"Нас звинуватили у коригуванні вогню і допомозі ЗСУ", - історія водія, який рятував людей з Попасної та потрапив у полон росіян

Волонтер Михайло Панков — водій евакуаційного автобуса — розвозив гуманітарну допомогу та допомагав евакуюватися мешканцям Попасної. Михайло потрапив у полон 29 квітня. Автобус, яким він виїхав у черговий евакуаційний рейс, обстріляли росіяни, а пасажирів та Михайла «затримали». Про своє перебування у застінках окупантів та звільнення чоловік розповів в ефірі «Громадського радіо».

«Нас завели на їхній пункт, який називався «Берлін». Це були «вагнерівці». Нам зав’язали очі, зв’язали руки. Розвели по різних кімнатах. Годину ми посиділи. Пізніше нас розв’язали. Потім у мене брали інтерв’ю кореспонденти російського ТБ «НТВ». Я говорив те, що думаю. Намагався сказати якомога нейтрально проукраїнськи. Думав, що це був шанс, щоб нас показали по ТБ і якомога менше пресували. Але вони просто вирізали усе те, що я казав проукраїнське. Залишили те, що треба їм», — згадує чоловік.

Михайло Панков у полоні росіян

«Потім зі мною говорив їхній командир і нас передали «міліції ЛНР». Знову почали пресувати. Ми утрьох були там три доби у підвалі, у маленькій кімнаті 2 на 2,5 метра. Уже тоді зрозуміли, що нас не відпустять. Пізніше відвезли до Первомайська Луганської області у свій тил. Закидали, нібито ми коригуємо вогонь, возимо переодягнених українських військових», — каже Михайло.

Били, тиснули психологічно та тримали на таблетках

Чоловік бачив, як привозили інших бранців «газельками» та вантажівками. Це було у приміщенні Пенсійного фонду Первомайська. У цій в’язниці також тримали військових «ЛНР». Один з них, коли був п’яний, розстріляв товариша, інший – відмовився виконувати наказ.

«Коли ми були у Попасній, нас били. Жінку, яка була з нами, побили, бо вважали, що вона «снайперка». Хоча вона була продавчинею з Попасної. Мене били кілька разів, інших — частіше. Психологічно тиснули на мене, допитували, давали якісь таблетки, начебто наркотичні. На мене вони не подіяли. Я почав вдавати, що пігулки таки подіяли. Нам закидали, нібито ми коригуємо вогонь, возимо переодягнених українських військових, які тікають з оточення, поранених українських бійців, гуманітарку військовим ЗСУ. Казали, що ми самі є українськими військовими. Питали, хто старший групи», — розповідає Михайло.

Питання були дуже примітивні, ніби допитували не досвідчені оперативники, а люди з вулиці. Були майже весь час у нетверезому стані. Один з них, Сергій Комаровський, постійно пив. Зранку блював і знову продовжував пити.

«У Первомайську питали те ж саме, тільки більш досвідчені оперативники. Допитували нас у Попасній та Первомайську лише у перші дні, а потім ми просто сиділи. Коли нас привезли до Первомайська, провели фільтрацію. Це робив працівник «МДБ ЛНР» Володимир Заволокін, мій колишній знайомий. Ми не були в добрих стосунках. Він був українським дільничним до 2014 року. Казав, що відправить нас на до своїх, можливо, із завданням. Конкретних пропозицій не було», — каже Михайло Панков.

Відпустили у Первомайську без грошей та документів

Рідні побачили Михайла по російському НТВ, так вони та адміністрація дізналися, що чоловіки в полоні. Панков зустрів знайомих, попросив телефон і по пам’яті набрав номер. Зв’язувався й з керівником Сєвєродонецької РДА, і з рідними, і з волонтерами, і навіть із представниками ЗСУ.

«Нас звільнили, коли не довели нічого з того у чому нас нібито підозрювали, 2 травня. Відпустили у Первомайську без грошей та документів. Майже 2 місяці ми були у цьому ж місті. Перейти лінію фронту мені та товаришу не вдалося. Згодом ближні Золоте-5, Гірське, Мирну Долину, Лисичанськ окупували війська РФ та «ЛНР». Перехід виявився неможливим. Рідні мені передали документи через Європу, потім я позичив у знайомих підприємців в «ЛНР» гроші, і поїхав автобусом на Москву. Мав проблеми на кордоні «ЛНР» та РФ. Чоловіків з місцевою пропискою не випускали. Довелося взяти довідку в їхній «адміністрації» про те, що мене вивезли з території, яку вони називають «звільненою». За це довелося допомагати їхнім службам розвозити воду людям поважного віку», — розповідає Михайло.

У Москві чоловік знайшов перевізників, які доправили його через країни Балтії та Польщу, в Україну.

Як поводитися у полоні?

«Раніше я бачив здалеку російські війська. Не думав, що вони будуть стріляти в мене, по мирному автобусу. Те, що бачив до цього по телевізору, про Бучу, мені здавалося українською пропагандою. Коли розстріляли наш автобус ледь не впритул, я зрозумів, що сподіватися на те, що росіяни не чіпатимуть цивільних  — не можна. З того, як вони поводилися, обібрали нас, як пресували, не чули наших доказів, зрозумів, що волонтерам краще їх оминати», — зізнається чоловік.

За словами Михайла, у полоні краще поводитися природно (якщо за вами нема компромату), не провокувати ворога.

«Якщо є скелет у шафі, то варто залучити усі акторські здібності й просто відверто брехати їм, поводитися спокійно, показати, що ти їх боїшся, прислухаєшся до них. Мені довелося вдавати дурня, який не розуміє нічого. Варто видалити з телефона увесь компромат. Родичам раджу шукати канали нелегального переправлення або через нейтральну територію, або передавати гроші, щоб людина могла виїхати в об’їзд. Якщо людина за ґратами і їй вдасться втекти, то без грошей та документів вона не протримається».