Без зв’язку, їжі, води та при мінусовій температурі: історія десантника, який 41 добу провів під завалами

Боєць 71 окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ ЗС України Владислав Молодих 41 добу провів у заваленому підвалі на бойових позиціях. Без зв’язку, їжі, води, при мінусовій температурі.

Скрін відео 71 окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ ЗС України

«Останні два тижні нічого не їв, — згадує Владислав Молодих, боєць 71 окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ ЗС України. — Води не було, тому топив сніг. Понад усе хотілося пити, але холод теж був нестерпним».

Владислав та його побратим зайшли у бліндаж, але вийти із нього вже не змогли — ворог закидав їх гранатами. Їхні укриття штурмували три доби поспіль, але все було марно.

«Постійно штурмували, закидали гранатами, дрони, ці бл@ські, були скрізь, — розповідає десантник про важкий місяць утримання бойової позиції. — Один росіянин спробував підійти максимально близько до підвалу, поклав його, він упав прямо біля входу. Так він там і згорів від великої кількості гранат, які росіяни продовжували закидати і дронів».
Спроби штурму росіянами щоразу були невдалими. Владислав разом з побратимом Ігорем мужньо тримали визначену ділянку оборони.

«Перші три доби я не спав, постійно чатував біля входу. Ігор, побратим, був пораненим в руку і ногу, стріляти не міг. Пізніше, після постійного голоду, він вирішив вибратися. Блукав тим сектором, але його таки знайшли наші дронами» — згадує Владислав.

Підвал, де була позиція Владислава, постійно засипало сміттям і уламками від знищеної поруч хати. Пізніше, після невдалих спроб штурмів, росіяни просто засипали підвал сміттям.

Владислав Молодих, боєць 71 окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ ЗС України

«Певний час ще було маленьке віконечко, звідти я ще міг кошмарити росіян. Поклав як мінімум шістьох. Вони постійно кричали, щоб я здавався» — сміється Владислав.

Останні два тижні полону в підземеллі були найважчими. Сухпайки закінчились. Але найбільше хотілося пити.
«Дуже хотів води. Пив талий сніг. Так і вижив», — згадує боєць.
Через 41 добу підземного полону на позицію вдалося пробратися побратимам Владислава.

«Спочатку кричали туди в підвал через сміття. Він відгукнувся, але не виходив, називали його позивний. Коли виліз, був схудлий, чорний від окопних свічок і глини. Ледве стримував сльози, коли нас побачив — розповідає події того дня побратим „Герич“. — Перше, що попросив — води і сигарету. Казав, що в полон здаватися не планував і відстрілювався до останнього».

Кілька тижнів Владислава вважали зниклим безвісти. Надії було мало.
«Дочекався, — сміється чоловік, — коли вже вивезли „медеваком“, дали подзвонити мамі. Вона одразу впізнала, сльози і крики. Головне — ніколи не здаватися. Все можна пережити».





Оперативну інформацію про події Донбасу публікуємо у телеграм-каналі t.me/vchasnoua. Приєднуйтеся!

2024 © Інформаційне агентство «Вчасно» — новини Донбасу.
2024 © ГО "Медіа-Погляд".

Права на всі матеріали належать ГО "Медіа-Погляд" (якщо не вказано інше) та охороняються Законом України «Про авторське право і суміжні права». Усі текстові матеріали поширюються відповідно до ліцензії CC BY-NC-ND 4.0.

Сайт створено за підтримки DW Akademie

Розроблено iDev