«Перевага у тих, хто швидше використав технологічну зброю і адаптував під неї свою стратегію»

Війна в Україні показує, що технології лише додаються до вже налаштованих воєнних дій. Бо це не вибір «артилерія чи дрони» — це «артилерія і дрони разом»

ІА «Вчасно»: Війну в Україні часто називають «війною технологій». У 2023 році віцепрем'єр міністр Михайло Федоров запропонував рівняння «мужність українців + технології — запорука майбутньої перемоги України». Наскільки правдивим Ви вважаєте це твердження? Які з сучасних технологій є найбільш впливовими в цій війні?

— Чим більше людство залежить від технологій для функціонування в певній сфері, тим більше ця технологія там домінує. Наприклад, професійно навчений солдат, оснащений старим АК-47 на полі бою, має перевагу над погано навченим солдатом із найсучаснішим спорядженням і бронежилетом. Проте в повітрі картина змінюється: професійний пілот на МІГ-29 радянського оснащення з радянськими ракетами буде у більш невигідному становищі у бою із погано навченим пілотом SU-35 із сучасним радаром та активованими керованими ракетами. Як бачимо, вплив сучасних технологій багато в чому залежить від сфери їхнього використання. З огляду на це, очевидно, що перевага в того, в кого кращі технології. Проте існують ключові моменти, за яких технології не мають великого впливу на полі бою.

Наприклад, навіть обмежена перевага електронних технологій може перетворитися на велику перевагу на полі бою. Ми говоримо про використання радіоелектричних пристроїв: вони порушують електромагнітне випромінювання та використання цих радіозв'язків для пошуку інформації, створення радіолокаційних перешкод для наведення засобів зв’язку. Наведу практичний приклад — багаторазове використання росіянами світлових авіабомб. В районі Авдіївки вони використовували крилаті керовані ракети: це негативно вплинуло на хід бойових дій в тому районі. Радіоелектронні технології мають змогу порушувати точність таких ракет, і це може докорінно змінити перебіг подій. Особливо це стосується високоточної зброї, коли навіть незначний збій цієї точності за допомогою сучасних технологій дуже цінний. Чим більше ми залежимо від цих технологій, тим більше маємо інтегрувати на полі бою. І тим більше можемо завдати шкоди окупантам та зберегти життя.

Війна в Україні показує, що технології лише додаються до вже налаштованих воєнних дій. Це не вибір «артилерія чи дрони» — це «артилерія і дрони разом». Технологічні розробки також можуть зробити деякі системи зброї або операційні тактики застарілими. Радіоелектронні системи впливають на цей розвиток, проте ми не можемо назвати цю війну саму по собі технологічною.

— Наскільки важливими Ви вважаєте сучасні технології, інтегрованими в цю війну? Чи можемо ми порівняти таку інтеграцію між українською та російською армією?

— Розглядаючи це питання з інформацією із відкритих джерел, я припускаю, що Україна набагато спритніша в інтеграції технологій і здатна швидше навчитися користування ними. З іншого боку, не можу недооцінювати росіян. Наприклад, українці раніше інтегрували повітряні системи, такі як дрони та безпілотники. Проте росіяни вивчають ці елементи та адаптують радіоелектронні прилади для протидії українським літальним апаратам. Вони вчаться в українців і пристосовуються до нових викликів.

На війні завжди виживає найсильніший. Найефективніша техніка визначається на практиці, а ефективні системи автоматично засвоюються усіма сторонами на полі бою. І тут перевага в тієї сторони, що швидше використала таку зброю й адаптувала під неї свою стратегію. Наприклад, бачимо як українці використовують морські безпілотники для атаки російського воєнного флоту. Не можу впевнено визначити, чи полягає успіх таких операцій саме в морських дронах і така зброя є вирішальною в сучасній війні. Або ж це може свідчити про те, що росіяни не були готові до протидії цій зброї.

Проте, з огляду на технологічний рівень російських кораблів у Чорному морі, бачимо: вони не мають відповідних радарів та IRS на інфрачервоних датчиках, аби вчасно виявити українські дрони. Це чудовий приклад, коли українцям вдалося використати технологічну прогалину ворога на свою користь й отримати перевагу. Попри те, що вона тимчасова, це мало великий вплив на ситуацію в Чорному морі. Якщо ми додамо до цього рівняння F-16, рівень переваги буде ще вищим. Оскільки, яким би гарним не був дрон, літак із ракетою є більшою загрозою для корабля.

Якщо порівняти інтеграцію технологій, маємо складне поєднання їхньої кількості, промислові можливості, бажання та змога змінити військову стратегію для адаптації цих технологій. На мою думку, українці мають перевагу в готовності до змін, проте росіяни мають перевагу в кількості. Росіяни розпочали війну з використанням безпілотників саме в складі комплексів розслідувального типу «Орлан». Проте з того моменту українські безпілотники зазнали значного розвитку і якісно уражають цілі. Той, хто швидше знайде спосіб адаптуватися до сучасних технологій, має перевагу.

— Інші типи сучасних технологій — штучний інтелект та кібервійна — також часто використовуються в цій війні. На Вашу думку, який це має вплив?

— Я можу уявити, що дрони все більше будуть інтегровані в роботу піхотних підрозділів. Розвідка на місцях може бути замінена безпілотником, проте все одно для ведення битви йому знадобляться тактика та професійні піхотинці. Інтеграція сучасних технологій буде системною і, ймовірно, матиме вплив на наявність переваги певної сторони у бою.

Ми також не можемо переоцінювати використання технологій. Наприклад, кібератаки не є настільки важливими, коли йдеться про війну. Є декілька таких дискусій, коли говоримо про кібератаки на москву. Проте, що буде потім? 24−27 годин блекауту не настільки важливі й не матимуть впливу на полі бою. У цьому випадку, я вважаю, що кіберзброю переоцінюють.

Бойові дії у стилі Другої Світової війни, але із додатковим використанням сучасних технологій, мають бути ключовою розробкою української армії в цьому році

— Окрім теперішньої війни в Україні, чи можуть технології вплинути на стратегічну стабільність у глобальному сенсі?

— Ключем до стратегічної безпеки та стабільності є якість армії західних країн. Окрім цього, ми повинні переконати путіна та його найближче оточення, що успіху в Україні вони досягти не зможуть. Аби зробити ці переконання надійними, НАТО потребує надзвичайно сильної армії та здатності адаптуватися до інтеграції сучасних технологій. Вони є дуже важливими та можуть мати вирішальне значення, коли використовуються масово й глобально. Якщо різниця в інтеграції технологій стає великою, це має вирішальний характер. З цією тезою повертаємося до дискусії щодо готовності до адаптації та готовності вести бойові дії загалом.

Я надам дуже практичний приклад. Якщо ми маємо канцлера Шольца, який вагається щодо готовності адаптації, використання зброї стримується — все це має великий вплив на перебіг подій. Питання розвитку технологій та їхньої інтеграції є важливим для глобальної безпеки, проте головним залишається бажання їх використовувати.

— Це бажання та готовність адаптуватися у більшості випадків є політичним рішенням. Проте, які зміни мають бути впроваджені в озброєнні України та при проведенні військового вишколу?

— Британський експерт Джек Уотлінг надав влучне зауваження щодо обмежень для успіху українського наступу у 2023 році. Найважливішим моментом є те, що Україна була неспроможна діяти як комбіноване військо. Це складний момент, адже головна ідея такого війська полягає в спільній дії родів військ: коли кожна частина армії готова адаптуватися до іншої. Тут потрібно знати не лише, що ця частина виконує сама, а й те, що роблять інші. Військо має бути достатньо навченим та адаптованим для вчасних змін. І це не те, чого можна досягти одномоментно. На щастя, в росіян також відсутня така система ведення війни.

Складність полягає в тому, що навчитися захищати статичну позицію набагато легше, ніж навчитися спільних дій родів військ. Проте, аби зламати добре укріплену лінію фронту, потрібен саме такий підхід. Бойові дії в стилі Другої Світової війни, але з додатковим використанням сучасних технологій мають бути ключовою розробкою української армії в цьому році. Бійці також мають залишатися в обороні та перенавчати власні сили, аби завдати якомога більше втрат росіянам та мати напоготові більш зрілий бойовий потенціал. Це в пріоритеті над інтеграцією технологій, що, звичайно, так само стають все більш вирішальними.

— Що охоплюють зміни в підході до навчення армії задля накопичення більш зрілого бойового потенціалу на практиці?

— Основним моментом є саме зміна тактики. Ідея полягає в тому, що Україна для створення комбінованого війська має провести масову мобілізацію, аби отримати й навчити достатньо людей для ведення бойових дій. Країна не мала часу, аби на достатньому рівні підготувати свою армію, адже частина збройних сил мала тримати рубежі. Звичайно, багато чому можна навчитися на практиці під час виконання бойових завдань. Військові із приголомшливою швидкістю вивчають нові тактики, проте так само навчаються і росіяни. Маємо розуміти, що обидві сторони покращують їх та вдосконалюються. Проте задля того, аби робити маневри з більшими підрозділами, бригадами й дивізіями та вести війну за допомогою спільних дій цих військ, має бути серйозний і специфічний рівень підготовки. Все має відбуватися в потрібний момент, і кожен повинен знати, що роблять інші. Очевидно, що досягти цього рівня важко, поки українцям доводиться безперервно воювати. Бійці з різних військових частин також мають відпочивати та перенавчатися після ротації. Ця позиція є дуже складною.

— На Ваш погляд, що має зробити Україна, аби мати змогу оновити свою армію до такого рівня? Чи можуть їй допомогти західні партнери?

— Немає жодних причин, щоб західні партнери відмовили у підготовці чи наданні інформації українським генералам. Питання в тому, чи зможе Україна отримати достатньо підрозділів з передової та дати їм час для проведення навчання. На це питання відповіді дати не можу, адже це залежить від рішень генерала Сирського. Це складно, адже очевидно: чим більше людей Україна забере з передової, тим важча там буде ситуація. Аби уможливити це, Європа має почати виробляти достатню кількість артилерійських боєприпасів, а Сполучені Штати мають вирішити власну внутрішню політику та постачати ефективне озброєння. Все, аби щоб українська оборона могла вистояти й мати змогу перенавчити достатню кількість війська задля зміни становища на полі бою.

— Якщо повернутися до теми сучасних технологій, важливим нюансом є те, що приватні й часто цивільні компанії, що виготовляють їх протягом вторгнення, надавали громадянам важливі системи та послуги. Україна успішно інтегрувала контракти з приватними компаніями в технологічне озброєння. Що це означає для стратегічної безпеки?

— Це справді важлива тема. Розглянемо Starlink, який був надійним інструментом зв’язку на полі бою. Проте цей так само прилад може вплинути на поле бою, якщо Маск вирішить припинити надання послуг Starlink над територією Криму або в частині Чорного моря. Це справді важливе безпекове питання: наскільки приватні та, особливо, міжнародні приватні компанії можуть співпрацювати з урядом і бути незалежними? Я вважаю, що в цьому випадку небезпечно давати приватним компаніям занадто багато свободи. Адже їхні інтереси полягають в прибутку від співпраці.

Звичайно, багато чого залежить від компанії: її розміру, продукту вироблення та розташування. Очевидно, що китайські компанії контролювати ще складніше ніж Starlink. Беру до прикладу Starlink через можливість компанії відновити більшість комунікацій в Україні, що стало життєво важливим доповненням до виконання військових завдань у бою. Але потреби та ініціативи приватних компаній мають керуватися державами в умовах успішної військової економіки. Приватні компанії часто працюють поза її показниками, тому складно прогнозувати таку співпрацю. Як ревізувати ці компанії? Зокрема, як контролювати Ілона Маска?

Теоретично до кінця року європейський потенціал має бути більшим, ніж російський

— Зважаючи на теперішній перебіг війни, які Ваші прогнози на 2024 рік?

— 2024 рік точно буде важким. Треба визнати, що Європа занадто пізно мобілізувала свою військову промисловість. До кінця цього року ми маємо просунутися набагато далі в цьому питанні. Rheinmetall (німецький машинобудівний та зброєбудівний концерн), наприклад, має виробити 155-міліметрові калібри у кількості 450 тис. до кінця року. Це ті цифри, що потрібні для забезпечення достатньої кількості артилерійських боєприпасів. Теоретично до кінця року європейський потенціал має бути більшим, ніж російський. Проте ми не враховуємо можливостей Китаю — це зовсім інший елемент. У 2024 році мета України полягає в тому, щоб утримати лінію фронту, поки ця підтримка надходить.

Також важливо зазначити, що попереду відбудеться низка виборів, результати яких можуть повністю змінити ситуацію. Сподіваюся, що нам вдасться витримати дедлайн в Європі, і вона сама по собі матиме змогу підтримати Україну на достатньому рівні. Надіюся, аби вибори в США розгорталися сприятливо для України, адже кандидат Трамп — це дуже небезпечна картка. Також цікаво подивитися на те, як зміниться ситуація на фронті, коли в Україні з’являться більш сучасні літаки та чим вони будуть оснащені. Якщо F-16 будуть оснащені відповідними радарами та відповідними ракетами, вони можуть почати постійне виснаження російських повітряних сил. Тут маємо рівняння Ланчестера: коли невелика перевага на початку, якщо їй дати достатньо часу, починає збільшуватися і переростає у велику перевагу.

Маю підозру, що це може статися в Україні у 2024 році. Це не призведе до повної переваги в повітрі, адже може не вистачити літаків і пілотів. Але, попри це, багато чого може змінитися: наприклад, ситуація над територією Криму біля Чорного моря, де повітряна позиція росії набагато вразливіша. Крим є вирішальною точкою війни, адже це одна з окупованих територій України, яку путін не може дозволити втратити. Але це дуже важка територія. Я не очікую змін там цього року, але розраховую на створення основи для переваги в майбутньому.

Авторка: Катерина Гора