Презентація антології українських письменників Донбасу «Порода» цієї осені стала однією з найяскравіших подій у літературному житті України. Видання було представлено на Львівському форумі, а також презентоване у містах східного регіону і Києві. Книжку вже називають проривом і незаперечним доказом того, що Донбас завжди був і залишається українським. Про виникнення ідеї створення збірки «Порода» і те, як твори авторів зі сходу змінюють ставлення до Донбасу, редакції «Вчасно» розповіли керівник проекту Станіслав Федорчук і письменник Дмитро Білий.

ІА «Вчасно»: Презентація книги «Порода» під час Львівського форуму видавців викликала резонанс серед експертів. Що саме сколихнуло людей?

Станіслав Федорчук: На Львівському форумі книга «Порода» взяла дві номінації: увійшла в 20-ку золотих творів за версією Укрінформу та «Десять сенсацій» за версією Громадського ТБ.  Раніше такого продукту не було. Всі антології, що укладалися, мали суто регіональне значення і не претендували на загальноукраїнську аудиторію. На початку 2000-х років вийшла збірка молодих письменників Донеччини, але хто знав про неї поза межами області? Майже ніхто.

Антологія покликана показати не окремішність літератури Донбасу, а її органічність з усією українською літературою. 

Станіслав Федорчук

У нас на Львівському форумі було достатньо обличч, хто не соромився розповідати про себе, презентувати себе в цій книзі. Це Сергій Жадан, Олексій Чупа, Любов Якимчук. Усі вони вже мають свою аудиторію, впізнаванні читачами. Звичайно, успіх презентації книги був багато в чому завдяки цим авторам.

У нас вийшов досить амбітний проект: під однією палітуркою зібрані дуже різні голоси, і це вийшло досить органічно. Не скажу, що антологія постмодерна, тут представлені письменники різних поколінь.

Взагалі антологія покликана показати не окремішність літератури Донбасу, а її органічність з усією українською літературою. Всі ті теми, що в різні періоди хвилювали українських митців, відображені в творах й місцевих авторів.

- Чому виникла ідея створення антології?

- Ця книга не творилася  зараз. Ідея виникла ще в 2014 році в упорядників Микити Григорова та Веніаміна Білявського, які стали вигнанцями, виїхавши з окупованого Донецька. Вони вирішили створити такий собі «Ноєв ковчег»,  зібрати усіх авторів сходу в одному «місці», зробити це у вигляді книги. Весь цей час задумка залишалася лише ідеєю.

Керівник проекту "Порода" Станіслав Федорчук

Про втілення її в життя почала йти мова в жовтні минулого року,  коли з письменником та поетом Сергієм Жаданом взяли проект під нашу опіку і почали шукати можливість видання антології.

Скажу не приховуючи: більшість людей, з ким говорили, або відверто висловлювали небажання підтримувати проект, бо з Донеччиною та Луганщиною пов’язано багато негативу, або вважали, що це непотрібно, і антологія нічого не змінить: «Не витрачайте сили, спускайтеся на землю».

Але більшість нашої команди – ідеалісти, які були переконані, що у антології є майбутнє. Нарешті вдалося знайти  можливість для видання книги, благодійний фонд «Відродження» оплатив друкування накладу в 2 тис. примірників. Половина книг буде роздаватися по бібліотеках, половину плануємо продати.

- Яким чином обирали авторів, чиї твори увійшли до антології «Порода»?

- Письменників з «Породи»  можна умовно розділити на три категорії. Перша – це автори-класики, які вже давно є членами Спілки письменників та здобули премії, чия творчість вивчається в школах та вишах, давно впізнавані в Україні. Василь Стус, Володимир Сосюра, Іван Дзюба – всі відомі імена.

Друга категорія – молоді письменники, які зараз друкуються чи друкувалися в 2000-х роках. Деякі з них стали дуже популярними вже після переселення в нові регіони, інші здобули меншу відомість, але вони також пишуть про рідну землю.

Саме в Донецьку автори книги виросли та сформувалися як особистості. Така ж ситуація і на Луганщині. Тобто кузня кадрів існувала.

Станіслав Федорчук 

До третьої категорії віднесли тих авторів, які не є вихідцями з Донеччини чи Луганщини, але пишуть про регіон, про війну, своєю творчістю досліджують те, що тут відбувається. Таких письменників лише троє – один з Києва та два іноземці.

Автор мав право надіслати до упорядників той текст, який він сам вважав найкращим, щоб показати себе в літературі. Довелося різати те що отримали, бо виходило аж 800 сторінок, прийшлося прибрати половину. Були обмежені обсягом книги, саме тому не всі автори ввійшли до антології. Звучали пропозиції зробити два чи навіть три томи, але через обмежений бюджет такої можливості не було.

Наша команда вірить, що настане час для доповнення і книжка ще не раз обійде Україну і не раз стане темою для дискусій, в першу чергу фахових, для культурологів, політологів, філологів. Антологія набагато ширше, ніж культурний зріз митців слова з Донбасу.

- Чому книгу назвали «Порода»?

-Перший варіант назви антології був «Світові - степові», але після обміркувань, вирішили, що це занадто великий замах. Тоді батько одного з упорядників запропонував назвати збірку «Порода». На Донбасі це слово сприймається стосовно вугільної промисловості. З одного боку, порода – це той непотріб, що залишається після видобутку вугілля.  А з іншого боку, в породі залишається багато корисних елементів, які треба навчитися витягувати.

Ще одне значення «породи» - приналежність до благородного роду. Більшість сучасних авторів, чиї твори увійшли до антології - переселенці. Саме ця категорія людей стає об’єктом стигматизації, письменники й на своїй шкурі відчувають, що місцеве населення очікує від них якогось негативу, а не творчих здобуток та нових книг. А цю тенденцію треба міняти.

Для оформлення палітурки, до речі, використали роботу відомого художника з Горлівки Петра Антипа, який також був змушений покинути рідне місто.

- Яким чином склалася доля тих письменників, що стали переселенцями?

- Автори антології – у своїй більшості вихідці Донецького національного університету з історичного чи філологічного факультетів. Це не випадковість: саме в Донецьку автори книги виросли та сформувалися як особистості. Така ж ситуація і на Луганщині. Тобто кузня кадрів існувала.

Хочу, щоб уся Україна знала про цих вихідців з Донеччини та Луганщини, щоб кожне місто чи село, куди вони переїхали, пишалися, що ці люди тепер є частиною їхнього культурного ландшафту.

Станіслав Федорчук

Певна кількість авторів належить саме цій землі, незалежно від того, куди поїхали далі. Дехто боляче переживає ці часи, дехто успішний, дехто ні. Наприклад, Олексій Чупа здобув популярність та визнання вже після переїзду, його почали активно друкувати, запрошувати за кордон. Любов Якимчук нарешті почали перекладати іноземними мовами. Але це не стосується всіх письменників, не всі стали видаваними. Деякі з них зовсім не можуть у своїй творчості торкатися теми війни, біженців.

Головна мета видання «Породи» - не сама антологія, це в першу чергу популяризація творчості письменників Донбасу.  Я хочу, щоб уся Україна знала про цих вихідців з Донеччини та Луганщини, щоб кожне місто чи село, куди вони переїхали, пишалися, що ці люди приїхали саме до них, що тепер вони є частиною їхнього культурного ландшафту.

Відомий історик з Донеччини Дмитро Білий, який у травні 2014 року покинув рідну Макіївку та оселився у Львові, лише завдяки презентації «Породи» вперше за три роки приїхав до рідного краю. Протягом декількох днів перебування в північній частині Донецької області не міг вдосталь надихатися степом – настільки скучив за малою Батьківщиною.

ІА «Вчасно»:  Дмитро, яка ваша робота увійшла до антології «Порода» і що саме Ви хотіли донести до читача?

Письменник, один з авторів антології "Порода" Дмитро Білий
Дмитро Білий: До книжки увійшов уривок з мого першого роману, написаного в 1999 році. З історико-містичного пригодницького роман обрали новелу, яка розповідає про складні часи на Західній Україні в кінці 40-х років, як східний українець потрапляє в ті події, його сприйняття та роздуми. Новела називається  «Іди і дивись».

Коли я переїхав жити до Львова, то побачив що тамтешні мешканці або нічого не знають про культуру Донбасу, або сповнені стереотипами. Ніби то Донеччина – це виключно пролетарії та шахтарі, які прокидаються під «гудок», думають лише про шахту чи метал. А наш край славетний письменниками, українською культурою, яка розвивається тут починаючи з XIII століття! Одним із завдань вторгнення ворога було зупинити розвиток українського Донбасу, зруйнувати економіку регіону, який швидко набирав обертів.

- Як зможе антологія «Порода» змінити ставлення до Донеччини?

-  Література - досить впливовий фактор на свідомість суспільства,  але це тільки один з факторів.  Потрібна цілеспрямована співпраця на рівні державних структур, освіти, літератури, щоб це була не одна збірка, а виходило якомога більше творів донецьких письменників. Зараз дуже потужний донбаський феномен у літературі. Це Любов Якимчук, Сергій Жадан, Олексій Чупа, Володимир Рафієнко… Не в образу іншим регіонам, я б сказав отакий потужний «гольфстрім» у літературі йде саме з Донбасу.

Ми розсіялися по Україні, але на відстані знаходимо спільні інтереси.

- Яких, на вашу думку, ще книг потребує Донбас?

- На Донбасі літератури не менше, ніж в інших регіонах. Останнім часом почали доходити українські видання набагато більше, ніж раніше. В мирні часи в Донецьку працював колосальний книжковий ринок, де  можна було знайти майже все. Справді, мало було української літератури, так на ті часи її  видавали мало взагалі.

Необхідна конкретна державна підтримка по відкриттю крамниць, щоб держава робила певні субсидіювання на книгарні, тоді ціни книжки не будуть такими «зашкварними», а доступними для всіх читачів.

Дмитро Білий

Зараз, коли почали діяти санкції проти ввезення літератури потужного конкурента, українські видавництва активізувалися. По насиченості книжками я б не сказав, що Донбас відстає від решти України. Що проблематичне -  необхідна конкретна державна підтримка по відкриттю крамниць, щоб держава робила певні субсидіювання на книгарні, тоді ціни книжки не будуть такими «зашкварними», а доступними для всіх читачів.

ІА «Вчасно»:  Станіслав, на якого читача розрахована книга «Порода», де її можна придбати?

Станіслав Федорчук: «Порода» розрахована на читачів віком 16+, в ній немає занадто «перепечених» текстів, книга достатньо зважена і акуратна. Сподіваємося, що її прочитають якомога більше людей, особливо ті, хто виступають в якості «експертів» Донеччини, її культури. Саме вони, виступаючи на центральних телеканалах, формують громадську думку. Нехай спочатку прочитають, а потім уже формують думку  суспільства про цей край, про людей які тут живуть, про культуру, про літературні школи. їх виступи та роздуми мають на базуватися на певному знанні, а не на політичних переконаннях чи прочитаних гаслах на транспарантах. Суспільство має розуміти, що Донецьк  - так само один зі стовпів української культури, як Київ чи Львів.

Придбати книжку можна або під час презентацій, ми обов’язково приїдемо на Донеччину в листопаді на літературно-художній проект «Кальміюс», або у видавництві «Легенда», де була надрукована антологія.

- Чи існують у вашій творчій команді наміри продовжити роботу щодо популяризації митців з Донеччини?

- Антологія «Порода» - лише частина великого проекту. На радіо «Свобода» вже записані декілька інтерв’ю з письменниками, на цьому ж ресурсі можна послухати уривки з їхніх творів, які читають самі автори. Вже існує домовленість з інтернет-телебаченням про організацію тематичних дискусій. Плануємо зібрати творчий десант хоча б з 10 письменників та поїхати на Донеччину та Луганщину, щоб поспілкуватися з читачами.

Можливо, буде окрема книжка з прямою мовою авторів  про своє життя, про суспільство. Іноді важливо не тільки дати голос автору через його твори, а дати голос як людині, особистості, що не менш важливо ніж видавати твори.

Завдяки нашим партнерам у рамках проекту «Книжка на Схід» з презентацією «Породи» ми побували в Бахмуті, Слов’янську, Краматорську, Дружківці, Лимані. Обов’язково приїдемо до Маріуполя, в рамках іншого проекту. Будь яка книжка не має власного голосу, голоси книжки - це її автори. Якщо вони будуть говорити з аудиторією, книжка буде жива.


Додати коментар