Узяв кредит, щоб рятувати людей з Маріуполя: росіяни чотири місяці утримують в полоні волонтера Сергія Табачука

Лише з недостовірних джерел відомо, що волонтера можуть тримати в колонії в Оленівці Волноваського району Донецької області. Там, де раніше утримували й іншого волонтера з Дніпра — Ігоря Талалая, який проходив в колонії фільтрацію.

Чому затримали Табачука, рідні не знають. Медійна ініціатива за права людини розповідає, що відомо про Сергія та про його зникнення. 

Допомагав онкохворим дітям

«Сергій — витончена і творча натура, він взагалі не підходить для військової справи. Інколи він грав зі мною в лазертаг — це єдиний випадок, коли він одягав камуфляж», — розповідає В’ячеслав, брат Сергія. 

Кілька років Сергій допомагав дітям — працював з ними в онкоклініках після курсу хіміотерапії.

«Діти бачили в ньому друга чи навіть батька, — розповідає В’ячеслав. — Він до них дуже бережно ставиться. До війни Сергій також водив туристів у походи. І якщо в поході є діти, то всі діти біля нього. Він відразу шукає їм якусь розвагу, сам із ними розважається».  

Грав на духових інструментах, організовував свята, створював костюми — це те, чим займався Сергій у мирний час. 

Сергій Табачук

Волонтерство вже тоді займало велику частину його життя. В’ячеслав каже: Сергій ніколи не виводив на перший план власну користь, а завжди намагався принести користь оточуючим. Початок повномасштабної війни лише підтвердив це.  

Узяв кредит, аби врятувати людей

«З початку вторгнення Сергій мене набрав і спитав, що я робитиму. Ми знайшли хлопців, які возили шини на блокпости. Працювали з ними. Потім вантажили пісок, а потім Сергій став волонтером на вокзалі — приймав переселенців. Там він був, наче у своєму середовищі», — розповідає В’ячеслав. 

Згодом потреба у волонтерах на вокзалі зникла, тож Сергій почав шукати тих, хто займається евакуацією. Волонтерство, каже його брат, виснажило чоловіка, зокрема в фінансовому плані — роботи тоді не було. 

Сергій взяв у кредит 2000 гривень, заправив свою машину та почав готуватися до поїздки в Маріуполь, аби евакуювати людей. У машину завантажив безліч потрібних речей — від їжі до спальних мішків.    

Рідним чоловік не зізнався, що їде в Маріуполь — боявся, що відмовлятимуть. Його родина дізналася про це в день зникнення Сергія від інших волонтерів.

У 2014 році Сергій працював будівельником у Москві. Тоді його та інших працівників, які працювали з ним, заарештували. Сергій не виходив на зв’язок майже два місяці. Його рідні нічого не знали про те, хто і чому його тримає в неволі. Згодом чоловіка депортували в Україну і поставили відмітку в паспорті, що він нев’їздний у росію. 

Можливо, припускає брат Сергія, це і є однією з причин, чому тепер чоловіка так довго тримають в заручниках.

Росіянам щось не сподобалося в телефоні

У середині березня волонтери формували дві колони, аби поїхати по людей у Маріуполь. Перша колона виїхала 18 березня. У ній був уже згаданий вище Ігор Талалай. А друга колона, в якій їхав Сергій, стартувала 19 березня рано-вранці. Вони мали б зустрітися в Запоріжжі, але через недоліки в організації розминулися — перша колона в той час була вже в Мангуші, що за кілька кілометрів від Маріуполя.

Те, що колони не змогли зустрітися, призвело до того, що поїхали вони в Маріуполь різними маршрутами. Перша вдало в’їхала в місто та розпочала евакуацію. Натомість Сергія зупинили на першому ж російському блокпості. 

Розташований він у Запорізькій області на трасі між містами Оріхів та Токмак Запорізької області, поблизу розвилки та дороги в напрямку міста Пологи.

В’ячеслав говорить, що разом із Сергієм було лише кілька машин і назвати це колоною навряд чи можна.

«Ті, хто замикали колону, бачили, що військові на блокпості взяли в нього телефон та почали перевіряти. Їхня реакція була типу: “О, хлопче, ти приплив”. Нібито щось компрометуюче знайшли. І його затримали», — розповідає В’ячеслав зі слів очевидців.

Він припускає, що Сергій міг не почистити свій телефон перед поїздкою, а там могли бути фото на тлі українського прапора чи щось на кшталт цього — Сергій не приховував свою проукраїнську позицію. 

Сергій Табачук

Після затримання рідні дзвонили на номер Сергія, але слухавку брали сторонні люди. Згодом почали відхиляти виклик. Після цього більшість номерів, з яких дзвонили рідні Сергія, опинилися в чорному списку.

Поїхати на блокпост по гарячих слідах було неможливо — тоді в Запорізькій області оголосили комендантську годину на дві доби, а згодом росіяни окупували й інші населені пункти, які потрібно проїхати, аби дістатися до блокпоста.  

Навіщо росіянам цивільні полонені?

Експерт МІПЛ та юрист Регіонального центру прав людини Микола Кіккас говорить, що знати достовірно, для чого росіяни утримують цивільних, ми не можемо. Однак є припущення.

“Росіяни можуть поповнювати таким чином обмінний фонд, можуть схиляти людину до співпраці з їхніми спецслужбами, можуть інкримінувати їм якісь “злочини за законами “ДНР”. А іноді можуть не мати жодної чітко визначеної мети — схопили в гарячці, а потім не знають, що далі з людиною робити, от і тримають. Такий беззмістовний варіант я б теж не відкидав”, — зазначає Микола Кіккас. 

Він наголошує, що в будь-якому випадку це є грубим порушенням права на особисту свободу. А також воєнним злочином — незаконним позбавленням волі особи, що перебуває під захистом МГП. Сергій є цивільним, а отже захищається нормами ІV Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни. 

Окрім норм МГП та загальних норм прав людини, уточнює Кіккас, випадок Сергія Табачука однозначно охоплюється Конвенцією ООН про захист усіх осіб від насильницьких зникнень. 

“Згідно з цією конвенцією близькі люди зниклої особи мають беззаперечне право отримувати інформацію про місце її перебування, а також на подальшу швидку та адекватну компенсацію за страждання, спричинені насильницьким зникненням. Тому, залишаючи рідних без відомостей про зниклого, РФ в черговий раз порушує міжнародне право”, — пояснює експерт МІПЛ.  

Також, на його думку, тривале утримання людини без забезпечення родичів належною інформацією про місце її перебування, а також без можливості з нею зустрітися, може становити нелюдське поводження щодо родичів зниклого.