Ірина евакуювалася зі Слов’янська на початку повномасштабної війни. Перебуваючи закордоном увесь час мріяла повернутися додому хоч на кілька днів. Однак, коли їй нарешті вдалося це зробити — на місці рідного домівки, де прожила майже 11 років, знайшла тільки руїни.
Дім Ірини до повномасштабного вторгнення та після прильоту по Слов'янську.Фото: Ірина Єремиця, "Свій дім"
Ірина Єремиця — з Лиману, однак жила в Слов’янську. Тут облаштувалася, купила квартиру, вела бізнес та керувала магазином і власним дитячим центром розвитку, розповідають волонтери «Свій дім».
Жінка розповідає, що життя до повномасштабної війни було щасливим. У 2011 році в Слов’янську Ірина придбала квартиру на вулиці Тараса Шевченка. Зробили гарний ремонт. У 2014 році через бойові дії довелося виїхати з міста, але тоді вдалося повернутися за два місяці.
Однак в 2022-му було по-іншому. Життя зруйнувала велика війна.
В березні жінка переїхала з дітьми до Німеччини. Коли їхали, потяг був настільки переповнений, що доводилося залишати валізи на пероні. Дві доби рухалися на Захід України — в одному купе було 10 людей. Вже перебуваючи закордоном, Ірина побачила новину про прильоти вдома.
«Я Слов’янськ дуже гарно знаю. І коли у вересні у соцмережах написали, що був приліт і не позначили локацію, я по фото зрозуміла, що це 90% наш будинок», — каже вона.
Частина домівки, де була квартира Іри, рухнула після ворожого удару, в іншій почалась пожежа. В чужому місті дуже хотілося хоча б на трохи повернутися до рідної країни. Зробити це вдалося лише 2 жовтня 2022 року, тоді Ірина й побачила руїни свого місця сили.
Німець Йорг, в родині якого мешкає сім'я, захотів теж відвідати Україну. Дружина Йорга підтримала чоловіка.
«Ми самі зібрали велику машину гуманітарної допомоги. Частково вантаж вивантажили у Дніпрі у прихистку для біженців. Другу частину залишили у Краматорську для мешканців Лимана», — каже вона.
Лиман тільки-но звільнили й цивільних туди не пускали.
«Якраз, коли ми приїхали, звільнили Лиман — це 20 км від Слов’янська. У мене там залишався батько, який не захотів кидати домівку. Я постійно за нього молилася, бо на відстані не могла нічим допомогти», — пригадує вона.
Батько Ірини пережив окупацію, а після звільнення міста донька знаходила людей, які привозили йому газові балони, гуманітарку. Він залишився один у п’ятиповерхівці та мав проблеми з їжею.
«Тато ходив до лісу й збирав гриби, щоб нагодувати котів, яких було багато у дворі. Він казав: Я можу потерпіти, у мене ще є запас енергії, а вони ж їсти хочуть»".
Ірина Єремиця. Фото: соцмережі жінки
У руїнах будинку Ірина знайшла улюбленого зайця 16-річної доньки, якого тій подарували на один рік, та її дитяче фото. У Словʼянську були десь три години. Каже — нічого було там робити.
«Це вже була не квартира, а суцільна руїна. Десь бачила частини свого холодильника, десь — ніжку від стільця».
Таким чином, за рік повномасштабної війни, що минув, Ірина кілька разів приїздила до України. Однак до Слов’янська вертатись більше не наважувалась. Бо дуже болить. Перед очима й досі залишки дому і атмосфера того жахливого жовтня, коли квітуче затишне місто нагадувало пустелю.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!