На базі Донецького національного технічного університету вчора відбулася дискусія щодо ролі освіти у розвитку національної стійкості України. Особливої актуальності ця тема набуває в умовах восьмого року військової та інформаційної агресії Російської Федерації, повідомляє «Вчасно».
Як зазначив у ході дискусії виконавчий директор Міжнародного центру оборони та безпеки (Естонія) Дмитро Теперік, національна стійкість — це доволі комплексне поняття, яке слід розглядати, враховуючи декілька аспектів.
«По-перше, національну стійкість варто розглядати через призму безпеки. Я думаю, жителі цього регіону добре розуміють, що безпека починається саме з освіти. Розвиваючи національну стійкість нації і суспільства, ми не можемо обійти питання якості освіти тих цільових груп, на які воно направлене. Тобто на студентів», — вважає експерт.
За його словами, стан національної стійкості слід моніторити не на рівні громад, міст чи націй: «Все починається з конкретного громадянина чи громадянки і його або її обізнаності щодо можливих загроз та навичок реакції. Реакція у кризові часи є основою для побудови національної стійкості. Якщо казати про освіту, то формальна та неформальна освіта — це якраз ті процеси, через які закладаються певні знання та навички. І якщо їх постійно практикувати, формуються саме ті патерни поведінки (звички діяти певним чином в конкретній ситуації, — ред.)».
Другий аспект національної стійкості, за словами Дмитра Теперіка — це світоглядні установки. Ті думки, які розділяють окремі групи населення.
«Ми кажемо про можливу геополітичну орієнтацію України, про такі речі як релігія, історична пам’ять і так далі. Якщо говорити про історичну пам’ять та геополітичну орієнтацію, не можна обійти стороною знову-таки формальну освіту. Як викладають історію у школах та університетах. Які установки закладаються в освітніх програмах. Цей комплекс і формує обізнаність конкретного громадянина щодо можливих загроз, можливих патернах поведінки під час кризи. І я бачу, що у освіти — ключова роль у формуванні національної стійкості», — зауважив експерт.
Водночас Міністр у справах ветеранів України, генерал-майор запасу Юлія Лапутіна навела приклади того, як Росія роками продовжує освітню експансію. За її словами, це — одна з геополітичних цілей країни-агресора.
Наприклад, в нашу країну Росія «проштовхнула» бухгалтерську програму 1С Бухгалтерія — у результаті випускники вишів, які вчилися бухгалтерському обліку, вміли користуватися лише російським програмним забезпеченням. При цьому за програмою роками приховувався інструмент збору даних про всю економіку України.
«Росія розглядає освіту саме як інструмент боротьби за уми, за свідомість тих країн, які вона називає „сусідами“ чи „конкурентами“, — розповіла Юлія Лапутіна. — Проти України ведеться саме смислова війна, яка є елементом гібридної війни і видом когнітивної зброї, яка спрямована на те, щоб поміняти світоглядні переконання. Саме через освіту це можна зробити найефективніше. З дитячого садка і школи, а потім вже інших навчальних закладів формуються світоглядні переконання. Через освіту легше „зашити“ ті маніпулятивні цінності, які нефахівець не побачить, а фахівець у свій час не може втрутитися, бо це сфера освіти, а у нас демократична країна. Цей процес почався дуже давно і Росія до нього ставиться дуже серйозно».
На думку доцентки кафедри політології Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, гарантки освітньої магістерської програми «Глобальні студії та світова політика» Юлії Біденко, багато у питанні стійкості освіти залежить від концепції того чи іншого навчального закладу.
«Не лише через гуманітарну або соціально-поведінкову освіту, а й через технічну закладаються певні цінності. Ми знаємо, що за таксономією Блума, освіта формує а) знання, б) навички, в) ставлення. І насправді постає питання, яким має бути університет — дослідницьким, де здебільшого формується нейтральне ставлення до об’єкту дослідження, або класичним, який формує освічену людину свого часу. Мені здається, тут потрібні широкі дебати між багатьма стейкхолдерами освіти. І я вважаю, що з 2005 року, коли українська вища школа взяла курс на вступ до європейського освітнього простору, почалося велике розходження з системою вищої освіти в Росії. І з кожним роком це розходження стає більш помітним», — зазначила експертка.
Окрему увагу під час панельної дискусії було приділено ролі медіа у посиленні ролі освіти в національній стійкості. Як наголосила журналістка інформаційного агентства «Вчасно» Ольга Кирилова, дітей та молодь важливо вчити медіаграмотності. І починати це слід з початкових класів школи. Паралельно з цим, особливо у прифронтових регіонах, необхідно розбудовувати незалежні засоби масової інформації.
«Споживання інформації саме через засоби масової інформації, на мою думку, можна порівняти зі споживанням їжі. До прикладу, фейки, якась „жовта преса“, „джинса“ або як ще кажуть „заказуха“, пропагандистські матеріали — це токсичні для організму, продукти якоїсь сумнівної якості та користі. До якого саме і тяжіють більше діти та молодь. Це контент, який споживається швидко, без особливого аналітичного підходу до складу та походження. Це той контент, який викликає звикання у його споживачів. Натомість основна роль медіа, а також медіаспільноти — це вироблення здорової та смачної альтернативи цим шкідливим продуктам. Альтернативи, яка допоможе виробити стійкість, імунітет до шкідливого продукту», — зазначила Ольга Кирилова.
Зазначимо, завершилася панельна дискусія конструктивним діалогом між освітньою спільнотою Покровська та запрошеними спікерами.
Модератором дискусії виступив Ілля Мірошкін — координатор естонсько-української програми програми «Стійка Україна» («Resilient Ukraine»). Її мета — впровадження стандартів виміру стійкості суспільства та постійне вдосконалення цієї системи, відповідно до актуальних чинників та процесів. Команда програми «Стійка Україна» проводить кількісні та якісні дослідження з безпекових питань, визначає прогалини у стійкості суспільства та актуалізує їх на місцевому та національному рівні.