«Твоє ім'я звучить і сяє в моїй донецькій стороні»: що пов’язує Тараса Шевченка з Донбасом

Це лише декілька цікавих фактів і подій з різних років та століть. Але насправді їх в десятки разів більше. З повною версією видання можна ознайомитися за посиланням.

1851 рік

За свого життя Тарас Григорович ніколи не бував на Донбасі, але з краєм його пов’язували друзі, знайомі, родичі. Одним з таких друзів був наказний отаман Азовського, а пізніше Чорноморського козацького війська Яків Кухаренко. Він не тільки шанував поета, а й підтримував його морально й матеріально. Це до нього мріяв Тарас «податися на Чорноморщину» і відпочити деякий час після тяжкого заслання.

1857 рік

6−9 червня — зустріч у Лебедині Тараса Шевченка із поетом Михайлом Петренком, уродженцем міста Слов’янська, автором вірша «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю». Вірш дуже вразив Шевченка, і він переписав його до свого записника.

1860 рік

Євграф Ковалевський, міністр народної освіти у Російській імперії, за освітою гірничий інженер, що працював на Донбасі, посприяв скасуванню цензурної заборони творів Шевченка.

1861 рік

28 лютого — Феоктист Хартахай, грек із села Чердакли, що на Донеччині, несе на своїх плечах труну з тілом Тараса Шевченка від Академії мистецтв до Смоленського кладовища. На могилі сказав прощальне слово:

«Сумно і страшно вимовити: „Тарас Григорович помер!“ Україно, мати ти наша, де твоя утіха, де витає і що тепер робить?.. Матінко наша, Україно, степи наші, могили, Дніпро широкий, небо наше синє! Хто нам пісню заспіває і про нас згадає! Хто нас так щиро любитиме і за нас душу положить! Тарас Григорович у труні споряджений на той світ! Затих, замовк наш соловейко навіки! Україно, Україно! Де твій син вірний? Мово українська! Де твій батько, що так тебе шанував, що через нього і тебе ще більше поважати стали?.. Спи ж, тату, поки правда з кривдою силу міряти будуть, поки правда запанує на світі!».

1899 рік

25 лютого — з нагоди 85-ї річниці з дня народження Т. Г. Шевченка в Бахмуті в учительській бібліотеці земських шкіл Бахмутського повіту відбуваються перші Шевченківські читання. Їх ініціатором став місцевий вчитель і поет Микола Чернявський, автор «Донецьких сонетів» (1898 р.).

Український банкір, промисловець, громадський діяч і меценат Алчевський Олексій Кирилович, засновник м. Алчевськ (Луганська обл.) зініціював відкриття у місті Харкові першого пам’ятника Т. Г. Шевченку (роботи скульптора В. Беклемішева).

1911 рік

30 січня — «Народна газета Бахмутського повіту» (рос.) вміщує замітку «Пам'яті Шевченка». В ній зазначалося, що Бахмутська міська дума виділила і передала Шевченківському комітету на відзначення 50-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка гроші для будівництва пам’ятника поетові у Києві. Це перша публікація в місцевій газеті про вшанування пам’яті Кобзаря на Бахмутчині і Донбасі.

1914 рік

18 лютого — макіївський священик П. Євсеєвський видає вказівку не проводити урочистої панахиди до 100-річниці з дня народження поета.

21 лютого — газета «Бахмутська копійка» (рос.) вміщує статтю «Крамольний поет». Зокрема, в статті зазначалося: «Ледве чи не повсемістно, за винятком столиці, вшанування пам’яті поета не дозволено… безглузда і конфузна для держави картина: народний поет… витравляється з пам’яті народної».

24 лютого — газета «Бахмутська копійка» (рос.) вміщує статтю «Пам'яті українського батька», відзначаючи: «Т. Г. Шевченкові не хочуть простити тому, що він писав на своїй рідній мові, для свого рідного народу, жив його життям і приніс йому себе в жертву».

28 лютого — газета «Бахмутская копійка» повідомляє: «Бахмутське музично-драматичне товариство» з нагоди 100-річчя від дня народження українського поета і демократа Тараса Григоровича Шевченка організувало і провело Шевченківські літературні читання. Читання розпочалися співом всіх присутніх пісні «Реве та стогне Дніпр широкий». Члени товариства прочитали уривки з поем поета «Сон», «Наймичка», «Гайдамаки», «Катерина». Закінчилося читання театралізованою виставою «Назар Стодоля» за п'єсою Т. Г. Шевченка. У Народному домі зібралося більше 500 жителів міста і ближніх сіл".

Грудень — з виставою «Назар Стодоля» члени Бахмутського музично-драматичного товариства протягом 1914 року виступили перед учнями Кам’янської агрошколи (м. Сіверськ), де навчався майбутній поет Володимир Сосюра, а також, в Слов’янську, Лисичанську, Костянтинівці і Юзівці.

1917 рік

Серпень 1917 року — Микита Шаповал (відомий український науковець і політичний діяч, член Центральної Ради, родом з Бахмутського повіту) видає брошуру «Шевченко і самостійність України».

Саме в цей час шахтарі соляної шахти «Микола» (нині с. Володимирівка) збирають віче, на якому одним з питань розглядають виділення грошей на відкриття при правлінні шахти української читальні імені Т. Г. Шевченка. За ініціативи шахтарів В. Г. Чумаченка, С. П. Маслака, М. О. Чернишова і В. К. Ворони при цій шахті будується клуб (1922 рік) імені Т. Г. Шевченка.

1919 рік

У Слов’янську вулицю Харківська (від центра міста — майдану Революції до скверу трикутної форми) назвали ім'ям Т. Г. Шевченка.

1920 рік

Лютий — Бахмутський повітовий революційний комітет приймає постанову «на влаштування Дня пам’яті Т. Г. Шевченка асигнувати 50 тисяч карбованців, оголосити 26 лютого 1920 року на території повіту неробочим днем».

У Бахмуті вийшла книга «Тарас Григорович Шевченко (26 лютого 1861−26 лютого 1920» (російською мовою), видання Бахмутського районного відділу народної освіти, автора не названо. Книжка мала 10 сторінок, наклад — 1000 примірників.

Зазначимо, дати вказані за юліанським календарем, а зараз ми живемо за григоріанським. Різниця у них в 13 днів.

1922 рік

Грудень — Донецький губернський відділ народної освіти приймає рішення про відзначення пам’ятних дат в школах Донеччини, в тому числі роковин Шевченка.

1923 рік

Березень — шахту біля селища Лиса Гора в Гришино назвали іменем Тараса Шевченка. Біля шахти встановили пам’ятник поету.

Вересень — вшанування пам’яті Тараса Шевченка в новоствореному Бахмутському районі: 1 вересня відкрилася нова школа для дітей шкільного віку сіл Карпівка, Михайлівка, Деконське, Стряпівка і Яма. Навчатись прийшли більше 200 учнів. Відкрив новий навчальний заклад для дітей селян та шахтарів голова районного виконкому Георгій Хряпін. Він оголосив рішення Бахмутського райвиконкому про присвоєння школі імені Тараса Григоровича Шевченка.

Рішенням загальних зборів Харламівського солерудника змінюють назву свого підприємства на «солерудник імені Тараса Григоровича Шевченка».

1933 рік

9 березня — друкується перший переклад «Заповіту» Т. Шевченка румейською мовою (кримсько-грецька мова — мова приазовських греків, — прим.), який зробив донецький поет грецького походження Георгій Костоправ.

1937 рік

У Сталіно (Донецьк) розпочато будівництво кінотеатру імені Т. Г. Шевченка.

1939 рік

Широке вшанування на Донеччині пам’яті Т. Г. Шевченка з нагоди 125-річчя з дня народження. Так, 4 лютого 1939 року горлівська газета «Кочегарка» повідомила, що 3 лютого в палаці культури шахти «Кочегарка» виступили артисти Київської філармонії (О. Савицька, Нік, Малько, Дашевська, письменник Вільховий П. Я. та інші). На концерті були присутні 1500 глядачів. Сам концерт транслювали по місцевому радіо. Звучали пісні на вірші поета: «Якби мені, мамо, намисто», «Реве та стогне Дніпр широкий», «У тієї Катерини», «Зацвіла в долині червона калина», поема Т. Шевченка «Катерина».

5 вересня — у Донецьку на вулиці Артема відкривають перший в Україні двозальний кінотеатр імені Т. Шевченка на 600 місць.

Цього ж року зібрали кошти на спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку у Бахмуті. В стінах Кам’янської агрошколи, яку в свій час закінчив поет Володимир Сосюра, виникла пропозиція про збір коштів на будівництво пам’ятника Великому Кобзареві в шкільному парку. Цю ідею підтримали студенти Артемівського учительського інституту та шахтарі солешахти імені Шевченка. Грошей, зібраних в селищі Яма (нині Сіверськ), вистачило на виготовлення погруддя геніальному Кобзареві (6000 крб.) Коштів жителів Бахмута (11 800 крб.) вистачило на спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку в міському парку.

1951 рік

Вчитель фізики Т. Лягуша (середня школа № 1 шахти 1−2 «Добропілля») разом з учнями їде на екскурсію до Києва. Звіт про екскурсію роблять так: макет столиці України, в його середині зображено портрет Тараса Шевченка. Навкруги фотографії видатних людей, українських письменників і поетів, а також шкільні фотографії визначних місць Києва. Звіт прикрасили українськими піснями та віршами.

1954 рік

У Слов’яногірську встановили пам’ятник Тарасу Шевченку.

1955 рік

У Слов’янську встановлений пам’ятник Т. Г. Шевченку. П'єдестал невисокий, прикрашений ліпниною. Зверху, на камені, в задумі сидить Т. Г. Шевченко. Пам’ятник простояв більше тридцяти років.

8 вересня — на бульварі Шевченка у м. Сталіно відкривають пам’ятник

Т. Шевченку. Скульптори М. Вронський, О. П. Олійник, архітектори В. О. Шарапенко та Є. Є. Шарапенко. Загальна висота пам’ятника 8 метрів. Бронзова скульптура поета має висоту 3,5 метра.

1962 рік

28 жовтня — Костянтинівський завод «Автоскло» дарує Канівському музею-заповіднику «Могила Т. Шевченка» портрет Кобзаря, виконаний на світлочутливому склі рентгенівським промінням, а навколо портрету — герої творів поета.

1964 рік

20 травня — в кожній школі Амвросіївського району є Тарасова алея. У Золотоярівській, Кутейніківській, Федорівській, Луганській та інших школах учні закладають 14 скверів на честь Кобзаря. Школярі Димитрівської, Маринівської та Ульянівської середніх шкіл саджають три дубові гаї. Одночасно народжується зелена алея вздовж шляху Амвросіївка- Василівка. Всього в районі висадили 20 тис. дерев, 30 тис. кущів.

1970 рік

21 червня — газета «Вечерний Донецк» розповідає про двоюрідну правнучку поета — Ольгу Іванівну Шевченко з с. Пантелеймонівка (Ясинуватський район Донеччини).

1977 рік

Шевченківську премію за постановку та виконання головних ролей у фільмах «В бій ідуть тільки „старики“» і «Ати-бати, йшли солдати» отримує Леонід Биков, уродженець Донеччини.

1982 рік (за іншими даними у 1987 р.)

У Святогірську на вулиці Піонерській встановили пам’ятник Тарасові Шевченко, виконаний із оргскла.

1989 рік

14 січня — у приміщенні Донецького державного університету відбулася перша частина установчих зборів Донецької обласної організації Всеукраїнського Товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка (ДТУМ).

1991 рік

20 лютого — газета «Сільська Донеччина» друкує інформаційний матеріал В. Журавля «„Катерина“ на донецькій сцені». Автор зазначає, що постановка ще до прем'єри викликала значний інтерес. «Так, телебачення готується до зйомок фондового запису „Катерини“, з канадським імпресаріо Криптоном ведуться переговори про зарубіжні гастролі. Передбачаються виступи в західних областях України, у Києві та на півдні республіки —- батьківщині М. Аркаса».

21 лютого — прем'єра опери «Катерина» Донецького театру опери та балету на сцені театру імені Артема.

Заслужений вчитель України З. Г. Сьомік створює в тодішній Артемівській школі № 24 (нині м. Бахмут) музей «Тарас Шевченко та українська культура».

1992 рік

16 січня — вихід у світ під опікою Донецького обласного товариства української мови ім. Т. Г. Шевченка першого числа щотижневої газети «Східний часопис» (виходила у 1992−1997 рр., місячний наклад 20 000−40 000 примірників)

1994 рік

У Донецькому видавництві РВП «Лебідь» виходить книжечка у 27 сторінок накладом у 1000 примірників про кобзаря. Її автор — вчитель А. В. Шевченко, а його краєзнавчий нарис має назву «Т. Г. Шевченко та Донеччина». Це перша спроба в історії краєзнавства Донеччини узагальнити історію вшанування пам’яті великого Кобзаря донеччанами.

2000 рік

До 160-річчя першого видання «Кобзаря» побачила світ невеличка книжечка «Маріупольський вінок Шевченкові». Автор — Павло Мазур. Автор розповідає про Ф. Хартахая, книгарню «Кобзар», що відкрилась у Маріуполі у 1918 році, про І.Баранникова, автора першого пам’ятника Кобзареві в Маріуполі, Петуся — художника-ілюстратора маріупольського «Кобзаря» 1920 р., М. Фененка — маріупольського дослідника топоніміки.

2001 рік

15 вересня — газета «Наш дом» розповідає про те, що пам’ятник великому Кобзарю віднині прикрашає Новогродівку. Сквер також тепер носить ім'я Кобзаря. Історія створення пам’ятника пов’язана з містом-побратимом Новогродівки — Калушем Івано-Франківської області. Мешканці Калуша допомагали створювати у Новогродівці першу українську школу, надсилали шкільні підручники українською мовою. Жителі Калуша подарували новогродівцям бюст Кобзаря.

2002 рік

22 травня — відкривається літературно-художній музей Т. Г. Шевченка у приміщенні Донецької обласної універсальної наукової бібліотеки імені Н. Крупської. Початок музею дала приватна колекція Володимира Костянтиновича Портянка. Музей представляє поетичну та мистецьку спадщину поета — понад 1000 експонатів: видання «Кобзаря» другої половини ХІХ-початку ХХ століття, а також практично всі, які видавалися в Україні та Росії з 1946 по 2001 роки; твори поета болгарською, польською, словацькою, грузинською, іспанською, французькою, німецькою, англійською, циганською мовами; видання творів поета українською діаспорою Канади, США, Австралії; мініатюрна Шевченкіана; місцевий матеріал, пов’язаний з ім'ям Т. Шевченка; експонати театральної шевченкіани Донбасу.

2005 рік

11 січня — газета «Акцент України» друкує матеріал В. Бардар про праправнучку брата поета Йосипа Шевченка Н. П. Павлось (дівоче прізвище Бондаренко), яка мешкає у Горлівці, «з печаткою державного лицемірства».

16 червня — газета «Донеччина» друкує матеріал О. Винниченко «Праправнучка Кобзаря живе у Вуглегірську» про Г. Л. Шиманко. Вона є двоюрідною праправнучкою Шевченка по лінії старшого брата Кобзаря — Микити. У рідної сестри Галини Шимонко, що мешкає в Києві, зберігається сімейна реліквія — перше видання «Кобзаря» з дарчим написом поета брату Микиті, яка передається з покоління в покоління.

2011 рік

У Слов’янську виходить книга В. І. Романька «Слов'янськ літературний: перша половина ХІХ-початок ХХІ століття», в якій вміщені вірші поетів В. Півня та В. Щербатюк, присвячені Т. Шевченку. У книзі є окремий розділ «Тарас у душах та пам’яті слов’янців». В. Романько відзначає любов мешканців міста до Тараса: у місті встановлено пам’ятник Т. Шевченку, центральна вулиця носить його ім'я.