Валерія Суботіна майже рік провела у російському полоні.
Фото журналістам "Вчасно" надала Валерія Суботіна
Сьогодні, 26 червня, українська делегація організувала додаткову зустріч під час 53-ої сесії Ради ООН з прав людини у Женеві на тему порушень рф прав людини, прав жінок, воєнних злочинів проти людяності під час війни проти України, інших злочинних дій росії.
На ній про найтяжчі тортури, які довелося майже рік переживати в російському полоні, розповіла захисниця Маріуполя Валерія Суботіна (позивний «Нава»).
Так, на початку повномасштабного вторгнення росії дівчина мобілізувалася за власним бажанням в пресслужбу полку «Азов». В оточеному Маріуполі під звуки вибухів «Нава» вийшла заміж за коханого прикордонника Андрія Суботіна, проте за три дні після одруження коханого Валерії вбили росіяни. Окупанти морально знущалися над жінкою, яка втратила свого чоловіка.
«У полоні, під час багатогодинних допитів, росіяни переконували мене в тому, що мій чоловік живий, адже я не бачила його тіла, примушували сумніватися і плутатися у власних спогадах. Згодом — безсовісно стверджували, що саме український снайпер вбив мого коханого. Вони намагалися психологічно зламати мене і згодом погрожували, що чекатимуть мене на могилі мого Андрія. Виводили мене з себе, ницо зачіпаючи його пам’ять. Лише по поверненню з полону я дізналася, що тіло мого чоловіка вони так і не віддали», — розповіла Валерія Суботіна.
Окупанти намагалися невпинно залякувати Валерію тим, що в разі її повернення в Україну дівчину знайдуть і вб’ють, тож єдиним вибором, за їх версією, було залишитися з ними.
«Вони виводили мене з камери пізно ввечері та роздягали, викручували руки через мої патріотичні татуювання, душили та били. Здійснюючи опір їх діям, я отримувала більше застосування сили у відповідь, але не могла скоритися та робити те, чого вони вимагали — визнати окуповані ними території приналежними до країни-агресора. Як і не могла давати свідчень проти своїх побратимів, розкривати секретну інформацію, а вони хотіли від мене саме цього», — поділилася Валерія Суботіна.
На допитах захисниці щоденно казали, що Україну знищено, що ніяких обмінів не буде, тому єдиний вихід — підписати документи про співпрацю. «Наві» казали, що в Україні її вже ніхто не чекає. Як дівчина дізналася після обміну, її єдина рідна людина — бабуся — померла в окупованому Маріуполі.
«До неї приходили представники агресора і говорили, що я вбивця і нині вбиваю російських дітей. Над нею, беззахисною літньою жінкою морально знущалися, коли я не могла її захистити. Її серце цього не витримало».
«Наву» фізично примушували дати брехливе інтерв'ю про нібито наявних в «Азові» нацистів та злочини українських військових проти цивільного населення, які насправді вчинили російські військовослужбовці.
«Аби я погодилася на інтерв'ю — мене відправили в карцер взимку. Це дуже маленьке приміщення у підвалі, в якому неможливо зігрітися з одиночними камерами. Я постійно чула там, як б’ють моїх побратимів. Чула, як їх б’ють і на допитах. Іноді росіяни робили це навмисно, щоб переконати мене піти на їх умови. З цією ж метою вони карали жінку-військову, яка перебувала зі мною в одній камері. Вони били мене і її по ногах, примушуючи сідати на шпагати. Заставляли нас присідати по 600 разів, що вбиває і без того слабкі через погане харчування і практично повну нерухомість суглоби. Та згоди на таке інтерв'ю я все одно не дала», — розповіла Валерія.
Окрім фізичного знущання, до дівчина домагалися:
«У присутності начальника закладу, де мене утримували, четверо співробітників ФСБ напідпитку, разом зі своїм керівником, погрожували мені зґвалтуванням та вагітністю з метою втримати мене в росії їх дитиною. Після цього мені довелося сховати шматок скла в підлозі камери, аби в разі реалізації їх погроз прийняти кардинальні міри щодо себе».
У полоні росіяни фактично доводили дівчину до самогубства.
«Однак, через те, що вони відібрали у мене будь-яку мотивацію до самозбереження, забрали у мене моє майбутнє — мені нічого було втрачати. Тож я витримала це і дочекалася обміну, та я не знаю, чи всі витримають.
Єдиний сенс мого життя зараз — боротися за тих, хто все ще в цьому російському пеклі. Захисники Маріуполя, замість обіцяного достойного полону в три-чотири місяці, отримали випробування гірше «Азовсталі», де нас обстрілювали з усіх можливих видів озброєння. Поки я виступаю перед вами, в цю саму хвилину, когось з них б’ють, принижують… Як можна, знаючи це, спокійно жити? Я — не можу. Я ніби все ще на Азовсталі — з загиблими, тіла яких нам не віддають. І в полоні — з тими, кого мучать там, на чужині", — так «Нава» завершила свою промову.
Після виступу української делегації у Женеві на знак поваги зал встав. Свою підтримку висловили посли Польщі, США, Великої Британії, Чорногорії, Японії, Грузії та Естонії.
Окрім Валерії Суботіної, до складу української делегації увійшли Сергій Алексун — звільнений з полону захисник Маріуполя, Анастасія Меркотан — дружина військовополоненого, котрий ще досі перебуває в полоні, Вікторія Цимбалюк та Тарас Бобровський — представники Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.
Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!