниці. І все. І таких планів у мене немає, тому що я трохи розділяю своє творче життя і громадське. Писати книжки або знімати кіно треба тоді, коли все це завершиться…».