Колаж з фото Ігоря Луценка та з Твіттеру
«У Вугледарі немає планових відключень, як і аварійних. Проблеми з електрикою відсутні, бо електрики немає давно. Про неї просто не згадуєш, бо електроенергія тут - максимально абстрактне, теоретичне поняття; спомин про інший світ, який лишився назавжди у минулому», — пише активіст і нині аеророзвідник Ігор Луценко на своїй сторінці у Фейсбуці.
Боєць зазначає, що навіть вирахував, коли приблизно зупинилось життя в місті: відривні календарі на місцевих кухнях лишили в спокої з середини березня. Тоді, пише Ігор, якась сила змусила більшу частину людей швидко, лишаючи недопаковані речі, залишити це місто, щоб до сих пір не повернутися.
«Мабуть, це та сила, котра наробила стільки дірок і тріщин у склопакетах, котра візерунком віспи промалювала стіни багатоповерхівок. Люди втікли звідси, лишаючи все, крім най-найціннішого, а згодом зайшли ми, жителі сталевих дощів», — пише Ігор.
Чоловік ділиться спогадами: коли він вперше влітку заїхав сюди, кілька кварталів класичного міста серед степу здалися йому дуже схожими на рідну Борщагівку, де він виріс.
«Після місяців поневірянь окопами під Бахмутом і Лисичанськом, заїхати у район кам'яних дев'яти- і п'ятиповерхівок, мені, котрий виріс у таких же точнісінько дворах - було все одно, що рибі, викинутій на берег, повернутися у воду, — ділиться відчуттями Ігор. — Я відчував захист і затишок, попри артобстріли. Ховатися у бетонних лабіринтах набагато краще, ніж у зелені, котра якщо і закриває, то не захищає».
Темнота панельних будинків нагадувала Новий рік. На рідній Борщагівці регулярно на новорічну ніч квартали не витримували навантаження і гасли, і це лишило у його дитячій пам'яті міцний слід.
«І ще з тієї ж пам'яті виринули спогади, як на «Борщазі» ми зимовими вечорами збивалися дітьми у зграї, носилися хижо кварталами і вчиняли різні капості, інколи жорстокі», - написав Луценко.
«Місто. Темрява, періодичні вибухи і рух невидимих людей. Десь поруч від нас працюють танки чи гармати, шиплять ракети птуристів, бринять дрони у небесах. Звуки дуже різкі, радянські панельки резонують і підсилюють їх, височать у нічне небо темними брилами, зловісно. Зловісні будинки затишні мені; як і багато років тому, я граю між ними у гру; різниця з дитинством - у тому, що у ту гру тепер грають геть усі», — написав Ігор Луценко.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!